Ухвала суду № 30234196, 20.03.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3та її представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, третя особа на стороні позивача служба у справах дітей Чернівецької міської ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 січня 2013 року,

встановила:

В вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом.

Просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення позивачки та її малолітніх дітей в квартиру АДРЕСА_1.

Посилалася на те, що вона та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 6 червня 2008 року. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка є спільної сумісною власністю подружжя.

Сторони разом з малолітніми дітьми проживають та зареєстровані за вищевказаною адресою.

В липні 2012 року відповідач змінив замок вхідних дверей в квартирі та відмовляється пускати її та їхніх малолітніх дітей до жилого приміщення, чим порушив законні права позивачки та дітей.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 січня 2013 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та малолітнім дітям ОСОБА_5, ОСОБА_6

Вселено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у вищевказану квартиру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідач набув під час перебування у шлюбі з позивачкою, а тому вищевказане нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач чинить перешкоди позивачці та її малолітнім дітям в користування спірним житловим приміщення, так як змінив замок у вхідних дверях та не допускає позивачку з дітьми в квартиру.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Так, відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно частини 1, 4 статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди

між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про

безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин

застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 60 СК України Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 6 червня 2008 року між сторонами укладено шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 6 червня 2008 року (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_6, що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження (а.с.8,9)

З довідки ОСББ «Сокіл-Чернівці» №78 від 31 серпня 2012 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6.(а.с.10).

Згідно свідоцтва про право власності від 24 грудня 2009 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (а.с.11).

З акту складеного працівниками ОСББ «Сокіл-Чернівці» від 30 серпня 2012 року вбачається, що ключами ОСОБА_3 вхідні двері спірної квартири не відкриваються, а тому в квартиру вона з дітьми зайти не може (а.с.13).

Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідач набув під час перебування у шлюбі з позивачкою, а тому вищевказане нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач чинить перешкоди позивачці та її малолітнім дітям в користування спірним житловим приміщення, так як змінив замок у вхідних дверях та не допускає позивачку з дітьми в квартиру.

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, помилковими є доводи скарги про те, що позивачка з своїми дітьми не має права проживати в квартирі АДРЕСА_1.

З довідки ОСББ «Сокіл-Чернівці» №78 від 31 серпня 2012 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6.(а.с.10).

Позивачка разом з дітьми має право користуватися спірним жилим приміщенням нарівні відповідачем ОСОБА_2

Також помилковими є доводи скарги про те, що квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю відповідача.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію, відповідно до якої, майно набуте за час шлюбу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на кого з них зареєстровано майно.

Відповідно до вимог закону про презумпцію спільності майна подружжя, зворотнє повинна доводити особа, яка вважає, що майно є його особистою власністю.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 під час перебування у шлюбі з позивачкою (а.с.11).

ОСОБА_2 з позовом до суду про визнання спірного нерухомого майна особистою приватної власністю не звертався.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: