Рішення № 30201031, 25.03.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.03.2013 Справа № 901/343/13-гЗа позовом Публічного акціонерного товариства «Кримелектромашторг», м. Сімферополь,

до відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд», м. Сімферополь,

про стягнення 32217,64 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники сторін:

Від позивача - не з'явився.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство «Кримелектромашторг» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» з вимогами про стягнення з відповідача 21 749,90 грн. основного боргу, 3 896,70 грн. пені, 1 515,77 грн. штрафу, 5055,27 грн. річних, а загалом 32 217,64 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №190 від 09.01.2012, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 21 749,90 грн., що й стало причиною звернення позивача з позовом до суду.

Відповідач, згідно наданому відзиву, у судовому засіданні 12.03.2013, за результатами якого оголошено перерву в засіданні в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, проти позову в частині заявлених до стягнення штрафних санкцій заперечує, посилаючись на перевищення нарахування позивачем сум пені та штрафу в межах шестимісячного строку, що визначено статтею 232 ГК України.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, причина неявки не відома, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить підпис повноважного представника в бланку перерви (а.с. 64).

Відповідач у судове засідання не з'явився. До дня слухання справи через канцелярію суду від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш тривалий термін, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника по причині зайнятості юрисконсульта підприємства у іншому судовому процесі.

Дане клопотання оглянуто судом у судовому засіданні та долучено в матеріали справи. Однак суд не вбачає підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, сплив двомісячного строку вирішення спору, встановленого статтею 69 ГПК України, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представників сторін, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і їх неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Більш того, жодна із сторін у господарському процесі не обмежена кількістю своїх законних представників.

Розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва в засіданні відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

09.01.2012 між Публічним акціонерним товариством «Кримелектромашторг» (далі постачальник) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» (далі покупець) укладений договір поставки №190 (далі договір, а.с. 9).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 та вважається щорічно пролонгованим на один рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить про його розірвання, або перегляд (п.п. 5.1, 5.2 договору).

Сторонами під час розгляду справи суду не надано доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку.

Предметом даного договору є те, що постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти і оплатити товари асортимент і ціна яких узгоджені сторонами і зазначені в накладних (специфікаціях постачальника) (п. 1.1 договору).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Згідно п. 2.1 договору, поставка здійснюється в троки узгоджені сторонами, на умовах EXW згідно правил ИНКОТЕРМС-2010, само вивіз покупцем зі складу постачальника, відвантаження постачальником.

Порядок розрахунків за цим договором обумовлений сторонами в розділі 4 договору, зокрема загальна сума даного договору становить загальну суму вартості переданих покупцеві товарів, згідно накладних (специфікацій), в період дії цього договору. Товари постачаються на умовах передоплати. За згодою постачальника, може бути відстрочка платежу, яка не повинна перевищувати 10 календарних днів, з дня отримання товару (п.п. 4.1, 4.2 договору).

У виконання умов договору, позивач у період з 05.01.2012 по 23.05.2012 відпустив відповідачу товар на загальну суму 21749,90грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними (а.с. 10-24).

Факт одержання товару за накладними за період з 05.01.2012 по 23.05.2012 на загальну суму 21749,90грн підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача - Прохоркина Сергія Миколайовича, підтверджений наявними в матеріалах справи довіреностями, виданими на його ім'я (а.с. 25-27).

Однак відповідач, у порушення умов укладеного договору, за товар, поставлений позивачем, не розрахувався.

Акт звірки взаємних розрахунків проведений сторонами, згідно з яким станом на 01.11.2012 за відповідачем числиться заборгованість на суму 21749,90грн. підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с. 31).

Оскільки строк виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем сплив, сума заборгованості у добровільному порядку Державним підприємством Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» не погашена, надіслані Публічним акціонерним товариством «Кримелектромашторг» лист-вимога від 10.08.2012 вих. №1471 та лист-вимога від 12.09.2012 вих. №1688 (а.с. 28, 30) залишені відповідачем без розгляду та задоволення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про стягнення суми заборгованості з відповідача у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором визначено, що покупець сплачує вартість товару з відстрочкою платежу, яка не повинна перевищувати 10 календарних днів, з дня отримання товару, тобто, з урахуванням того, що поставка товару відбувалась в період з 05.01.2012 по 23.05.2012, строк виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем сплив.

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував про наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар за період з 05.01.2012 по 23.05.2012 в розмірі 21749,90грн., наявність заборгованості у відповідному розмірі підтверджується і актом звірки розрахунків, який підписаний відповідачем у справі.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості у сумі 21749,90грн.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши в повному обсязі зобов'язання з оплати поставленого йому товару, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 21749,90грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5055,27грн. - 36% річних за період з 05.05.2012 по 23.01.2013.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного між сторонами договору, а саме пунктом 4.4, сторони визначили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 36% річних за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок 36% річних, судом встановлено, що він проведений вірно, по кожній даті поставки окремо, з урахуванням умов договору, що передбачають відстрочку оплати товару в 10 днів.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, то у нього в силу наведених приписів закону та умов укладеного договору виникає обов'язок сплатити суму 36% річних в розмірі 5055,27грн. тому позовні вимоги про стягнення 36% річних також підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Звертаючись з позовом до суду, позивач також просив суд стягнути з відповідача на його користь 3 896,70 грн. пені і 1 515,77 грн. штрафу.

У відповідності до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.3 договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення оплати, а за прострочення зверх тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Виходячи із вказаного положення договору позивачем заявлена до відшкодування сума 3 896,70 грн. пені розрахована за період з 05.05.2012 по 23.01.2013 і 1 515,77 грн. штрафу, що становить 7% від суми боргу, згідно розрахунку (а.с. 8).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як зазначалось вище, умовами договору передбачена відповідальність покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання зверх тридцяти днів у вигляді штрафу у розмірі 7% від суми боргу.

За таких умов, зважаючи на те, що відповідач прострочив сплату товару зверх 30 днів, вимоги щодо стягнення з останнього 1515,77грн. штрафу, що становить 7% від суми боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки при розгляду справи судом була встановлена наявність прострочення з боку відповідача щодо оплати поставленого товару, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені обґрунтованими.

Розглянувши розрахунок пені судом встановлено, що позивачем при нарахуванні суми пені були застосовані відсотки, передбачені договором, а саме 0,1% від суми заборгованості по оплаті за кожний день прострочення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву.

Положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Крім того, частина 4 ст. 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем проведено розрахунок пені з 05.05.2012 по 23.01.2013, однак нарахування здійснено на 180 днів, тобто у відповідності з приписами 4 ст. 232 ГК України, проте із застосуванням ставки в 0,1%, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, в порушення Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Відтак, заявлена позивачем сума пені підлягає перерахуванню із урахуванням 6 місячного строку та із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, і становить 1619,60грн.

За такими обставинами матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 1619,60 грн. В частині стягнення 2277,10грн. пені у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 26.03.2013.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» (юридична адреса: вул. Леніна, 17, м. Сімферополь, АР Крим, 95000; фактична адреса: вул. Жєлєзнодорожна, 5, м. Сімферополь, 95043, ЄДРПОУ 24308323) на користь Публічного акціонерного товариства «Кримелектромашторг» (Миколаївське шосе, 3 км, м. Сімферополь, 95047, п/р 2600801372036 в КВ ЦФ ПАТ «Кредо Банк», м. Сімферополь, МФО 325365, ЄДРПОУ 05512035) 21749,90 грн. заборгованості, 1619,60 грн. пені, 1515,77 грн. штрафу, 5055,27 грн. річних, 1598,90грн. судового збору.

3. В частині стягнення 2277,10грн. пені в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі