Постанова № 30222513, 23.01.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2013 р. Справа № 2а/0470/14635/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Потолової Г.В.

при секретарі - Шайді О.В.

за участю: представників позивача - Талана О.Л., Сторожук С.С., Шугайла Є.В., Чікіньова Д.М.

представник відповідача - Овсяникової Л.О., Федоренко Ю.В.

свідка - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ЛОТОС» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ЛОТОС» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська №0000472202 від 29.11.2012р. щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та №0000462202 від 29.11.2012р. щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечують, посилаючись на законодавчі підстави своїх дій діяльність в межах закону та наданих повноважень, просять суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні як свідок допитаний ОСОБА_7, який в період взаємовідносин ПП «ЛОТОС» та ТОВ «НТК Мегатрейдінг» працював на посаді менеджера останнього.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, при розгляді справи виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р. За результатами перевірки відповідачем був складений від 26.10.2012р. №4090/22-2/24241659.

Перевіркою встановлено порушення з боку позивача п.135.1, 135.4 статті 135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, п.138.8 статті 138, пп.139.1.9 п.139 статті 139, п.150.1 статті 150, п.198.1., п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до вказаного Акту перевірки, яким зафіксовані порушення Податкового кодексу України, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000472202 від 29.11.2012р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 460487грн. 00коп. та №0000462202 від 29.11.2012р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 286326 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що правильність податкового обліку та визначення ним податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими та розрахунковими документами, регістрами бухгалтерського обліку, які були в наявності під час проведення перевірки, повторно надавалися під час розгляду заперечень позивача в ДПІ та додані до матеріалів справи разом а адміністративним позовом.

В тій частині вимог, що стосуються взаємовідносин позивача з ТОВ «НТК Мегатрейдінг», позивач посилається на наявність необхідних первинних бухгалтерських документів (в тому числі, що свідчать про транспортування придбаних шин, та сертифікатів на шини),

Позивач вказує, що контрагентом ТОВ «НТК Мегатрейдінг» податкові зобов'язання з ПДВ включені до складу податкових зобов'язань відповідних місяців, що підтверджується копіями декларацій ТОВ «НТК Мегатрейдінг»,

Також, позивач зазначає, що і він, і ТОВ «НТК Мегатрейдінг» мали повний обсяг податкової правосуб'єктності та дієздатності, що підтверджується наявністю у обох сторін реєстрації на податковому обліку у відповідних податкових органах, наявністю реєстрації в якості платників податку на додану вартість, а також внесенням підтверджуючих відомостей до єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ).

Відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні з огляду на наступне.

Так, в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що позивачем для проведення перевірки не надавалися ті документи, на які він посилається в обґрунтування позову.

Відповідач вказує, що витрати, які включені позивачем до собівартості, не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а діяльність з доставки бетонних сумішей є збитковою, тому сума перевищення витрат над доходами від такої діяльності підлягає виключенню зі складу собівартості.

Також, відповідач зазначає, що позивачем при проведенні перевірки не надано будь-якого підтвердження щодо фактичного отримання товарів від ТОВ «НТК Мегатрейдінг», встановлена нереальність отримання позивачем товарів від ТОК «НТК Мегатрейдінг», позивачем порушено статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, доходної частини бюджету, а, отже, є нікчемним.

При цьому, відповідач вказує, що перевірка, за результатами якої складено акт та винесені податкові повідомлення-рішення, проведена правомірно, а податкові зобов'язання позивача визначені відповідачем у відповідності із діючим законодавством.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до пп.3.1.1 Акту перевірки відповідачем визначено заниження позивачем доходу від операційної діяльності на суму 370 848,00 грн., в тому числі за 3 квартал 2011р. - 208 240,00 грн., за 4-ий квартал 2011р. - 162 608,00 грн. При цьому, як зазначає відповідач, в акті попередньої планової виїзної перевірки позивача від 03.10.2011р. №2161/23-2/24241659 відсутня інформація щодо кредиторської заборгованості контрагентів позивача станом на 01.04.2011р., в рахунок якої могли б здійснюватися поставки товарів, послуг у 3, 4 кварталах 2011 року.

Таким чином, на думку відповідача, позивачем порушені п.135.1 та 135.4 статті 135 Податкового кодексу України.

В свою чергу, 01.04.2011р. позивачем видано Наказ по підприємству №01040211 «Про передплати», згідно зі змістом якого при складанні звітності після 1 квітня 2011 року вилучати зі складу валових витрат відповідних податкових періодів перераховані Позивачем аванси підприємствам згідно з переліком, а також вилучати із валових доходів одержані Позивачем аванси по контрагентам згідно переліку.

Всього станом на 01.04.2011р. Позивачем було одержано передплат від своїх контрагентів на суму 2 174 952,55 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 362 492,09 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 6811 бухгалтерського обліку, а здійснено передплат своїм контрагентам на суму 430 637,07 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 71 740,34 грн.

Крім того, одержання передплат в сумі, що зазначена в Наказі №01040211, підтверджується актами звіряння позивача з покупцями, які перерахували аванси. В судовому засіданні позивачем також надані поквартальні акти звіряння позивача з ТОВ «Рубікон Трейдінг», які свідчать про наявність заборгованості позивача перед цим контрагентом станом на 01.04.2011р. та про те, що по здійсненим передплатам позивачем в 3, 4 кварталах 2011 року здійснено поставку товару на суму 370 848,00 грн. без ПДВ.

Твердження відповідача про те, що в попередньому акті планової виїзної перевірки позивача від 03.10.2011р. №2161/23-2/24241659 відсутня інформація щодо кредиторської заборгованості контрагентів позивача станом на 01.04.2011р., в рахунок якої могли б здійснюватися поставки товарів, послуг у 3, 4 кварталах 2011 року, судом не приймаються, оскільки в додатку 10 до цього акту містяться відомості по рахунках 631, 361 та 377 бухгалтерського обліку позивача, натомість не містяться відомості по рахунку 681 бухгалтерського обліку, на якому обліковуються розрахунки за авансами одержаними, як це встановлено Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99р. та зареєстрованої Мінюстом України 21.12.99р. за №893/4186.

Згідно з пунктом 1 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011р.

Підпунктом 11.3.1 п.11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв до 01.04.2011р., встановлено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.7 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Суд вважає доведеним позивачем факт одержання ним передплати в сумі від своїх контрагентів 2 174 952,55 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 362 492,09 грн., поставка по яких відбувалася після набрання чинності Розділу ІІІ Податкового кодексу, в тому числі в 3, 4 кварталі 2011р. на суму 370 848,00 грн. без ПДВ.

Враховуючи, що позивач включив до складу валових доходів попередніх кварталів передплату по поставках, що були здійснені після набрання чинності Розділом ІІІ Податкового кодексу України, у тому числі на суму 370 848,00 грн., що не заперечується та не спростовується відповідачем, він не був зобов'язаний включати цю суму до доходу того періоду, в якому відбулася реалізація товарно-матеріальних цінностей.

Відповідачем встановлено завищення позивачем значення рядку 5.1 декларації з податку на прибуток у 4 кварталі 2011 року на суму 378 692 грн. 00 коп.

Позивач зазначив, що ним в рядок 5.1 декларації з податку на прибуток у 4 кварталі 2011 року включені витрати, які не були включені в попередні декларації.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем при проведенні попередньої перевірки, результати якої зафіксовані в Акті №2161/23-2124241659 від 03.10.2011р., встановлено заниження позивачем витрати операційної діяльності, в тому числі витрат по придбанню сировини матеріалів (цемент), на загальну суму 3 030 722 грн. 50 коп. за видатковими накладними згідно переліку, що наведений на аркушах 24-25 та 31-32 цього Акту.

Згідно з п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що до витрат операційної діяльності, серед інших, відноситься собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.3 статті 138 Податкового кодексу України у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Як встановлено відповідачем в попередньому Акті перевірки, позивач мав відповідні первинні бухгалтерські документи по витратам, які повинні включатися до собівартості реалізованих товарів, але помилково не включив їх у складі витрат.

Пунктом 50.1 ст.50 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Таким чином, правомірність включення позивачем самостійно виявлених помилок до декларації за 4 квартал 2011р. в сумі 378 692 грн. 00 коп. не тільки підтверджуються відповідними первинними бухгалтерськими документами, але й Актом попередньої виїзної планової перевірки, здійсненої відповідачем.

В ході перевірки відповідачем встановлено використання у господарський діяльності позивача вантажного та легкового транспорту, на якій списувалося паливо (бензин, дизпаливо) понад нормативи, встановлені Наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» №43 від 10.02.98р. Виходячи з цього відповідач дійшов висновку, що витрати на придбання палива, яке було списано понад законодавчо встановлені норми, в сумі 80 614 грн. 00 коп. є витратами, не пов'язаними з господарською діяльністю позивача й, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 статті 14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 статті 138 Податкового кодексу України, і є такими, що необґрунтовано віднесено до складу валових витрат відповідних податкових періодів, та, відповідно, виключено зі складу податкового кредиту 16 122 грн. 77 коп.

Як свідчать матеріали справи, позивачем дійсно використовується у господарській діяльності власний та орендований вантажний та легковий транспорт, який задіяний у перевезенні сировини та готової продукції.

Відповідно до розділу «Загальні положення» Наказу №43 норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (далі - підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Тобто носить рекомендований характер.

Підпунктом 2.1.5 Наказу №43 встановлено, що для нових моделей (модифікацій) автомобілів та автомобілів оригінальної конструкції, що не увійшли до цього документа, обладнання, що встановлюється на колісних транспортних засобах, технологічних машин і механізмів, автомобілів при виконанні спеціальної роботи або здійсненні перевезень в специфічних умовах експлуатації, виконанні технологічних операцій встановлюються тимчасові та тимчасові індивідуальні, базові, базові лінійні та диференційовані норми витрат палива з уточненням, за необхідності, коефіцієнтів їх коригування, які розробляються головним інститутом Міністерства інфраструктури України (далі - Міністерство) ДержавтотрансНДІпроектом за заявками заводів-виробників чи підприємств - власників автомобілів на договірних засадах (форма заявки на розроблення - згідно з додатком Е).

Тимчасові індивідуальні норми є чинними для конкретного підприємства (суб'єкта господарювання), що замовило їх розроблення для використання у період апробації в певному регіоні та умовах експлуатації транспортних засобів (обладнання), без права поширення на транспортні засоби (обладнання) інших підприємств, організацій (суб'єктів господарювання), у тому числі суб'єктів господарювання, які входять до складу однієї установи, відомства тощо.

При цьому, збираються дані щодо специфічних умов експлуатації техніки кожним підприємством (суб'єктом господарювання) в певних умовах для отримання статистично значимої кількості незалежних та неупереджених даних щодо апробації тимчасових індивідуальних норм залежно від всього розмаїття умов експлуатації, технічного стану техніки, особливостей її конструктивного виконання (комплектації) тощо.

В додатку №ПММ1 до Акту перевірки відповідачем наведений перелік автотранспорту, що використовувався позивачем із зазначенням базової лінійної норми витрат кожного автомобілю та джерелами даних нормативних витрат палива. Серед джерел нормативних витрат палива відповідачем зазначені висновки ДП «ДержавтотрансНДІпроект» від 11.05.2012р. та офіційні сайти виробників автомобілів, які використовуються позивачем в господарській діяльності.

В додатку №ПММ2 до Акту перевірки зазначені показники спідометру кожного автомобілю на початок кожного місяця, що перевірявся, та на кінець кожного місяця, визначався пробіг кожного автомобілю. Крім того визначалися норми витрат палива на кожний автомобіль, фактичні витрати палива, які понесені позивачем, а також розраховувалися витрати на придбання палива, яке використано не в господарський діяльності.

Згідно пояснень представника відповідача Федоренко Ю.В. (який брав участь у перевірці), наданих у судовому засіданні, витрати на придбання палива, яке використано позивачем не в господарський діяльності, розрахувалися ним особисто шляхом вирахування різниці між фактичним списанням палива, яке бралося відповідно до шляхових листів позивача (детальна інформація щодо шляхових листів наведена в додатку №ПММ4 до акту перевірки) та витратами, що розраховані відповідно до нормативів.

Нормативні витрати розраховувалися представником відповідача за формулою: фактичний пробіг (різниця між показниками спідометру на кінець та на початок кожного місяця) поділений на базову лінійну норму витрат палива на 100 км. пробігу (джерела зазначені в додатку №ПММ1 до акту перевірки) з урахуванням сумарного коригуючого коефіцієнту та помножений на середню ціну придбання палива.

Однак при аналізі розрахунків, здійснених відповідачем, судом встановлено, що джерела нормативів витрат палива, які зазначені відповідачем в додатку №ПММ1, не визначені в Наказі Міністерства транспорту №43 в якості офіційних джерела норм витрат палива, а висновки ДП «ДержавтотрансНДІпроект» датовані лише 11.05.2012р., хоча розрахунок був здійснений відповідачем за період з липня 2011 року по червень 2012 року.

Крім того, показники спідометрів автомобілів на кінець попереднього місяця не співпадають з показником спідометрів цих же автомобілів на початок наступного місяця. Про причини такого неспівпадіння представниками відповідача пояснення не наданні.

Також в додатку №ПММ2 до Акту перевірки відповідачем не зазначені норми витрат палива на роботу спеціального обладнання, встановленого на автомобілях, які виконують спеціальні роботи під час стоянки та руху.

Так, і відповідачем, і позивачем не заперечується, що бетонозмішувачі, та міксери використовують спеціальне обладнання, у зв'язку з наявністю якого, відповідно до п.1.6 Наказу Мінтрансу України №43, витрати палива встановлюються в літрах на годину роботи обладнання або в літрах на одну технологічну операцію. Такого розрахунку відповідачем здійснено не було.

Пунктом 6 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пункту 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В порушення зазначених норм відповідачем не надані документальні докази, які підтверджують правильність здійснених розрахунків.

Крім того, стверджуючи, що частина палива витрачена позивачем не в господарській діяльності, відповідачем не надані докази витрачання палива на інші цілі.

Натомість, до матеріалів справи позивачем надані накази по підприємству, відповідно до яких постійно проводжувалися контрольні виміри витрат палива на власному та орендованому транспорті, що використовувалися у власній господарській діяльності, і такі контрольні виміри надавалися у вигляді службових записок. Такі дії позивача не суперечать Наказу Мінтрансу №43.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом «е» пп.138.10.3 п.138.10 статті 138 Податкового кодексу до складу інших витрат відносять витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Статтею 139 Податкового кодексу України встановлені обмеження щодо витрат, які не включаються до складу витрат. Серед таких обмежень не встановлено обмежень щодо включення до витрат фактичних витрат на паливо, які перевищують нормативи, визначені Наказом Мінтрансу №43.

Таким чином, витрати позивача на придбання палива для власного та орендованого автотранспорту, пов'язаного з транспортуванням сировини та готової продукції мають включатися до складу витрат в повному обсязі без обмежень.

За таких обставин виключення відповідачем зі складу витрат 80 614 грн. 00 коп. є безпідставним.

Що стосується податку на додану вартість, сплаченого позивачем у зв'язку з придбанням палива, виключеного відповідачем зі складу податкового кредиту відповідних місяців, то, відповідно до п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як свідчать вищенаведені висновки, паливо, що придбавалося позивачем з метою ведення господарської діяльності з виробництва та реалізації товарної продукції, тобто це паливо використовувалося позивачем в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. За таких обставин відповідачем безпідставно виключено зі складу податкового кредиту за період липень 2011р. - червень 2012р. 16 123 грн. 00 коп.

Відповідачем в ході перевірки встановлені правові відносини позивача з ТОВ «Науково-торгівельна компанія Мегатрейдінг» на підставі договору №1005121, укладеного між цими сторонами 10.05.2012 року. Відповідно до умов договору ТОВ «НТК Мегатрейдінг» зобов'язується передати у власність позивача партію товару (автошини), а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його. На виконання зазначеного договору ТОВ «НТК Мегатрейдінг» поставило позивачу автошини для вантажних автомобілів на загальну суму 201 299 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 33 550 грн. 00 коп., які були в повному обсязі оплачені позивачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «НТК Мегатрейдінг».

Відповідачем також встановлено, що ТОВ «НТК Мегатрейдінг» зареєстровано 24.12.2009р., на дату перевірки встановлено стан платника - 9, мається повідомлення про відсутність місцезнаходження, ТОВ «НТК Мегатрейдінг» в періоді правових відносин з позивачем не мало основних фондів, про що свідчать дані додатків до АМ до декларації з податку на прибуток, амортизацію основних засобів не нараховувало, відповідно до звіту 1ДФ на підприємстві працювала одна особа.

В ході перевірки відповідачем наданий позивачу запит б/н від 05.10.2012р. з проханням надати інформацію з документальним підтвердженням фактичного здійснення договору. Однак, як зазначено в акті перевірки, до перевірки було надано лише договір, приходні та податкові накладні, рахунки, але не надано будь-яких документів, які б підтверджували походження продукції, факт транспортування товарів на складі.

У зв'язку із зазначеним відповідач дійшов висновків про нереальність отримання позивачем товарів від «НТК Мегатрейдінг». Також зроблено висновки про те, що єдиною метою укладання угод є штучне створення податкового кредиту з ПДВ та витрат по цим операціям; вказані умови суперечать меті господарської діяльності підприємства та створюють обставини, за яких воно не мало намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої діяльності. Зазначені вище обставини, на думку відповідача, у своїй сукупності свідчать про наявність у сторін договору під час укладання мети, суперечної інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, відповідачем встановлено порушення між сторонами договору статей 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України, та правочин, укладений між позивачем та ТОВ «НТК Мегатрейдінг» визнаний відповідачем нікчемним.

Таким чином, відповідачем на підставі пп.139.1.9 п.139.1 статті 139 та п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України виключені зі складу витрат відповідних податкових періодів виключено 167 750 грн. 00 коп. та зі складу податкового кредиту з податку на додану вартість - 33 550 грн. 00 коп. по операціях з придбання автошин у ТОВ «НТК Мегатрейдінг». Крім того, на підставі п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу доходів відповідних податкових періодів включена вартість одержаних автошин як безоплатно отримані на суму 201 300 грн. 00 коп.

Натомість матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «НТК Мегатрейдінг» були укладені договір №050131 від 05.01.2011р та №1005121 від 10.05.2012 року. Відповідно до умов договорів ТОВ «НТК Мегатрейдінг» зобов'язується передати у власність позивача партію товару (автошини), а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його. На виконання зазначених договорів ТОВ «НТК Мегатрейдінг» в періоді, що перевірявся, поставило позивачу автошини для вантажних автомобілів на загальну суму 201 299 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 33 550 грн. 00 коп., які були в повному обсязі оплачені позивачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «НТК Мегатрейдінг».

Під час перевірки, а саме 05.10.2012р. відповідачем був вручений позивачу запит б/н з проханням надати наступну інформацію з документальним підтвердженням: за яких умов та ким укладались договори на придбання товарів, робіт послуг; яким чином здійснювалось постачання вищезазначених товарів в адресу позивача, з якого та в яке місце (в разі постачання на склад третьою стороною підтвердити договорами, актами, товаротранспортними накладними; в разі постачання продавцем підтвердити товарно-транспортними документами, в разі транспортування власними силами підтвердити путьовими листами, нарядами, тощо); походження товарів (підтвердити паспортами якості, сертифікатами, тощо); яким чином і ким здійснювалось оприбуткування товарів на склад (підтвердити складськими відомостями, журналами пропускної системи).

Цієї ж дати, тобто 05.10.2012р., позивачем надано відповідачу лист №203, згідно з яким відповідачу надані такі документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ «НТК Мегатрейдінг»: договори та додатки до них, рахунки-фактури, первинні бухгалтерські документи; документи, які підтверджують транспортування товарів на склад (подорожні листи, товарно-транспортні накладні); документи, які підтверджують походження придбаних товарів (сертифікати якості, паспорти); документи, які підтверджують факт наявності транспортної техніки, необхідної для здійснення господарської діяльності в задекларованих обсягах (перелік транспортної техніки, технічні паспорти на транспортні засоби); інші документи, які вимагалися в запиті.

Згідно з відміткою на листі позивача №203, зазначений лист був отриманий безпосередньо перевіряючим Федоренко Ю.В., помітки про те, що будь-які документи з наведеного переліку до листа не додані, не містяться.

Крім того, копії цих документів було повторно надано позивачем при розгляді заперечень позивача на акт перевірки. Інформація про це міститься в листі відповідача №26811/10/22-2 від 26.11.2012р. «Про розгляд заперечень», в якому відповідачем зазначено, що документи про транспортування шин та сертифікати відповідності надані, але їх копії не завірені печаткою.

Як свідчить акт перевірки та пояснення представників відповідача, під час проведення перевірки відповідачем був направлений запит №26655/7 від 19.09.2012р. до ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення зустрічної звірки позивача з ТОК «НТК Мегатрейдінг», але ні на дату складання акту, ні на дату розгляду даної справи в суді, відповіді не отримано.

Також не було отримано й відповіді на службову записку перевіряючих №838/22-1 від 12.09.2012р., направлену до Відділу податкової міліції відповідача щодо надання наявної інформації, яка б могла підтвердити або спростувати правомірність відображення у податковому обліку позивача операції з ТОВ «НТК Мегатрейдінг».

В той же час, позивачем в матеріали справи подані копії декларацій ТОВ «НТК Мегатрейдінг» з податку на додану вартість за липень 2011р., вересень 2011р., листопад 2011р., березень 2012р., травень 2012р., червень 2012р. з додатками 5 до них. Згідно з ними ТОВ «НТК Мегатрейдінг» декларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість по операціях з продажу автошин позивачу.

За клопотанням позивача в судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_7, який під час взаємовідносин позивача з ТОВ «НТК Мегатрейдінг» працював на ТОВ «НТК Мегатрейдінг» на посаді менеджера.

Згідно пояснень свідка судом встановлено наступне.

ТОВ «НТК Мегатрейдінг», займалося продажем автошин для вантажного та спеціалізованого транспорту. ТОВ «НТК Мегатрейдінг» не імпортувало шини, які були продані позивачеві, а являлося офіційним дилером ВАТ «Алтай-шина», про що є відповідна дилерська угода з ТОВ «Торговий дім «Алтай-шина». На підприємстві працювало на постійній основі три особи (що також підтверджується звітом за формою 1-ДФ ТОВ «НТК Мегатрейдінг» за 3-4 квартали 2011 року, які містяться в матеріалах справи). Основних фондів (складських приміщень) у власності підприємства не було, але підприємство орендувало щонайменше 3 склади в Дніпропетровську та Дніпропетровській області. ТОВ «НТК Мегатрейдінг» співпрацювало з позивачем протягом майже трьох років на постійній основі. Проекти договорів на постачання автошин, в тому числі й спірні договори, обговорювалися між свідком та працівником позивача, а потім затверджувалися та підписувалися керівниками підприємств. Доставка автошин, що продавалися позивачу, здійснювалася автотранспортом позивача. Сертифікати якості на весь товар, який був відвантажений позивачу, малися у ТОВ «НТК Мегатрейдінг», але видавалися покупцям, в тому числі й позивачу, лише за їх вимогою.

Свідком також підтверджено, що відвантаження він імені ТОВ «НТК Мегатрейдінг» здійснювалося ним особисто по довіреності на уповноважену особу позивача.

Судом також встановлено, що свідок особисто підписував документи на відвантаження, в тому числі видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, копії яких додані позивачем в матеріали справи.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт фактичного здійснення операцій з купівлі-продажу автошин за договорами №050131 від 05.01.2011р. та №1005121 від 10.05.20012р., які укладені між позивачем та ТОВ «НТК Мегатрейдінг»; наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників цих правочинів, оскільки і позивач, і ТОВ «НТК Мегатрейдінг» під час укладання та здійснення правочинів були зареєстровані в Єдиному держаному реєстрі підприємств, були взяті на облік у відповідних податкових органах та були платниками податку на додану вартість; відсутності одержання податкової вигоди, оскільки ТОВ «НТК Мегатрейдінг» включило ПДВ з продажу автошин позивачу до складу податкових зобов'язань відповідних податкових періодів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто для визнання правочину нікчемним повинні існувати наступні умови: наявність самого правочину; відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямованості на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; наявність умислу на вчинення такого правочину.

Вищенаведені обставини, встановлені судом, свідчать про реальність настання правових наслідків по укладеним правочинам підтверджено належними доказами, тому спірні угоди не можуть вважатися нікчемними.

Крім того з 01.01.2011р. набрали чинності зміни, внесені до Цивільного Кодексу України. Зокрема, було викладено частину 1 статті 203 Цивільного кодексу України у новій редакції та доповнено частиною 3 статтю 228 Цивільного кодексу України. На підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної влади (в тому числі у органи державної податкової служби) зобов'язані виключно у судовому порядку.

Отже висновки відповідача щодо недодержання сторонами договору вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які, на думку відповідача, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, не ґрунтуються на системному аналізі первинних документів та не підтверджені іншими доказами.

Згідно з п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що до витрат операційної діяльності, серед інших, відноситься собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи, що витрати позивача з придбання автошин у ТОВ «НТК Мегатрейдінг» підтверджені документально, придбані автошини використовувалися позивачем у власній господарський діяльності на власному та орендованого вантажному автотранспорті, суд вважає правомірним включення до складу витрат відповідних податкових періодів 167 750 грн. 00 коп. та податкового кредиту з податку на додану вартість - 33 550 грн. 00 коп.

Суд також вважає необґрунтованим включення відповідачем до складу доходів відповідних податкових періодів 201 100 грн. 00 коп. вартості автошин, які, на думку відповідача, одержані позивачем безоплатно, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ці автошини були придбані позивачем у ТОВ «НТК Мегатрейдінг» на підставі договорів купівлі-продажу. Повна вартість одержаних автошин була сплачена позивачем продавцю шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що позивачем у перевіряємому періоді здійснювалися операції з реалізації з доставки бетону, піску, щебеню, цементу власним транспортом. В зв'язку з наданням таких послуг, як зазначив відповідач в акті перевірки, позивачем виписувалися акти виконаних робіт згідно з переліком, що наведений у додатку №П1 до акту перевірки. Доход, отриманий позивачем від діяльності з надання послуг доставки, відображався позивачем наступним чином: Дт361 - Кт7033, Дт3771 - Кт7033, Дт7033 - Кт791. Детальний розрахунок собівартості послуг з доставки бетону, цементу, щебеню піску наведено у додатках №П1, П2, П3, П4 до акту перевірки.

Таким чином, відповідачем встановлено факт реалізації послуг з доставки бетону, цементу, щебеню, піску нижче їх виробничої собівартості на суму 993 255 грн. 00 коп. Відповідач вважає, що з урахуванням того, що діяльність з реалізації послуг з доставки бетону, цементу, щебеню по ціні є збитковою, то витрати, які перевищують суму реалізації таких послуг, відповідно до пп.14.1.36 п. 14.1 статті 14, статті 142, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 статті 138 Податкового кодексу України, є завищеними, а тому мають бути виключені зі складу витрат 993 255 грн. 00 коп., в тому числі 3 кварталу 2011р. - 364 491 грн., 4 кварталу 2011р. - 64 494 грн., 1 кварталу 2012р. - 334 919 грн., 2 кварталу 2012р. - 229 351 грн.

З тих же підстав позивачем, на думку відповідача, в порушення п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України, завищений податковий кредит відповідних податкових періодів на загальну суму 141 211 грн. 00 коп.

З матеріалів справи та наданих представниками сторін у судовому засіданні пояснень встановлено, що позивач здійснював діяльність з виробництва та реалізації бетонних сумішей. Зокрема, в пункті 4 додатку 2 до акту перевірки встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач здійснював такі види діяльності: виробництво готових для використання бетонних сумішей, будівництво будівель, монтаж металевих конструкцій, покриття підлог та облицювання стін, інші види оптової торгівлі. Відомостей про надання позивачем транспортних послуг відповідачем не зазначено.

Відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та його покупцями, приймання-передача продукції здійснюється в пункті поставки, фактом поставки продукції є прибуття автомобілю постачальника з продукцією на будівельний майданчик покупця.

Як свідчать пояснення представників позивача, які не спростовані відповідачем, доставка продукції (бетонних сумішей) на будівельні майданчики покупців здійснювалась власним або орендованим спеціалізованим автотранспортом, бетонозмішувачами та міксерами,

Господарська діяльність з надання послуг доставки продукції регулюється загальними положеннями про послуги, визначеними Главою 63 Цивільного кодексу України, або положеннями про перевезення, визначених Главою 64 Цивільного кодексу України та Главою 32 Господарського кодексу України, або положеннями про транспортне експедирування, визначених Главою 65 Цивільного кодексу. При цьому надання таких послуг передбачає наявність договору з визначенням прав та обов'язків сторін.

Однак, відповідачем не надані до матеріалів справи договори, на підстави яких здійснювалася доставка продукції позивача, з чого суд доходить висновків про їх відсутність.

Крім того, як свідчить акт перевірки, відповідачем до витрат, пов'язаних з доставкою продукції покупцям включені витрати, які взагалі не пов'язані з доставкою бетонних сумішей. Так, відповідно до П2, П3, П4 до складу витрат, пов'язаних з доставкою готової продукції покупцям, відповідачем включались витрати на автотранспорт, який фізично не може бути задіяний в транспортуванні бетонних сумішей. Враховуючи специфіку бетонних сумішей, вони, як це зазначено вище, можуть транспортуватися лише бетонозмішувачами або міксерами. В той же час, відповідачем включено до витрат з транспортування витрати на бортові вантажні автомобілі, самоскиди та тягачі, які не були задіяні в транспортуванні бетонних сумішей, а використовувались позивачем для доставки сировини (щебеню, піску, цементу), вартість якої (з урахуванням доставки) включалась до складу собівартості готової продукції.

Пунктом 6 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми та статей 70 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України не наведено в акті та не надано до матеріалів справи належних доказів використання бортових вантажних автомобілів, самоскидів та тягачів в доставці бетонних сумішей покупцям позивача.

Щодо збитковості господарської діяльності від надання послуг з доставки власної продукції, то відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом «е» пп.138.10.3 п.138.10 статті 138 Податкового кодексу до складу інших витрат відносять витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Таким чином, позивач мав право на включення витрат на транспортування продукції до собівартості реалізованої продукції власного виробництва, оскільки ці витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з деклараціями при прибуток позивача за період 3 квартал 2011р. - 2 квартал 2012р., що містяться в матеріалах справи, діяльність позивача була прибутковою, тобто доходи від господарської діяльності позивача перевищували витрати на її здійснення.

Відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з деклараціями з податку на прибуток підприємств позивачем задекларовано за перевіряємий період доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в сумі 36 884 459 грн., в тому числі доходи від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)) в сумі 36 751 515 грн. та інші доходи в сумі 132 944 грн.

В той же час, відповідно до пункту 25.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.99р. у примітках до фінансової звітності наводиться (розкривається) , серед інших, інформація про розподіл доходу за кожною групою доходів згідно з пунктом 7 цього Положення (стандарту).

Пунктом 7 цього положення встановлено, що визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи; д) надзвичайні доходи.

Таким чином, податковим та іншим законодавством не встановлено окремого обліку, поділу та звітності по доходам від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Як свідчать декларації позивача з податку на прибуток за перевіряємий період, діяльність позивача була прибутковою, позивачем сплачувався задекларований податок на прибуток.

За таких обставин, відокремлення відповідачем доходів та витрат, пов'язаних лише з транспортуванням готової продукції, та визначення результатів господарської діяльності лише в цьому розрізі є необґрунтованим та таким, що не передбачено діючим Податковому кодексу України, тому виключення відповідачем зі складу витрат позивача 993 255 грн. 00 коп. є неправомірним.

Зі зазначених вище підстав також є неправомірним виключення відповідачем 141 211 грн. 00 коп. зі складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних податкових періодів.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд виходить з того, що вимоги про визнання неправомірним (незаконним недійсним, нечинним) рішення митного органу, є тотожніми вимогами щодо визнання протиправним та скасування рішення митного органу, враховуючи приписи ст.162 КАС України, яка, зокрема, визначає можливість суду у разі задоволення адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень тощо.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У відповідності ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, приймаючи до уваги викладене, враховуючи протиправність дій та рішень відповідача, а також те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України, відповідних доказів суду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України повернути з Державного бюджету позивачу - Приватному підприємству «ЛОТОС», судові витрати у розмірі 2146грн. 00коп., сплачені платіжним дорученням №1391 від 04.12.2012р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ЛОТОС" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000462202 від 29.11.2012 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000472202 від 29.11.2012 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ЛОТОС" (49024, м.Дніпропетровськ, вул.Вітчизняна, буд.24Б, код ЄДРПОУ 24241659) судовий збір у розмірі 2146грн. 00коп. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Текст постанови у повному обсязі виготовлений 28.01.2013р.

Суддя Г. В. Потолова