Рішення № 30225489, 27.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2338/13 27.03.13

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго»доКомунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»простягнення 107 113,12 грн.Суддя Куркотова Є.Б.

Представники сторін:

від позивача:Півень Д.О.від відповідача:Коломийченко І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району (далі-відповідач) про стягнення 107 113,12 грн., з яких 100 904,57 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді, 872,10 грн. інфляційних втрат, 3 393,69 грн. 3% річних та 1 942,76 грн. пені.

Вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №330330 від 01.11.2003 р. у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 100 904,57 грн. за спожиту теплову енергію у гарячій воді. З огляду на наявність зазначеної заборгованості позивачем нараховано відповідачу 872,10 грн. інфляційних втрат, 3 393,69 грн. 3% річних та 1 942,76 грн. пені. Всього ціна позову становить 107 113,12 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.02.2012 р. порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 27.02.2012 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.02.2013 розгляд справи було відкладено на 13.03.2013.

У судовому засіданні 13.03.2013 оголошувалась перерва до 27.03.2013.

13.03.2013 у судовому засідання від представника відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо визначення фактичних обсягів споживання теплової енергії відповідачем на підставі договору №330330 від 01.11.2003 р. за період 01.10.2010 по 01.01.2013; визначення дійсної кількості теплової енергії, затраченої позивачем на виготовлення гарячої води за договором у вказаний період, а також питання відповідності визначених позивачем обсягів споживання теплової енергії за договором договірним тепловим навантаженням.

Відповідно до ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п.2 Постанови Пленуму ВГСУ №4 від 23.03.2012).

Позивачем не було надано суду доказів того, що вирішення зазначених у клопотанні питань, потребує спеціальних знань, а матеріали справи містять достатньо даних для визначення обсягів фактичного споживання відповідачем теплової енергії за договором (відомості обліку споживання теплової енергії, підписані та скріплені печаткою відповідача; облікові картки фактичного споживання теплової енергії (ГКАЛ) відповідачем згідно договору №330330), у зв'язку з чим оцінка наданих сторонами у справі доказів може бути здійснена господарським судом без призначення судової експертизи.

При цьому відповідачем не було надано суду будь-яких доказів порушення позивачем умов договору щодо постачання теплової енергії у гарячій воді з недотриманням температурного режиму або обсягів договірного теплового навантаження.

За таких обставин клопотання відповідача про призначення експертизи суд вважає таким, що спрямовано на затягування розгляду справи, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

У судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2003 р. між Позивачем та Відповідачем укладено договір №330330 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого Позивач зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Відповідач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі. (надалі - Договір).

Згідно з п. 2.2.1, Договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання -протягом року; в кількості та обсягах згідно із Додатком № 1.

Між позивачем та відповідачем укладено додатки до Договору, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Як вбачається з п. 9 наявного в матеріалах справи додатку №2 до договору (тарифи та порядок розрахунків), споживач щомісяця з 12 по 15 числа отримує в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці: табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно п. 10 додатка №2 до договору споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Зобов'язання за Договором за спірний період виконані позивачем належним чином, що підтверджується обліковими картками споживання теплової енергії за жовтень 2010 р. - грудень 2012 р., а також відомостями обліку споживання теплової енергії за вказаний період, які підписані та скріплені печаткою відповідача, що містяться в матеріалах справи.

Що стосується посилання відповідача на незаконність нарахування позивачем обсягів споживання теплової енергії, а також на невідповідність фактичного теплового навантаження у будинках відповідача договірному, суд відзначає наступне.

Відповідно до Додатку №1 до договору сторони визначили обсяги постачання теплової енергії абоненту. Згідно п.1.4 вказаного додатку також визначено розподіл теплової енергії в Гігакалоріях по кварталам, згідно якого та наявних в матеріалах справи облікових карток вбачається, що позивачем щомісячно здійснювалось нарахування за надану теплову енергію відповідно до встановлених додатком №1 обсягів постачання та споживання.

