Рішення № 30240949, 18.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 784/685/13 18.03.2013 18.03.2013 18.03.2013

Провадження №22-ц/784/898/13 Головуючий у першій інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 57 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

18 березня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Дубовою К.В.,

за участі: позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2013 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що на початку 2010 року між ним та відповідачем в усній формі була досягнута домовленість щодо купівлі - продажу автомобіля. За умовами угоди, він зобов'язався сплатити відповідачу 6 000 (шість тисяч) доларів США та оплачувати щомісячні платежі за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 07 лютого 2008 року. Передача грошей власнику автомобіля в сумі 6 000 (шість тисяч) доларів США оформлена розпискою від 22 січня 2010 року. Письмовий договір між ними не укладався, а було оформлено на його ім'я довіреність з правом розпорядження належним ОСОБА_5 автомобілем марки VOLKSWAGEN, моделі JETTA 1.6 тип ТЗ легковий седан - В, 2008 року випуску. У подальшому ОСОБА_5 скасував видану йому довіреність, а легковий автомобіль був повернутий відповідачу. Проте останній відмовився повернути отримані від нього грошові кошти.

У зв'язку з цим він просив стягнути з відповідача на свою користь 6 000 (шість тисяч) доларів США, що еквівалентно 48 000 (сорок вісім тисяч) грн. 00 коп. - кошти сплачені за угодою, 15 672 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 81 коп. - кошти сплачені на погашення заборгованості за кредитним договором, 8 031 (вісім тисяч тридцять одна) грн. 17 коп. - кошти сплачені, як страхові внески, а також 3% річних за безпідставне користування відповідачем його грошима у сумі 2 151 (дві тисячі сто п'ятдесят одна) грн. 12 коп. та інфляційні збитки в сумі 3 397 (три тисячі триста дев'яносто сім) грн. 33 коп.

В жовтні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що через несвоєчасне внесення ОСОБА_3 платежів за кредитним договором він був вимушений сплатити банку штрафні санкції за кредитним договором у вигляді пені в сумі 40 777 (сорок тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 30 коп. Окрім того, внаслідок надмірної експлуатації автомобіля та недбалого його обслуговування, було завдано збитків в розмірі 54 188 (п'ятдесят чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 65 коп. Посилаючись на викладене, просив стягнути вищевказані суми з ОСОБА_3 на свою користь.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 47 958 (сорок сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 00 коп. - безпідставно набутих коштів, 15 672 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 81 коп. - коштів сплачених за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 07 лютого 2008 року. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що хоча між сторонами і не було укладено договору купівлі-продажу автомобіля, але відповідач безпідставно набув кошти у сумі 6 000 (шість тисяч) доларів США, що в гривневому еквіваленті на час розгляду справи складало 47 958 (сорок сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 00 коп., тому повинен їх повернути позивачу. До того ж суд вважав, що до позивача, як поручителя за кредитними договором, перейшло також право вимоги про сплату платежів за договором на суму 15 672 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 81 коп. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що відповідач не доказав належними та допустимими доказами факт завдання матеріальних збитків саме з вини позивача.

Колегія суддів частково погоджується з даними висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено районним судом, 07 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11295476000, за умовами якого банк передав позичальнику кредитні кошти у розмірі 120 395 (сто двадцять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн. 00 коп., зі сплатою 12.5 % річних за користування кредитом, на строк до 06 лютого 2015 року. На забезпечення виконання умов вказаного договору, позичальник передав в заставу банку транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN, моделі JETTA 1.6 тип ТЗ легковий седан - В, 2008 року випуску (ас.86-90).

22 січня 2010 року ОСОБА_5 написав розписку про отримання ним у ОСОБА_3 6 000 (шість тисяч) доларів США за продаж йому вищевказаного автомобіля марки VOLKSWAGEN, моделі JETTA 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.23).

26 січня 2010 року ОСОБА_5 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, пов'язані з експлуатацією, управлінням та технічним обслуговуванням вищевказаного автотранспортного засобу. Зазначена довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрована у реєстрі за №161 (а.с.7).

26 листопада 2010 року відповідач скасував зазначену довіреність. Спірний автомобіль був вилучений у позивача (а.с.34,85,).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, що ОСОБА_5 зобов'язаний повернути ОСОБА_3 безпідставно набуті ним кошти в сумі 6 000 (шість тисяч) доларів США, що в гривневому еквіваленті на час розгляду справи становило 47 958 (сорок сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 00 коп.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів, сплачених за кредитним договором, виходячи з наступного.

З наявних в матеріалах справи квитанцій №55 від 27 січня 2010 року, №139 від 09 березня 2010 року, №39 від 22 березня 2010 року, №118 від 16 квітня 2010 року, №15 від 14 липня 2010 року, №22 від 11 серпня 2010 року вбачається, що від імені ОСОБА_5 були внесені до каси банку кошти на загальну суму 15 672 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 81 коп. (а.с.24-29).

Доказів того, що фактично кошти на рахунок вніс ОСОБА_3 матеріали справи не містять, тому у даному випадку не вбачається правових підстав застосовувати норми ст.1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, фактично суд першої інстанції необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, оскільки при вирішенні даного питання застосовув норми ст.556 ЦК України, хоча позивач не ставив питання про виплату таких коштів на підставі вказаної норми.

Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині у відповідності до п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Також, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5.

Відповідно до положення ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Окрім того, акт завдання шкоди необхідно поділяти на такі складові елементи: а) протиправна поведінка; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; г) вина завдавача шкоди.

До того ж, перераховані підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення відповідальності їх наявність вимагається в усіх випадках, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, в даному випадку, саме на відповідача покладено обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

ОСОБА_5 посилався на те, що діями ОСОБА_3 йому була завдана майнова шкода. При цьому, останній виходив з того, що шкода пов'язана саме з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх обов'язків щодо експлуатації та технічного обслуговування транспортного засобу.

Зі змісту довіреності від 06 січня 2010 року вбачається, що ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, пов'язані з експлантацією, управлінням та технічним обслуговуванням автотранспортного засобу, проходити технічний огляд, укладати договори страхування, слідкувати за технічним станом транспортного засобу.

Відповідно до протоколу огляду транспортного засобу від 17 лютого 2011 року, при вилученні автомобіля у позивача, транспортний засіб знаходився в робочому стані та без наявних пошкоджень (а.с.7,34).

Будь - яких доказів на підтвердження, що збитки завдані з вини позивача, відповідач не надав, тому колегія суддів вважає, що доводи відповідача про те, що матеріальні збитки заподіяно саме з вини позивача є лише припущенням. А відповідно до положень ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також суд першої інстанції вірно констатував, що відповідачем не надано доказів на підтвердження нарахування та сплати штрафних санкцій банку в розмірі 40 777 (сорок тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 30 коп. Хоча, у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України це обов'язок відповідача.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, а тому рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим.

На підставі ст.88 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат. Враховуючи розмір задоволених позовних вимог та частину позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 280 (двісті вісімдесят) грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2013 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, сплачених за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11295476000 від 07 лютого 2008 року скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, сплачених за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11295476000 від 07 лютого 2008 року - відмовити.

Зменшити загальний розмір належних до стягнення з ОСОБА_5 на корить ОСОБА_3 коштів з 63 630 (шістдесят три тисячі шістсот тридцять) грн. 81 коп. до 47 958 (сорок сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2013 року в частині стягнення судових витрат змінити.

Зменшити стягнення судових витрат з ОСОБА_5 на користь держави з 636 (шістсот тридцять шість) грн. 30 коп. до 280 (двісті вісімдесят) грн. 40 коп.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: