Рішення № 30199250, 21.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2893/13 21.03.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/2893/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Овручм'ясо»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»;

про стягнення 44819,06 грн.

Представники сторін:

від позивача: Александренко І.О., довіреність б/н від 04.01.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Овручм'ясо» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (надалі - відповідач) про стягнення 44819,06 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № К-245 від 18.07.2011р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 39840,63 грн., за прострочення оплати якої нараховані 3069,91 грн. - пені, 1470,28 грн. - 3% річних та 438,24 грн. - втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2013р. порушено провадження у справі № 910/2893/13 та призначено її розгляд на 21.03.2013р.

До початку розгляду справи через загальний відділ господарського суду від позивача надійшли витребувані документи та уточнення позовних вимог, у зв'язку з помилкою, допущеною в прохальній частині позовної заяви.

Присутніми в судовому засіданні 21.03.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням поданих уточнень.

Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження від 15.02.2013р., не виконав, письмовий відзив на позов не надав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2011р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № К-245, у відповідності з п. 1.1. якого постачальник прийняв на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погоджених сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору і в кількості, передбачені й замовленнями на товар.

Відповідно до п. 2.4. договору, ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, визначаються також у видатковій накладній, яка має відповідати замовленню.

Пунктом 2.12. передбачено, що право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару і підписанням сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товаро-транспортної та/або видаткової накладної.

Згідно п. 4.3. договору, покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів, починаючи з дати поставки товару.

Як встановлено судом, на виконання умов договору та згідно зі специфікацією, позивачем за видатковими накладними № 0000003342 від 24.09.2011р., № 0000003343 від 24.09.2011р., № 0000003344 від 24.09.2011р., № 0000003345 від 24.09.2011р., № 0000003428 від 28.09.2011р., № 0000003429 від 28.09.2011р., № 0000003430 від 28.09.2011р., № 0000003431 від 28.09.2011р., № 0000003458 від 29.09.2011р., № 0000003460 від 29.09.2011р., № 0000003461 від 29.09.2011р., № 0000003464 від 29.09.2011р. було поставлено відповідачу товарів всього на загальну суму 208840,63 грн.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково в сумі 169000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача, копії яких залучені до матеріалів справи, а також підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 19.03.2012р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 39840,63 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 39840,63 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 39840,63 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3069,91 грн., яка нарахована за період з 10.10.2011р. по 04.08.2012р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.4. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 3069,91 грн., згідно з розрахунком позивача, доданими до позовної заяви, який є арифметично вірним.

Крім того, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані інфляційні втрати в сумі 438,24 грн. за період з жовтня 2011 року по березень 2012 року і листопад 2012 року та 3% річних у сумі 1470,28 грн. за період з 10.10.2011р. по 04.12.2012р.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з жовтня 2011 року по листопад 2012 року не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція, що суперечить вищезазначеним позиціям Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

При помноженні за період з жовтня 2011 року по листопад 2012 року індексів інфляції сумарний індекс інфляції становить 99,89%, тобто мала місце дефляція, що виключає можливість збільшення заборгованості на індекс інфляції.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втарт задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 1381,87 грн., оскільки при визначенні кількості днів прострочки платежу позивачем було допущено арифметичну помилку, а саме: за період з 10.10.2011р. по 04.12.2012р. кількість днів прострочення платежу становить 422 дня, а не 449 днів, як вказано у розрахунку 3% річних, доданого до позовної заяви. Отже, 39840,63 грн. х 3% х 422 дня : 100 : 365 = 1381,87 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт - Україна» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12; код ЄДРПОУ 35847906) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Овручм'ясо» (11135, Житомирська область, Овруцький район, с. Дубовий Гай, вул. Шевченка, 1; код ЄДРПОУ 34799239) 39840 грн. 63 коп. - боргу, 3069 грн. 91 коп. - пені, 1381 грн. 87 коп. - 3% річних, 1700 грн. 28 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.03.2013 р.

Суддя А.І. Привалов