Рішення № 30269847, 12.03.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2013 р. Справа № 911/196/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама-86», м. Київ

до Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон 2001», Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка

про стягнення 513296,65 грн.

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: Полянська М.В. (довіреність б/н від 30 січня 2013 року);

Вінніков О.Ю. (довіреність №1 від 14 грудня 2012 року);

від відповідача: Сукач А.С. (довіреність №18/02 від 18 лютого 2013 року);

Василець Д.С. (довіреність №25/10 від 25 січня 2013 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Всеукраїнська екологічна громадська організація «Мама-86» (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон 2001» (далі - відповідач) про стягнення 513296,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов безпроцентної цільової позики №09-17 від 17 вересня 2009 року, а саме, відповідач не повернув грошові кошти, отримані згідно умов договору, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 488000,00 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов’язання позивач нарахував пеню в розмірі 16467,95 грн. та 3% річних в розмірі 3293,59 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 18 січня 2013 року та призначено справу до розгляду на 30 січня 2013 року.

Одночасно з позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України за №16 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом відмовлено в застосуванні заходів до забезпечення позову, оскільки, позивачем не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів.

Під час судового розгляду відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

21 лютого 2013 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог.

З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 488000,00 грн. основного боргу, 4216,11 грн. 3% річних та 21080,54 грн. пені.

На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням зазначеної заяви.

Присутні у судовому засіданні представники відповідача в усних та письмових поясненнях позовні вимоги визнали у повному обсязі та просили суд розстрочити виконання рішення суду.

12 березня 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (за договором – позикодавець) та відповідачем (за договором – позичальник) 17 вересня 2009 року укладено договір безпроцентної цільової позики за №09-17.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а останній прийняти позику, використати за цільовим призначенням і повернути названу позику позикодавцеві у визначений договором строк.

Згідно пункту 2.4 договору сторони домовились, що сума позики становить 560000,00 грн.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що строк надання позики позичальнику становить 1050 днів з моменту надходження будь-якої частини коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

Згідно пункту 4.2 договору позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 4.5 договору по закінченню строку, вказаного у п. 3.1 договору, позичальник зобов'язується протягом 10-ти днів повернути суму позики.

У відповідності до пункту 5.6 договору позичальник несе відповідальність за цим договором, а саме, за порушення строків повернення позики позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно пункту 6.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання, проте у будь-якому випадку до 6 серпня 2012 року.

На виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв безпроцентну цільову позику у розмірі 560000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

В порушення умов договору, відповідач частково повернув отримані грошові кошти у розмірі 72000,00 грн., в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 488000,00 грн.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не повністю виконав умови договору. Зазначений факт відповідачем не спростовано та не заперечується. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла у відповідача через порушення умов договору в розмірі 488000,00 грн. підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Розмір пені, нарахованої позивачем у сумі 21080,54 грн. за період існування заборгованості, є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розмір 3% річних у сумі 4216,11 грн. є обґрунтованим, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Під час судового розгляду справи №911/196/13-г представником відповідача було заявлено клопотання про розстрочення сплати суми заборгованості (вх.№14350 від 12 березня 2013 року) на 6 місяців починаючи з березня 2013 року.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилався на скрутне фінансове становище. Крім того, відповідач зазначає, що прийняття рішення у справі про стягнення всієї суми заборгованості в повному обсязі без застосування розстрочки виконання унеможливить його подальше виконання та призведе до неможливості виконання соціальних зобов’язань перед працівниками відповідача.

Представник позивача проти задоволення зазначеного клопотання не заперечував, за умови розстрочення виконання рішення суду на 4 місяці.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання..

Згідно з п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року за №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що блокування господарської діяльності підприємства відповідача може призвести до несплати заробітної плати працівникам підприємства (у зв'язку з чим відповідач може втратити трудовий колектив, що в свою чергу може призвести до зупинення діяльності підприємства), та інших обов’язкових платежів.

За таких обставин, суд, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору дійшов висновку щодо часткового задоволення клопотання Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон 2001» про розстрочку виконання рішення суду строком на 4 місяці починаючи з 10 квітня 2013 року.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон 2001» (07442, Київська область, Броварський район, смт. В. Димерка, вул. Леніна, 27, код 31463419) на користь Всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама-86» (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-а, код 14287502) – 488000 (чотириста вісімдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 21080 (двадцять одна тисяча вісімдесят) грн. 54 коп. пені, 4216 (чотири тисячі двісті шістнадцять) грн. 11 коп. 3% річних та 10265 (десять тисяч двісті шістдесят п’ять) грн. 94 коп. судового збору.

3. Розстрочити виконання рішення господарського суду Київської області від 12 березня 2013 року у справі №911/196/13-г щодо стягнення з Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон 2001» (07442, Київська область, Броварський район, смт. В. Димерка, вул. Леніна, 27, код 31463419) на користь Всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама-86» (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-а, код 14287502) – 488000 (чотириста вісімдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 21080 (двадцять одна тисяча вісімдесят) грн. 54 коп. пені, 4216 (чотири тисячі двісті шістнадцять) грн. 11 коп. 3% річних та 10265 (десять тисяч двісті шістдесят п’ять) грн. 94 коп. судового збору шляхом стягнення з Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон 2001» (07442, Київська область, Броварський район, смт. В. Димерка, вул. Леніна, 27, код 31463419) грошових коштів у розмірі 523562,59 грн. наступним чином:

­ до 10 квітня 2013 року – 130890,65 грн.;

­ до 10 травня 2013 року – 130890,65 грн.;

­ до 10 червня 2013 року – 130890,65 грн.;

­ до 10 липня 2013 року – 130890,65 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено – 14 березня 2013 року

Суддя Заєць Д.Г.