Ухвала суду № 30230177, 02.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р.справа № 13/73/06-АП-3/415/08-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Пасічник Т. В.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Сахно О.О. дов. від 12.06.12

прокурора - Саценко М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс»

на постанову господарського суду Запорізької області від 26 січня 2009 року

у справі № 13/73/06- АП-3/415/08-АП

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

за участю прокурора Запорізької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002252302/0 від 23.12.05,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метропромсервіс»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог (т.9 а.с.6), просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ш(шевченківському районі м. Запоріжжя № 0002252302/0 від 23.12.05, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 3949280,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно видаткових та податкових накладних, отриманих від постачальників ТОВ «ВТП «Лінк», ДП «Аттіс», та укладених між ТОВ «Метпромсервіс»та постачальниками договорів, а також оборотно-сальдових відомостей, підприємством придбана сировина і сплачена згідно договорів, що відображено в відомостях, та в податкових деклараціях по податку на додану вартість. Відносно розрахунків з прямим постачальником ТОВ «Метпромсервіс»у відповідача зауважень та порушень діючого законодавства України не встановлено.

Постановою господарського суду Запорізької області від 26.01.09 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з постановою господарського суду Запорізької області, позивач подав апеляційну скаргу (т.10 а.с.48), в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач зазначає, що суд не звернув увагу на те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, тане позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Відповідачем не доведено, що на момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

Представник відповідача та прокурор в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечують, просять залишити постанову суд першої інстанції без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що перешкоди для розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає межі перегляду судом апеляційної інстанції і не обмежує суд доводами апеляційної скарги, колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, за результатами проведеної ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя планової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Метпромсервіс" за період з 01.01.2004 по 30.06.2005 (акт перевірки № 189/23-1-31094633 від 22.12.2005) прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002252302/0 від 23.12.2005, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 2004-2005 роки в розмірі 3284930,00 грн.

У зв'язку з тим, що заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовано в розмірі 1336288,50 грн., підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 1336288,50 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 668144,25 грн. (т.1 а.с.7).

Під час перевірки податковим органом встановлено, що позивачем в порушення п. 1.3, п.1.8 ст. 1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п. 4.1 ст. 4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено податковий кредит, що призвело до заниження сум податку на додану вартість на загальну суму 2714505, 00 грн. та збільшення від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 3285531,00 грн., у т.ч.: у березні 2004 року на суму 552379, 00 грн.; у травні 2004 року на суму 91727, 00 грн.; у червні 2004 року на суму 69160,00 грн.; у серпні 2004 року на суму 259120,00 грн.; у жовтні 2004 року на суму 310100, 00 грн.; у березні 2005 року на суму 654972, 00 грн.; у квітні 2005 року на суму 565726,00 грн.; у травні 2005 року на суму 327984,00 грн.

Висновок про збільшення від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 3285531,00 грн. у періоді, що перевірявся, зроблений податковим органом з огляду на те, що матеріалами перевірки встановлено ланцюг придбання сировини, металобрухту, позивачем у постачальників-посередників, зокрема, у ТОВ "ВТП "Лінк", ДП "Аттіс", контрагенти яких мають ознаки фіктивності, які повинні були сплатити відповідні суми податку на додану вартість до Державного бюджету України, але фактично податок на додану вартість не сплачували, за юридичною адресою не знаходяться, про свою діяльність не звітують або подають податкові декларації про відсутність такої; зареєстровані власники або посадові особи цих підприємств не визнають своєї причетності до їх діяльності. Позивач, продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки, учасники якого обізнані стосовно один одного.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач виходив з того, що згідно з п.1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платника податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Оскільки позивач постійно придбавав товар у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували податок на додану вартість до бюджету, він не мав права на відшкодування податку.

Дана справа за позовом ТОВ «Метпромсервіс»розглядалась судом неодноразово.

Верховний Суд України в постанові від 12.02.2008 (т.8 а.с.151), скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.07, ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16.08.06 та постанову господарського суду Запорізької області від 08.06.06 у даній справі і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податного кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого продавцю разом із ціною товару (послуги).

Факт порушення контрагентами - постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вимоги - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вимогу можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Суди, розглядаючи дану справу, не взяли до уваги, що позивач протягом тривалого часу придбавав у посередників сировину, зокрема, металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, а також те, що позивач, продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки, учасники якого обізнані стосовно один одного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 Закону України "Про металобрухт" операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими підприємствами або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами. Діяльність, пов'язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з огляду на фактичні обставини справи, подані сторонами докази, погодився з податковим органом про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з безпідставним включенням до податкового кредиту сум нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість з операцій придбання товарів та послуг за період березень 2004 року по травень 2005 року.

