Рішення № 30215874, 21.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.03.13 р. Справа № 905/1038/13-г

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультіфлекс», м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблевий рай», м. Донецьк

про: стягнення 19992грн.01коп.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - Сопін А.С.- (довіреність №147/13 від 25.02.2013р.);

від Відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультіфлекс», м. Запоріжжя (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблевий рай», м. Донецьк (далі - відповідач) про стягнення 19992грн.01коп., що складається з суми в розмірі 16660грн.01коп., на яку поставка товару відповідачем не здійснена, та пені в сумі 3332грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 14/11 від 14.11.2011р. відносно своєчасної та повної поставки товару в обумовлені сторонами строки, у зв'язку з чим товар на перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 16660грн.01коп. так і не був поставлений.

28.02.2013р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, у якій збільшив суму заявленої до стягнення пені, а саме просить суд стягнути з відповідача суму пені в розмірі 6913грн.90коп., здійснивши її перерахунок за період з 08.12.2012р. по 28.02.2013р., розмір вимог в частині основного боргу залишив без змін.

12.03.2013р. позивач, скориставшись наданим йому ст. 22 ГПК України правом, збільшив свої позовні вимоги в частині стягнення пені до розміру 8663грн.20коп. Збільшення позовних вимог зумовлено збільшенням періоду нарахування пені до 21.03.2013р.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Відтак, суд приймає до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з їх урахуванням.

У зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві та Витягу з ЄДР станом на 05.03.2013р. - 83037, м. Донецьк, вул. Кірова, будинок 90, проте конверт з ухвалою суду повернувся з відміткою органу поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання.

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги, у судовому засіданні 21.03.2013р. підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в справі матеріалами в межах передбачених ст. 69 ГПК України строків.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

14.11.2011р. між позивачем (покупцем) та відповідачем (продавцем) був укладений договір поставки № 14/11 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця фанеру ФК Е1 сортність II/IV, III/IV, IV/IV розміром 1525*1525 в асортименті, іменований далі по тексту товар.

Відповідно до п. 1.2 договору продавець зобов'язується поставити в обумовлені строки іншій стороні - покупцю товар, згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити за нього обумовлену грошову суму, згідно рахунку фактури, виставленого на підставі замовлення.

Згідно із п. 2.1 договору ціни на товар, поставляємий продавцем, являються вільними відпускними та зазначаються в рахунку-фактурі, який являється підставою для оплати продукції за даним договором.

У відповідності із п. 2.3 договору загальна сума договору складає 500000грн.00коп., в тому числі ПДВ.

У відповідності із п. 3.1 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначаються з замовленні покупця.

Пунктом 4.6 договору сторони погодили, що строк поставки товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати згідно рахунку на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно із п. 5.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом 100% передоплати вартості товару, що поставляється, у відповідності із рахунком протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем рахунку.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку не передачі товару повністю або частково в строк, обумовлений сторонами, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від вартості не переданого товару за кожний день прострочення.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його укладання обома сторонами та діє до 31.12.2012р.

За змістом позову, керуючись п. 1.2 договору позивач надіслав відповідачу лист - замовлення № 02/12 від 02.11.2012р., яким просив відповідача виставити рахунок для оплати фанери, яка підлягала поставці, в свою чергу відповідач для оплати обумовленої в заявці партії товару виставив позивачу рахунок № 207 від 02.11.2012р. на суму 16660грн.01коп.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що, виконуючи свої зобов'язання за договором поставки № 14/11 від 14.11.2011р., відповідно до п. 5.1 договору, на підставі виставленого рахунку перерахував відповідачу суму попередньої оплати в сумі, вказаної в рахунку, однак відповідач не здійснив поставку товару в обумовлений строк на всю суму здійсненої позивачем передоплати.

Листом № 28/11 від 28.11.2012р. відповідач просив позивача перенести дату відвантаження оплаченого по рахунку № 207 від 02.11.2012р. товару, посилаючись на аварію електропідстанції підприємства та збій технологічного процесу по виготовленню продукції.

