Ухвала суду № 30220623, 07.02.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2013 р. справа № 2а/0470/448/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року у справі № 2а/0470/448/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тімор - Д» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тімор - Д» 15 грудня 2011 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, (правонаступником якої є Західно-Донбаської об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби), згідно якого просить визнати нечинним податкові повідомлення - рішення від 30.08.2011 року №0002591543, №0002601543 про зобов'язання сплати штрафів в сумі 1416 грн. 53 коп. та 335 грн. 31 коп. за платежем надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення - рішення від 30.08.2011 року № 0002591543, № 0002601543 про зобов'язання сплати штрафу в сумі 1416 грн. 53 коп. та 335 грн. 31 коп. за платежем надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем порушено пункт 57.1. статті 57 Податкового кодексу України у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання. Між тим відповідач приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі статті 126 Податкового кодексу України не врахував приписів пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в якому зазначено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Зазначає, що судом першої інстанції невірно було застосовано положення пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України які визначають розмір штрафної санкції, що застосовується за порушення податкового законодавства виключно при обчисленні податкових зобов'язань за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року, а не за несвоєчасність сплати платником податків самостійно визначеної суми грошового зобов'язання, відповідальність за що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, просив у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилаючись на положення пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України вважає, що нарахування штрафних санкцій у розмірі визначеному відповідачам є безпідставним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, перевіривши законність та

обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 06.05.2011 року позивач подав до відповідача податкові декларації з екологічного податку за І квартал 2011 року, згідно яких сума збору за забруднення навколишнього середовища пересувними джерелами складає по декларації № 9002902014 - 14165 грн. 32 коп., та по декларації № 9002896273 - 3353 грн. 10 коп.

Згідно декларації екологічного податку за 1 квартал 2011 року від 06.05.2011 року №9002902014 позивачем було самостійно узгоджено податкове зобов'язання за паливо реалізоване податковими агентами у сумі 14165 грн. 32 коп. по строку сплати 20.05.2011 року. Сума боргу погашена платіжним дорученням від 31.05.2011 року № 1341 в сумі 14165 грн. 32 коп. (а.с.26)

Грошові зобов'язання в розмірі 3353 грн. 10 коп. сплачені до відповідного бюджету на підставі платіжного доручення № 653 від 20.05.2011 року надійшли до бюджету 24.05.2011 року.

03.08.2011 року відповідачем було проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань по екологічному податку за 1 квартал 2011 року, про що складено акт № 152/153/37172783.

Згідно вказаного акту перевірки відповідач вважає, що позивачем порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по екологічному податку, встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки, враховуючи положення статті 126 Податкового кодексу України відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30.08.2011 року №0002591543, №0002601543 про зобов'язання сплати штрафів в сумі 1416,53 грн. та 335,31 грн. за платежем надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято з порушенням пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Однак згідно пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Положення пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, не визначають, що штрафна санкції застосовується за порушення податкового законодавства виключно при обчисленні податкових зобов'язань за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року

Таким чином колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції відносно того, що оскільки повноваження податкового органу будь - якого рівня щодо більш широкого тлумачення чи встановлення будь-якого правила для застосування тих чи інших норм ПК України - податковим законодавствам не передбачено, при цьому порушення позивачем приписів статті 126 Податкового кодексу України сталося у період з 1 січня по 30 червня 2011 року, тому застосування штрафу за такі порушення повинно визначатися із урахуванням пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ зазначеного Кодексу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не вірно застосовано норми Податкового кодексу України, що знайшло своє відображення у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, які підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, не довів.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200,206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року у справі №2а/0470/448/12 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко