Рішення № 30201040, 14.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р.Справа № 922/740/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Союз", м.Дергачі, Харківська область до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ловис" Лімітед, м.Харків про стягнення 22509,81 гривень, за участю представників :

позивача - Тютюнник О.А. (довіреність №б/н від 13 березня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Союз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ловис" Лімітед (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 22509,81 гривень, у тому числі, 21707,50 гривень суми основного боргу, 668,60 гривень суми нарахованої пені та 133,71 гривень 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №13/9/2010, укладеного між сторонами 01 жовтня 2010 року. Крім того, Позивач просив суд покласти судові витрати на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 лютого 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 березня 2013 року.

12 березня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. №9276) витребувані судом документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 14 березня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 14 березня 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 01 березня 2013 року.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що в межах наданих нею повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 21 лютого 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглядати справу без участі Відповідача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Позивача, встановив наступне.

01 жовтня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Союз" (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Ловис" Лімітед (Відповідачем) було укладено договір поставки №13/9/2010. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору постачальник (Позивач) зобов'язався поставити товар, а покупець (Відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором.

Згідно із п.1.3. договору, асортимент і кількість кожної партії товару визначається за погодженням сторін при оформленні замовлення і вказується в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціни на товар вказуються у накладних (п.2.2. договору).

Відповідно до п.5.7. договору, поставка вважається завершеною з моменту передачі товару та супровідної документації покупцю в пункті поставки.

На виконання умов цього договору Позивач поставив Відповідачу товар на суму 21707,50 гривень. Даний факт підтверджується наступними видатковими накладними (а.с.15, 17, 19):

- в/н №Ц0000763 від 22 червня 2012 року на суму 16978,12 гривень;

- в/н №Ц0000272 від 10 липня 2012 року на суму 7298,46 гривень;

- в/н №Ц0000533 від 18 липня 2012 року на суму 4495,35 гривень.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що покупець зобов'язується оплатити товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, або внесенням грошових коштів в касу постачальника, або іншим, не забороненим чинним законодавством України та погодженим у двосторонньому порядку способом. Оплата повинна здійснюватись не пізніше 14 банківських днів з моменту поставки у вигляді 100% передоплати (п.п.6.2.1, 6.2.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач частково оплатив отриманий товар по вищевказаним накладним, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок, у зв'язку з чим, станом на 06 лютого 2013 року, утворилась заборгованість Відповідача перед Позивачем у розмірі 21707,50 гривень. Виникла заборгованість підтверджується також і складеним та підписаним з обох сторін актом звірки взаєморозрахунків за період з 01 січня 2012 року по 06 лютого 2013 року (а.с.21).

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав частково, оскільки виникла заборгованість у розмірі 21707,50 гривень до цього часу залишається не погашеною.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч.1 ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми заборгованості у розмірі 21707,50 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 668,60 гривень пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7.2 спірного договору, покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 133,71 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.527, 530, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ловис" Лімітед (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 149, код ЄДРПОУ 21216678, р/р №26006060152472 у "ПриватБанк", МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Союз" (62300, Харківська область, м. Дергачі, провулок Залізничний, буд. 18, код ЄДРПОУ 36419123, р/р №26003000084224 в ПАТ "УкрСоцБанк", МФО 300023) 21707,50 гривень основної заборгованості, 668,60 гривень пені, 133,71 гривень 3% річних та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19 березня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/740/13-г