Листом № 13/12 від 13.12.2012р., який є відповіддю на лист відповідача 28/11 від 28.11.2012р., позивач просив відповідача повідомити точну дату відвантаження фанери.

Позивач стверджує, що вручив відповідачу 18.12.2012р. претензію № 1712/03 від 17.12.2012р., якою вимагав відповідача в семиденний строк виконати свої зобов'язання за договором по поставці товару або повернути грошові кошти в сумі 16660грн.01коп.

07.03.2013р., як свідчить наданий позивачем опис вкладення у цінний лист, позивачем повторно була надіслана претензія відповідачу.

Оскільки товар на грошові кошти у розмірі 16660грн.01коп. так і не був поставлений, грошові кошти у вказаному розмірі не повернуті, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, є вимога позивача стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 16660грн.01коп., на які поставка товару, обумовленого договором № 14/11 від 14.11.2011р., відповідачем не здійснена та стягнення пені в розмірі 8663грн.20коп.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Договір поставки № 14/11 від 14.11.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм ст. 712 ЦК України та ст.ст. 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

На підставі укладеного між сторонами договору № 14/11 від 14.11.2011р. у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача прийняти товар та оплатити його вартість.

Пунктом 5.1 вказаного договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом 100% передоплати вартості поставляємого товару у відповідності із рахунком протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем рахунку.

Із матеріалів справи вбачається, що посилаючись на рахунок № 189 від 02.10.2012р., позивач 07.11.2012р. перерахував відповідачу суму в розмірі 16660грн.01коп.

Рахунок № 189 від 02.10.2012р. в матеріалах справи відсутній.

На вимогу суду 28.02.2012р. позивач надав суду письмові пояснення, за якими у призначенні платежу позивачем помилково було вказано рахунок № 189 від 02.10.2012р., вірним призначенням оплати є виставлений відповідачем рахунок № 207 від 02.11.2012р.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що перераховані позивачем кошти в розмірі 16660грн.01коп. відповідно до умов договору поставки № 14/11 від 14.11.2011р. є попередньою оплатою за обумовлений сторонами в заявці товар, вартість товару, що підлягав поставці, визначена в рахунку № 207 від 02.11.2012р. і була сплачена позивачем 07.11.2012р.; перераховуючи попередню оплати в призначенні платежу позивач вказує «розрахунок за фанеру», саме такий товар, відповідно до п. 1.1 договору № 14/11 від 14.11.2011р. та рахунку № 207 від 02.11.2011р. зобов'язувався поставити відповідач; листом № 28/11 від 28.11.2012р. відповідач зазначив, що рахунок № 207 від 02.11.2012р. за фанеру ФК-10*1525*1525 сорт ѕ - 2м3, ФК - 4*1525*1525 сорт ѕ- 2м3 оплачений, саме на поставку цього виду фанери позивачем була дана заявка та відповідно відповідачем виставлений рахунок № 207 від 02.11.2012р. для оплати.

За письмовими поясненнями позивача між сторонами відсутні будь-які договірні правовідносини, крім договору № 14/11 від 14.11.2011р.

Листом № 28/11 від 28.11.2012р. відповідач підтвердив отримання коштів від позивача за рахунком № 207 від 02.11.2012р.

Отже, відповідач своїми діями з отримання коштів у сумі 16660грн.01коп. без жодних зауважень та заперечень прийняв на себе зустрічні зобов'язання здійснити поставку товару на всю суму перерахованої попередньої оплати в обумовлені п. 4.6 договору № 14/11 від 14.11.2011р. строки - протягом 30 календарних днів з моменту надходження передоплати згідно рахунку на розрахунковий рахунок продавця.

Докази узгодження між сторонами інших строків поставки товару, ніж встановлені договором № 14/11 від 14.11.2011р., матеріали справи не містять.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи, що як свідчить надана позивачем банківська виписка передоплата в сумі 16660грн.01коп. надійшла на розрахунковий рахунок відповідача 07.11.2012р., то з урахуванням умов договору щодо строків поставки, відповідач повинен був поставити позивачу товар до 07.12.2102р. включно, а вже з 08.12.2012р. почалося прострочення виконання вказаного зобов'язання.

