Постанова № 30271257, 09.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2012 року 11:21 2а-3921/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий - суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська архівна компанія" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська архівна компанія» (далі-позивач, товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000602300 та № 0000612300 від 29.03.2012.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті незаконно. Відповідачем зроблено помилкові висновки про те, що договори, укладені між позивачем та ПП «Фірма «Володар», є нікчемними. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у ПП «Фірма «Володар» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Фактично позивач має належним чином оформлені оригінали первинних документів, складених позивачем і ПП «Фірма «Володар». Крім того, позивач стверджує, що відповідачем здійснено помилкові висновки про нікчемність правочинів на підставі кримінальної справи проти ПП «Фірма «Володар», порушеної за ч.2 ст.205 КК України, оскільки в акті перевірки зазначено, що у громадянки ОСОБА_2, яка не підтвердила факт державної реєстрації підприємства, було відібрано лише пояснення співробітниками правоохоронних органів. Відповідачем не встановлено невідповідності чинному законодавству первинних документів позивача. Позивач просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити. Пояснив, що при складанні акту перевірки позивача враховано акт про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма «Володар» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.08 по 31.12.11. Крім того, податковим органом враховано службову записку ВПМ ДПІ у Вишгородському районі Київської області, в якій зазначено, що ПП «Фірма «Володар» за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома. На підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, найманих працівників немає, директор. бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії та на території України відсутня. Оскільки господарські операції між ПП «Фірма «Володар» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, то укладені правочини є нікчемними. Крім того, у позивача відсутні основні засоби, відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. У зв'язку з викладеним податковий орган дійшов висновку, що ПП «Фірма «Володар» не мало право складати податкові накладні, а ТОВ «Українська архівна компанія» не мало право на формування сум податкового кредиту по таких податкових накладних, що в результаті призвело до заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2011 р.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська архівна компанія» є юридичною особою, що зареєстрована 17.06.2009 Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області. На обліку платників податків ТОВ «Українська архівна компанія» перебуває з 18.06.2009 за №1529 в ДПІ у Вишгородському районі. Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість в ДПІ у Вишгородському районі з 19.05.2010.

Приватне підприємство «Фірма «Володар» є юридичною особою, керівником якої є ОСОБА_2 Рішенням №1 власника приватного підприємства «Фірма «Володар» від 27.07.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду директора фірми ОСОБА_2. з 28.07.2010 та уповноважено директора підприємства ОСОБА_2. провести дії щодо державної реєстрації установчих документів та реєстрації змін керівника підприємства.

У період з 20.02.2012 по 24.02.2012 на підставі наказу від 20.02.2012 №143 та направлення від 20.02.2012 № 18/23-2 ДПІ у Вишгородському районі Київської області проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Українська архівна компанія» з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Фірма «Володар» за травень 2011 р. За результатами перевірки складено акт від 27 лютого 2012 року №370/23-2/36444652.

Перевіркою встановлено наступні порушення: ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України, має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону правочин, укладений між ТОВ «Українська архівна компанія» та ПП «Фірма «Володар» - Договір №0850 від 04.05.2011 на загальну суму 120000 грн. у т.ч. ПДВ 20000,01 грн.; п.п.1.2 п.1, п.п. 2.2, п.п. 2.13, п.п. 2.14, п.п. 2.15, п.п. 2.16 п. 2 та п.п. 3.2 п. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88; п. 8 розділу 3 «Положення про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 2011 р. №41, згідно з яким платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника; п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, ТОВ «Українська архівна компанія» занижено суму податку на додану вартість за травень 2011 р. в розмірі 20000,01 грн.; п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2011 р. на суму 22999,9975 грн., в т.ч. за II квартал 2011 р. на 22999,9975 грн.

У ході перевірки податковим органом використано службову записку від 30.09.2011 №519/15-240 ВПМ ДПІ у Вишгородському районі, в якій зазначено, що Приватне підприємство «Фірма «Володар» за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса не відома, на підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, найманих працівників немає, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії та на тереторії України відсутня.

Також, при перевірці податковим органом взято до уваги, що 10.01.2012 СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва винесено постанову про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) Товариства з обмеженою відповідальністю «Остін Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дормашавто», Приватного підприємства «Фірма «Володар» на ім'я громадян Росії ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ч.2 ст.205 КК України.

Відповідно до пояснень громадянки Російської Федерації ОСОБА_2, яка є засновником, директором та головним бухгалтером Приватного підприємства «Фірма «Володар», відібраних компетентним органом МВС РФ, вона до фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства відношення не мала, договори, рахунки-фактури, податкові накладні, податкові декларації та будь-які інші документи, пов'язані з діяльністю зазначеної фірми, не підписувала, не надавала, де знаходяться документи фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства «Фірма «Володар» їй не відомо та будь-яких товарів, послуг та робіт від імені Приватного підприємства «Фірма «Володар» на інші підприємства не постачала.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи від 28.09.2011 № 617 підписи від імені ОСОБА_2 в договорі від 29.04.2011 №134 про визнання електронних документів, укладеним між Приватним підприємством «Фірма «Володар» та Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, виконані не громадянкою ОСОБА_2, а іншою особою.

Крім того, відповідно до довідки форми 1 ДФ кількість працюючих складає 0 осіб.

Податковий орган визнав, що вказані обставини у сукупності свідчать про відсутність у Приватного підприємства «Фірма «Володар» необхідних умов для досягнення результатів підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів тощо.

Разом з тим, аналізом податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що у ТОВ «Українська архівна компанія» основні засоби відсутні, також відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Встановити яким чином здійснювалося транспортування товарів (робіт, послуг) та як здійснювалась передача товарів (робіт, послуг) покупцям немає можливості.