Виходячи з фактичних обставини справи, норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, яка діяла під час спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку у зв'язку з надмірною сплатою податку до бюджету у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ч.1 пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

Згідно ч.1 пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом. За умови повного розрахунку щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість з платником податку відповідно до цього Закону доходи, які надходитимуть до Державного бюджету України від сплати податку на додану вартість, використовуються у порядку, визначеному бюджетним законодавством. У випадку коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.

Під час судового розгляду справи суд першої інстанції дослідив обставини, викладені відповідачем в акті перевірки № 189/23-1-31094633 від 22.12.2005, щодо взаємовідносин позивача з постачальниками металобрухту і відображення операцій з придбання продукції у податковому обліку, а також щодо взаємовідносин постачальників позивача з їх контрагентами.

Вказані обставини відповідають наявним в матеріалах справи доказам, сторонами, зокрема, позивачем не спростовані.

Встановлено, що контрагенти позивача ТОВ ВТП "Лінк", ДП "Аттіс", є посередниками в постачанні металобрухту, ТОВ "Укрінвестсервіс" -посередником в постачанні металопродукції.

Постачальником ТОВ "Метпромсервіс" у травні 2005 року було також ТОВ "ДВС Компані".

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ "ДВС Компані" встановлено що фактично постачальником виписано податкову накладну № 110507 від 11.05.05 на загальну суму податку на додану вартість -22759,92 грн., проте до податкового кредиту травня 2005 року позивачем окрім суми 22759,92 грн. включено також суму податку на додану вартість 3793,32 грн. на підставі податкової накладної ТОВ "ДВС Компані" № 110507 від 11.05.05.

Докази в обґрунтування таких дій позивачем не подано, в матеріалах справи відповідні докази відсутні. Наведе з урахуванням пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про порушення позивачем приписів пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону, завищення податкового кредиту в травні 2005 року на суму 3793,32 грн.

Стосовно правомірності віднесення сум податкового кредиту по операціях з поставки продукції, зокрема, металобрухту, у ТОВ ВТП "Лінк", ДП "Аттіс", встановлено, що контрагенти вказаних підприємств, пов'язані з поставкою металобрухту, систематично не сплачували податки, їх діяльність мала ознаки фіктивного підприємництва, підприємства за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники або посадові особи цих підприємств не визнають своєї причетності до їх діяльності.

Враховуючи, що позивач, продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки, учасники якого обізнані стосовно один одного, вбачається, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та їх постачальники.

Докази, які б свідчили про недоведеність встановлених судом першої інстанції з цього приводу обставин, позивачем в апеляційній скарзі не зазначені, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, слід враховувати, що відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 4 Закону України від "Про металобрухт" операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими підприємствами або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами. Діяльність, пов'язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи (т.10 а.с.24), Міністерством промислової політики України видано ліцензії на здійснення заготівлі, переробки металобрухту чорних і кольорових металів ТОВ "ВТП "Лінк" терміном дії з 24.12.2005 по 24.12.2010, ДП "Аттіс" - терміном дії з 05.12.2005 по 05.12.2010. Згідно листу Міністерства промислової політики України від 19.01.2009 № 01/7-1-39 Міністерство промислової політики України не видавало ліцензії на здійснення заготівлі, переробки металобрухту чорних і кольорових металів ПП "Ніо", ПП "Агроспецторгсервіс", ПП "Домініка", ТОВ "Гефест 2004", які є контрагентами ТОВ "ВТП "Лінк", ДП "Аттіс".

Таким чином, в період, що перевірявся, позивачем придбано металобрухт у вказаних підприємств до отримання ними відповідних ліцензій.

З огляду на викладене, доводи податкового органу щодо протиправного характеру укладених позивачем з ТОВ "ВТП "Лінк", ДП "Аттіс" угод підтверджені наведеними вище доказами. Тим більше, що зазначені висновки підтверджуються позицією Верховного Суду України в постанові від 12.02.08 у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 3284930,00 грн. за відповідні періоди 2004-2005 років.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервіс»залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 26.01.09 у справі № 13/73/06-АП-3/415/08-АП залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: О.А. Проценко