Отже, станом на день звернення позивача до суду строк поставки товару покупцю вже наступив, проте, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, товар на суму перерахованих позивачем коштів в розмірі 16660грн.01коп. так і не був поставлений відповідачем, як і не повернуті кошти у вказаному розмірі.

Таким чином, згідно норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов'язки у відповідача.

Позивач, скориставшись своїм правом, наполягає на поверненні сплачених в якості попередньої оплати грошових коштів.

Статті 670 та 693 Цивільного кодексу України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов'язання по поверненню передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки).

Договір № 14/11 від 14.11.2011р. не передбачає обов'язок постачальника здійснити повернення суми передоплати, перерахованої покупцем, відповідно строк такої дії також не встановлений. За договором № 14/11 від 14.11.2011р. у відповідача виник лише обов'язок поставити товар позивачу.

Оскільки сторонами не узгоджений конкретний строк повернення передоплати, у даному випадку застосуванню підлягає ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, а якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

У порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивач звернувся до відповідача з претензією № 1712/03 від 17.12.2012р. повернути перераховані за договором поставки № 14/11 від 14.11.2011р. кошти у розмірі 16660грн.01коп., як наполягав позивач під час слухання справи вказана претензія була отримана відповідачем 18.12.2012р. та зареєстрована відповідачем за вх. № 830, про що міститься відповідний напис на самій претензії.

На вимогу ухвали суду від 28.02.2013р. відповідач не спростував факт отримання претензії № 1712/03 від 17.12.2012р. від позивача.

07.03.2013р., як свідчить наданий позивачем опис вкладення у цінний лист, позивачем повторно була надіслана претензія відповідачу.

Суд приймає до уваги також те, що станом на день звернення позивача до суду договір поставки № 14/11 від 14.11.2011р. вже припинив свою дію, докази продовження між сторонами господарських відносин з поставки товару матеріали справи не містять.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суду не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 16660грн.01коп. або поставки товару на всі перераховані позивачем кошти, як і доказів продовження сторонами договірних стосунків з поставки продукції на суму грошових коштів, отриманих від позивача.

Відповідно до довідки за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ «Мультіфлекс» №06/03-13/02 від 06.03.2013р. станом на 21.03.2013р. сума боргу відповідача перед позивачем складає 16660грн.01коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми в розмірі 16660грн.01коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 8663грн.20коп., нараховану відповідно до остаточного розрахунку, викладеного в заяві про збільшення позовних вимог від 12.03.2013р. за період з 08.12.2012р. по 21.03.2013р.

В силу ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 614 Цивільного кодексу України унормовано, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В контексті ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно положень ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

За приписами п.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступені його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, відповідно до п. 7.2 договору № 14/11 від 14.11.2011р. сторони дійшли згоди, що у випадку не передачі товару повністю або частково в строк, обумовлений сторонами, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від вартості не переданого товару за кожний день прострочення.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що не суперечить принципу свободи договору, встановленого ст. 627 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідачем не були виконанні належним чином зобов'язання щодо поставки товару у передбачені вказаним договором строки, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п. 7.2 договору № 14/11 від 14.11.2011р.

Здійснивши аналіз вищенаведених правових норм та перевіривши правильність нарахування позивачем суми пені відповідно до п. 7.2. договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

У зв'язку з повним задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у передбаченому законодавством розмірі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 525-526, 530, 549, 610, 611, 612, 614, 663, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 218, 230, 231 Господарського кодексу України ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультіфлекс», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблевий рай», м. Донецьк про стягнення суми в розмірі 16660грн.01коп., пені в сумі 8663грн.20коп. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблевий рай» (юридична адреса: 83037, м. Донецьк, проспект Кірова, будинок 90, код ЄДРПОУ 35151794) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультіфлекс» (юридична адреса: 69063, м. Запоріжжя, проспект Леніна, будинок 24, код ЄДРПОУ 31914753) суму в розмірі 16660грн.01коп., пеню в сумі 8663грн.20коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1720грн.50коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 21.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.