Оскільки податковим органом встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) у ПП «Фірма «Володар», то укладені договори є нікчемними. У зв'язку з цим податковий орган дійшов висновку, що ПП «Фірма «Володар» не мало права складати податкові накладні, а ТОВ «Українська архівна компанія» не мало права на формування податкового кредиту по таких податкових накладних, що в результаті призвело до заниження ТОВ «Українська архівна компанія» податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень 2011 р.

На підставі акту перевірки від 27.02.2012 № 370/23-2/36444652 Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 № 0000602300, № 0000612300, якими ТОВ «Українська архівна компанія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежами податок на додану вартість в загальному розмірі 20001,01 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 20000,01 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн., та податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 22999,99 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 22999,99 грн.

Позивачем 12.04.2012 подано до Державної податкової служби у Київській області скаргу на податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 № 0000602300 та № 0000612300. Рішенням ДПС у Київській області від 11.06.2012 податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 № 0000602300 та № 0000612300 залишено без змін, скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням ДПС у Київській області позивачем подано скаргу до ДПС України. Рішенням ДПС України від 16.07.2012 податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 № 0000632300 та № 0000622300 та рішення ДПС у Київській області залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

ТОВ «Українська архівна компанія», вважаючи ці податкові повідомлення-рішення протиправними, звернулось з позовом до суду.

Із акта перевірки установлено, що 04.05.2011 між позивачем та Приватним підприємством «Фірма «Володар» укладено договір № 0805 про надання послуг архівів, але ні до перевірки, ні до матеріалів справи цей договір позивачем не надано.

Так, у травні 2011 року ПП «Фірма «Володар» надало послуги архівів (послуги по науково-технічному опрацюванню документів структурних підрозділів замовника) на суму 120000 грн. Факт надання послуг оформлювався податковими накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Контрагент позивача при наданні послуг оформив 3 податкові накладні на суму 120000 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 20000,01 грн.). Разом з податковими накладними складено 3 рахунки-фактури та 3 акти здачі-приймання робіт, які в подальшому надано на перевірку.

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду 2011 р., відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість відповідного періоду.

14 грудня 2011 представником компетентного органу МВС РФ відібрано пояснення у громадянки РФ ОСОБА_2, яка згідно з офіційною реєстраційною документацією значиться керівником та головним бухгалтером Приватного підприємства «Фірма «Володар».

Судом досліджено також протокол допису свідка ОСОБА_2 від 17.11.2011 (в рамках кримінальної справи № 05-8685, проведений компетентними органами РФ), згідно з яким остання станом на день проведення допиту мешкає та працює на території м. Арзамас, в період з літа 2010 р. по вересень 2011 р. була директором Приватного підприємства «Фірма «Володар», розташованого в м. Києві. У вересні 2011 р. громадянка РФ ОСОБА_2 приїздила в Україну та закрила цю фірму. Всі документи щодо закриття фірми були надруковані українською мовою, тому молодий чоловік на ім'я ОСОБА_5, з яким свідка познайомив ОСОБА_7, пояснював зміст викладеного в документах.

Зазначені пояснення та показання громадянки РФ ОСОБА_2 підтверджуються витягом з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», наданим Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України у відповідь на запит Державної податкової служби України від 19.12.2011 №4539/5/07-6016. Так, громадянка РФ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перетинала державний кордон України в пункті пропуску Конотоп 27.07.2010 о 05:08, 27.07.2010 о 22:45, 07.08.2010 о 00:11, 12.09.2011 о 06:32, 12.09.2011 о 22:00 та 13.09.2011 о 00:58.

Судом з'ясовано, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства з певними недоліками в діяльності ПП «Фірма «Володар», з відсутністю поставок товарів, стверджує про безтоварність цих господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У ході розгляду справи судом встановлено, що ПП «Фірма «Володар», податкові накладні якої стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у діяльності цього підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від імені такого підприємства податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Разом з тим, як зазначалось судом, рішення про донарахування зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженням наданих відповідачем документів підтверджено відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів у контрагентів позивача та можливості виконання ними укладених із позивачем договорів.

Суд зазначає також, що договір між позивачем та ПП «Фірма «Володар» до суду не надано взагалі, хоча посилання на такий договір міститься у виданих цим контрагентом податкових накладних.

Суд визнає, що ПП «Фірма «Володар» було зареєстровано як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій (рахунків, актів приймання-передачі товару, актів надання документів та матеріалів для надання послуг, технічної документації, звітів про надані послуги, довіреностей на отримання товару, документів, що засвідчують транспортування та зберігання товару, наявність відповідного місця зберігання товару, договорів, зазначених у накладних тощо), а в окремих наданих документах відсутні будь-які відомості про кількісні характеристики господарської операції, що унеможливлює дослідження суті цієї господарської операції, а відтак, ці документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Суд вважає, що установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (відображення отримання послуг без їх фактичного надання тощо). Суд ураховує також, що актами перевірок контрагентів позивача встановлено відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Аналогічну правову позицію наведено в листах Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 742/11/13-11 та від 01.11.11 №1936/11/13-11.

Як встановлено судом, факт отримання послуг від контрагента позивача - ПП «Фірма «Володар» до позивача дійсно не підтверджується документально.

Суд визнає, що позивачем ні податковому органу, ні на вимогу суду не надано інші первинні документи, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з ПП «Фірма «Володар», а надані докази: податкові накладні, рахунки-фактури та окремі акти здачі-приймання робіт, є недостатніми для підтвердження цього факту.

Суд визнає, що в силу п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органам державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Оскільки таких документів позивачем не надано ні податковому органу, ні суду, то суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу про те, що такі документи відсутні.

Суд зазначає, що у разі ненадходження витребуваних судом додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Таким чином, визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 13 жовтня 2012 р.