Рішення № 30229708, 25.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.03.13 р. Справа № 905/1010/13-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Поцелуйко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ, ідентифікаційний код 34480657

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк, ідентифікаційний код 32794511

про: визнання відсутнім у Відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - Рудяк О.І. (за довіреністю №21-12/12-22 від 21.12.2012р.);

від Відповідача - Логвиненко О.С. (за довіреністю б/н від 23.10.2012р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд позовної заяви відкладався з 26.02.2013р. на 25.03.2013р.

У судовому засіданні 25.03.2013р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк (далі - Відповідач) про визнання відсутнім у Відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на приналежність йому спірного майна на праві власності, припинення лізингових правовідносин відносно цього майна з Відповідачем у зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізингу, невиконання Лізингоодержувачем вимог про повернення автомобілю та продовження користування ним без будь-якої правової підстави.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р., угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу, договір фінансового лізингу №L638-04/07 від 26.04.2007р. з додатками та додатковими угодами, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, лист-вимогу від 11.12.2012р., правоустановчі документи, нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 193, 316, 317, 319, 321, 387, 509, 806, 1212 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.ст. 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг".

В перебігу розгляду справи Позивачем були надані додаткові документи для долучення до її матеріалів (а.с.а.с.49-53, 62-67, 72-78), у тому числі - подана 11.03.2013р. заява про збільшення позовних вимог, якою позов доповнено вимогою і про визнання у Відповідача відсутнім права володіння спірним майном.

Відповідач надав 22.03.2013р. відзив (а.с.а.с.68-71), яким проти задоволення позову заперечив, наголошуючи на: переходу до нього за умовами укладеного договору фінансового лізингу прав володіння і користування спірним майном і збереження цих прав протягом строку дії договору, недоведеність недобросовісності володіння майном та неналежність обраного способу судового захисту.

У судовому засіданні 25.03.2013р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її обґрунтування, з урахуванням чого суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин. При цьому, на запитання суду представник Відповідача наголосив на нездійсненні користування предметом лізингу, а представник Позивача зазначив, що володіння Відповідачем спірним майном не означає здійснення користування ним, проте унеможливлює таке користування з боку Позивача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

26.04.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір оренди (фінансового лізингу) №L638-04/07 (а.с.а.с.12,13), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язувався придбати в свою власність і надати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно у відповідності з встановленою Лізингоодержувачем Специфікацією Продавця (а.с.16 - вантажний автомобіль MAN 26413 (вартістю 344637,25 грн.), без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів, та не може бути менше одного року, тоді як п.8.1. договору відносно строку його дії визначено, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та сплати Лізингоодержувачем авансового внеску згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.

Згідно п. 2.3. договору місце передачі предмету лізингу Лізингодержувачу визначається в договорі купівлі-продажу предмету лізингу, тоді як його вартість п. 3.1. була встановлена у сумі 344637,25 грн. разом із ПДВ

Додатком №3 сторони затвердили форму акту приймання-передачі предмета лізингу (а.с.16), зміст якої вказує, що шляхом його підписання відбувається одночасна передача предмета лізингу від Продавця до Покупця у власність в межах правовідносин між ними за договором купівлі-продажу та Лізингоодержувачу в лізинг в межах правовідносин за договором фінансового лізингу. На необхідність такого оформлення передачі майна між Лізингодавцем і Лізингоодержувачем вказує і п.1.2. Загальних умов фінансового лізингу (а.с.а.с.17-20), що є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору оренди (фінансового лізингу) №L638-04/07 від 26.04.2007р.

При цьому, положеннями п.1.3. Загальних умов фінансового лізингу визначено, що саме в момент підписання такого акту приймання-передачі до Лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії договору наступні права та ризики: право володіння та користування, відповідальність за збереження, ризик пошкодження, знищення, втрати, конфіскації предмета лізингу, а також цивільна відповідальність перед третіми особами, пов'язана із володінням та користуванням предметом лізингу.

Виходячи із змісту п.8.1.14 Загальних умов фінансового лізингу до обов'язків Лізингоодержувача віднесено також здійснення викупу предмету лізингу, який (викуп) згідно п.9.2. цих умов здійснюється на підставі договору купівлі-продажу. В свою чергу, обов'язок з повернення предмету лізингу за змістом п.10.3.1. Загальних умов фінансового лізингу та п.6.1. договору оренди (фінансового лізингу) №L644-04/07 від 26.04.2007р. сторони пов'язували виключно з випадками дострокового припинення договору і вилученням предмету лізингу.