Поряд з цим, відповідно до п.5 Додатку №1 до Договору сторонами погоджено, що при відсутності розбіжностей з обох сторін по обсягам відпуску теплової енергії в поточному році, термін дії даного Договору, продовжується на кожний наступний рік.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду справи в суді з боку відповідача відсутні будь-які звернення до позивача з заявами чи скарги на недоотриману теплову енергію або рішення суду з цього приводу.

Крім того, відповідно до п.8 Додатку № 2 до Договору № 330330 про порядок розрахунків за теплову енергію та п.23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 №1198, абонентам у разі відсутності приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1,6,7 з урахуванням середньомісячної температури носія.

Тому посилання відповідача на те, що йому не було відомо, яким чином позивач здійснює нарахування кількості та вартості спожитої теплової енергії, не можуть бути взяті судом до уваги.

Посилання відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву, з приводу того, що оскільки фактичним споживачем послуг позивача є мешканці, то у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості безпосередніх споживачів (населення та орендарів) з відповідача, суд не приймає до уваги, оскільки обов'язок відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг визначений умовами договору, сторонами якого є сторони у справі. При цьому будь-які договірні відносини між позивачем та мешканцями будинків відсутні.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором та за спірний період поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 124 547,04 грн.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором виконав частково, сплативши вартість наданих послуг у розмірі 23 642,47 грн., внаслідок чого за період з 01.10.2010 р. по 01.01.2013 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.01.2013 р. складає 100 904,57 грн., що зумовило звернення позивача із позовом до суду.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі статтями 14, 526 Цивільного кодексу України, між сторонами у справі наявні цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Статтею 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно п. 10 додатка №2 до договору споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від н7аселення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, заборгованість відповідача на користь позивача по оплаті теплової енергії у вигляді гарячої води за спірний період на момент винесення рішення по справі становить 100 904,57 грн., що підтверджується матеріалами справи, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 100 904,57 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 872,10 грн. інфляційних втрат та 3 393,69 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% та інфляційних втрат річних, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, а отже позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 3 393,69 грн. та інфляційних втрат у розмірі 872,10 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 1 942,76 грн., нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р. на підставі пункту 3.5 Додатка №4 до Договору.

При цьому суд відзначає, що в матеріалах справи та в наданих позивачем додатках до договору, Додаток №4 до договору, пункт 3.5 якого містить умови щодо нарахування та стягнення пені, відсутній.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В той же час ст. 547 Цивільного кодексу України визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 231 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені у сумі 1 942,76 грн. є необґрунтованими, оскільки стягнення пені не було передбачено умовами договору №330330 від 01.11.2003 р., а тому підстав для їх задоволення немає.

Судові витрати розподіляються відповідно вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

15.02.2013 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору у сумі 1 833,90 грн.

З матеріалів справи вбачається, що при подачі даного позову позивачем було сплачено судовий збір відповідно до платіжного доручення № 1342 від 21.01.2013 в сумі 2 103,41 грн. та відповідно до платіжного доручення №1304 від 21.01.2013 в сумі 1 872,75 грн., тоді як відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (ст.4 Закону).

У відповідності до ціни позову у даній справі позивач повинен був сплатити 2 147,26 грн. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин зайво сплачене державне мито у розмірі 1 833,90 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул.. Кирпоноса, 10/8, ЄДРПОУ 31731838) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) заборгованість у розмірі 100 904 (сто тисяч дев'ятсот чотири) грн. 57 коп., 3% річних у розмірі 3 393 (три тисячі триста дев'яносто три) грн. 69 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 872 (вісімсот сімдесят дві) грн.. 10 коп. та судовий збір у розмірі 2 103 (дві тисячі сто три) грн. 41 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. На підставі даного рішення повернути Публічному акціонерному товариству «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 833 (одна тисяча вісімсот тридцять три) грн.. 90 коп., що перераховане платіжним дорученням № 1304 від 21.01.2013 (оригінали якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Куркотова Є.Б.

Рішення підписано: 28.03.2013