Рішення № 30268210, 12.02.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 429/12171/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Врони А.О., при секретарі судового засідання - Антощенко В.В., за участю позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

03 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути борг за договором позики в розмірі 214056 грн. 99 коп., який складається з 40000 грн. - сума боргу за договором позики, 164000грн. - проценти від суми позики, 3349 грн. 60 коп. - пеня, 3640 грн. - інфляційне збільшення суми боргу, 3067 грн. 39 коп. - три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором позики від 15.05.2009 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, наведених в позові.

В судовому засіданні відповідач позов визнав повністю та не заперечував проти його задоволення. Додатково пояснив, що кошти, отримані за договором позики передав третім особам.

Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В даній справі визнання відповідачем позову не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Заслухавши сторін по справі та дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15.05.2009 року укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 40000грн., факт отримання коштів підтверджується підписом ОСОБА_2 (а.с.5).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Судом встановлено, що за договором позики від 15 травня 2009 року, укладеним між сторонами, відповідач взяв у позивача у борг 40000 грн., які зобов'язався повернути по 14.05.2010 року.

В судовому засіданні відповідач визнав факт складання договору позики та передачі йому 40000 грн., тобто ця обставина визнана сторонами та відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Станом на дату розгляду справи відповідач 40000 грн. позивачу не повернув, що також не заперечувалось сторонами у справі.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно змісту ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 2 договору позики від 15 травня 2009 року сторони узгодили розмір процентів за користування позикою - 10% щомісячно.

Згідно змісту ч. 1 ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Тобто вказана норма кінцеву дату нарахування процентів пов'язує з певною подією, що має юридичне значення, - поверненням позики.

Причому факт настання дати закінчення строку надання позики при відсутності факту повернення боргу позичальником має значення лише для визначення початку періоду, за який нараховується індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, як відповідальність за прострочення виконання зобов'язання, проте ані фактично ані юридично не зупиняє правовідносини між сторонами, тобто дію договору.

Відповідач до цього часу не сплатив суму позики та проценти згідно з умовами договору.

Станом на дату звернення до суду за розрахунком позивача борг відповідача за позикою становить 40000 грн., заборгованість за процентами за 41 місяць прострочення (червень 2009 року - грудень 2012 року) складає 164000 грн. (40000 грн. х 10% = 4000 грн.; 4000,00 грн. х 41 місяців = 164000 грн.).

Будь-яких доказів на спростування доводів позивача щодо суми зазначеної заборгованості відповідач суду не надав, хоча з огляду на свої процесуальні права і обов'язки, таку можливість мав.

З огляду на вищевикладене та фактично встановлені обставини справи, суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення суми боргу за договором позики 40000 грн. та процентів 164000 грн. законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З 15.05.2010 року для відповідача виникло грошове зобов'язання, яке за загальним правилом, припиняється лише його повним виконанням.

Розрахунок інфляційного збільшення боргу та трьох процентів річних позивачем зроблено за період з 15.05.2010 року по 03.12.2012 року (до дати звернення позивача до суду) вірно, тому до стягнення з відповідача на користь позивача належить 3640 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 3067 грн. 39 коп. трьох процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно частин 1,3 ст. 549, ч.1 ст. 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 3 договору позики передбачено, що за порушення строків повернення позики позичальник сплачує неустойку у розмірі 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Керуючись статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР позивач вірно обчислив відповідачу пеню в сумі 3349 грн. 60 коп. з розрахунку від суми боргу - 40000 грн. за період із 15.05.2010 р. по 15.11.2010 р. виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, що діяла в той період, оскільки згідно вимог цього Закону розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми боргу за договором позики від 15.05.2009 року, процентів від суми позики, пені, інфляційного збільшення суми боргу, а також трьох процентів річних від простроченої суми є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи, що судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі та у зв'язку з тим, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в частині на користь держави, в іншій частині на користь позивача.

Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 214056 (двісті чотирнадцять тисяч п'ятдесят шість ) грн. 99 коп., яка складається з 40000 грн. - сума боргу за договором позики, 164000 грн. - проценти від суми позики, 3349 грн. 60 коп. - пеня, 3640 грн. - інфляційне збільшення суми боргу, 3067 грн. 39 коп. - три проценти річних від простроченої суми.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1925 (одна тисяча двадцять п'ять) грн. 97 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя А. О. Врона