Майно, що є предметом лізингу за вказаним договором, було придбане Позивачем разом із іншим на підставі договором купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р. (а.с.а.с.8-9) у Відповідача, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.а.с.73,74), видатковою накладною №22/06-01 від 22.06.2007р. (а.с.51) та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.а.с. 40, 75).

При цьому, за змістом п. 3.6. цього договору купівлі-продажу сторони обумовили, що передача майна Лізингоодержувачу здійснюється в місці поставки шляхом підписання Продавцем, Покупцем та Лізингоодержувачем актів приймання-передачі обладнання за формою додатку №2 до договору купівлі-продажу (а.с.11), який за своїм змістом відтворює форму акту приймання-передачі, встановлену додатком №3 до договору оренди (фінансового лізингу) №L638-04/07 від 26.04.2007р.

22.06.2007р. Позивач на підставі договору №L638-04/07 від 26.04.2007р. за видатковою накладною №РЛ-0000479 від 27.06.2007р. (а.с.21) передав уповноваженій особі Відповідача згідно довіреності серії ЯНЦ №004119 від 19.06.2007р. (а.с.22) предмет лізингу. Доказів складання акту приймання-передачі затвердженої форми за додатком №3 до договору оренди (фінансового лізингу) №L638-04/07 від 26.04.2007р. або за формою додатку №2 до договору купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р. суду не представлено.

Додатковими угодами (а.с.а.с.23, 24, 25, 26, 28, 31, 34, 37) сторони вносили зміни до умов договору оренди (фінансового лізингу) №L644-04/07 від 26.04.2007р., при цьому період лізингу визначався проміжком часу з липня 2007р. по червень 2012р. (а.с.а.с. 26-27, 29-30, 32-33, 35-36, 38-39).

11.12.2012р. Позивач надіслав Відповідачу (а.с.а.с.42,43) лист №2156-12/12 (а.с.41), у якому зазначив про необхідність повернення предмету лізингу у зв'язку із закінчення строку дії договору фінансового лізингу №L638-04/07 від 26.04.2007р. та продовження його використання Відповідачем без належної правової підстави.

У зв'язку із невиконанням вимог цього листа Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, подавши 11.03.2013р. після початку розгляду справи по суті заяву про збільшення позовних вимог (а.с.а.с.62-65), якою позов доповнено вимогою про визнання відсутнім у Відповідача і права володіння спірним майном.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у наданому 22.03.2013р. відзиві (а.с.а.с.68-71).

Суд розглядає справу лише в контексті первісної редакції позовних вимог, викладених у позовні заяві, без урахування поданої 11.03.2013р. заяви про збільшення позовних вимог (а.с.а.с.62-65), якою позов доповнено ще однією немайновою вимогою. Дійсно, ст. 22 Господарського кодексу України передбачає збільшення виключно розміру позовних вимог, що стосується виключно кількісної складовою вимог майнового характеру, тоді як додання ще однією немайнової вимоги в контексті правової позиції, викладеної в абз.3 п. 3.11 Постанови ВГСУ №18 від 26.12.2011р. має опосередковуватися поданням окремого позову.

Суд також наголошує, що вказана заява не може прийматися до розгляду і у якості заяви про зміну предмету позову, оскільки первісний предмет (визнання відсутнім права користування) залишився незмінним, а саму заяву було подано вже після початку розгляду справи по суті, що розпочалося за змістом протоколу судового засідання 26.02.2013р. (а.с.57).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

- наявність у Позивача певного суб'єктивного права/інтересу;

- порушення цього права/інтересу з боку Відповідача;

- адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту.

Сутність захищуваного Позивачем суб'єктивного права полягає у приналежності йому на праві власності об'єкту лізингу - вантажного автомобілю MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску (далі - спірне майно), переданого Відповідачеві, тоді як порушенням цього права вважається здійснення Відповідачем користування цим майном без будь-якої правової підстави після закінчення строку договору фінансового лізингу.

Беручи до уваги встановлені судом на підставі наявних матеріалів справи обставин придбання та реєстрації за Позивачем права власності на спірне майно, наявність захищуваного права у останнього розцінюється як доведена, адже доказів іншого Відповідачем суду не представлено.

Втім, визначене Заявником позову порушення цього права - здійснення безпідставного користування майном з боку Відповідача - всупереч приписів ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України та ухвал суду від 11.02.2013р. та 26.02.2013р. жодною мірою не доведене. Дійсно, з огляду на зміст ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України володіння, користування та розпорядження є окремими повноваженнями відносно певного майна, і здійснення одного із них автоматично не презюмує у всіх випадках здійснення і іншого.

Так, виходячи із практики застосування термінів в юриспруденції володінням є фактичне перебування певною речі у відповідної особи, тоді як користуванням є вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб та інтересів.

Вочевидь, здійснення користуванням майном передбачає володіння ним з боку користувача, проте сам по собі факт володіння майном не вказує на обов'язковість здійснення користування ним, що визнає і представник Позивача.

Надана Позивачем до матеріалів справи видаткова накладна №РЛ-0000479 від 27.06.2007р. (а.с.21), підписана уповноваженою особою Відповідача згідно довіреності серії ЯНЦ №004119 від 19.06.2007р. (а.с.22), за відсутністю належного за змістом п.п.1.2., 1.3. Загальних умов фінансового лізингу акту приймання-передачі встановленої форми, з підписанням якого сторони і обумовили перехід до Лізингоодержувача прав володіння та користування майном, дозволяє припускати лише ймовірність поточного перебування предмету лізингу у Відповідача, яка підтверджується представником останнього. Дійсно, необхідність складання саме акту приймання-передачі встановленої форми на підтвердження факту переходу прав володіння і користування спірним майном від Позивача до Відповідача зумовлено обов'язковістю договору до виконання згідно ст.629 Цивільного кодексу України та вимог до належності виконання обов'язків, встановлених ст.526 цього Кодексу.

Між тим, жодних доказів на підтвердження здійснення Відповідачем оспорюваного за цим позовом користування спірним майном після визначеного графіком платежів останнім лізинговим періодом - червня 2012р. - до суду не представлено, а Відповідачем не підтверджується та не визначається. Посилання Позивач з цього приводжу на зміст клопотання ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» про забезпечення позову в межах якоїсь невизначеної справи (а.с.а.с.77, 78) судом до уваги не приймається, оскільки:

- вказаний документ представлено у незасвідченій фотокопії (без пред'явлення оригіналу для огляду), що не відповідає вимогам до письмових доказів, встановлених ст.36 Господарського процесуального кодексу України;

- із змісту клопотання з огляду на відсутність будь-яких ідентифікуючих хронологію його пред'явлення не вбачається за можливе визначити фактичне здійснення Лізингоодержувачем користування спірним майном на момент звернення Позивача з розглядуваним позовом чи після спливу останнього лізингового періоду.

Таким чином, Позивачем не доведено наявності здійснення Відповідачем користування спірним майном після спливу вказаного ним строку лізингових правовідносин, що є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, тим більше, що за змістом п.8.1.14 і 9.2.1. Загальних умов фінансового лізингу по закінченню такого строку і належного виконання умов договору (доказів протилежного суду не надано) сторони встановили необхідність здійснення викупу спірного майна Відповідачем (набуття ним права власності, доказів чого також не представлено), а не повернення такого майна.

Окрім недоведеності факту здійснення користування спірним майном, суд звертає увагу Позивача і на неналежності обраного ним способу судового захисту свого права власності. Так, за змістом позовної заяви, посилаючись на необхідність відновлення права власності на спірне майно, яке досі перебуває у Відповідача, і приписи ст.ст.387, 1212 Цивільного кодексу України, що передбачають можливість висування віндикаційних або кондикційних вимог, спрямованих на повернення об'єкту права власності до власника, Позивач вимагає від суду встановлення відсутності права користування у Відповідача спірним майном.

Між ти, означена обставина за своєю сутністю є лише складової предмету доказування при розгляді позовних вимог, спрямованих саме на повернення спірного майна Позивачеві, та її окреме встановлення в резолютивній частині рішення за будь-яких обставин не призводить до відновлення захищуваного права власності, що не сумісно із спрямованістю судочинства, визначеною ст.55 Конституції України і ст.1 Господарського процесуального кодексу України та вимогами ефективності судового захисту за змістом ст.13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

Отже, за висновком суду, означена невідповідність між захищуваним за допомогою розглядуваного позову правом власності Позивача на спірне майно, і обраним способом судового захисту по відношенню до встановлених діючим законодавством способів захисту права власності, які забезпечують повернення майна, зумовлює самостійну підставу для відмови у задоволені позовних вимог, тим більше, що доказів тверджень Відповідачем про наявність у нього права користування спірним майном суду не представлено.

Юридична неспроможність і доказова недоведеність позовних вимог зумовлює віднесення на Позивача понесених ним судових витрат у відповідності до приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 12, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ (ідентифікаційний код 34480657) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк (ідентифікаційний код 32794511) про визнання відсутнім у Відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 25.03.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.03.2013р.

Суддя Попков Д.О.