Рішення № 30199208, 15.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1860/13 15.03.13

За позовом Приватного підприємства «Авантис»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»

про стягнення 23 825,06 грн.

Суддя Шаптала Є.Ю.

Представники :

від позивача: Петренко Д.В. за дов. № б\н від 06.02.2013 р.

від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» про стягнення заборгованості 23 825,06 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2013 року порушено провадження по справі № 910/1860/13, розгляд справи призначено на 27.02.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2013 року розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 15.03.2013 року.

15.03.2013 року представником позивача подано в судовому засіданні клопотання про доручення документів до матеріалів. Судом клопотання задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 15.03.2013 року заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомлено, обґрунтованих заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подано.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.03.2013 р. та за відсутністю представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 15.03.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2011 року між приватним підприємством «Авантис» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (покупець) було укладено Договір № 0310-01 поставки нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, у відповідності з умовами, визначеними договором та/або специфікаціями та/або додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п.п. 2.1, 2.2 Договору, асортимент, ціна, кількість та вартість партії товару узгоджуються сторонами в кожному випадку окремо при поставці партії товару та визначається у специфікаціях, які являються невід'ємною частиною даного договору. Загальна сума даного договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх специфікаціях, до даного договору, які являються невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору, поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - пункт призначення покупця, або по домовленості сторін поставка товару може здійснюватися транспортом покупця із складу постачальника на умовах поставки EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаної постачальником, на підставі заявки покупця, в якій вказується найменування товару та його кількість, або підписаних додатків до даного договору. Термін поставки товару: два робочих дні з моменту отримання заявки, яка може бути передана будь-яким зручним шляхом.

Відповідно до п. 3.4 Договору право власності на товар, а також всі пов'язані з ним ризики, переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару та підписання уповноваженою особою покупця відповідних документів, які засвідчують прийом-передачу товару (видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, та\або акту прийому - передачі товару) в пункті поставки.

Згідно п. 5.1 Договору оплата товару, за договором проводиться покупцем в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 1 (одного) календарного дня з моменту поставки товару. Моментом поставки товару є перехід права власності товару покупцю.

Відповідно до видаткових накладних РН-11229-02 від 29.12.2011 року, РН-120105-01 від 05.01.2012 року, РН-120119-02 від 19.01.2012 року, відповідачем були отримані нафтопродукти на загальну суму 753 228,16 грн..

Відповідачем оплата проведена частково в розмірі 728 709,35 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача, решта суми не сплачена.

Станом на 29.12.2011 року кредиторська заборгованість позивача перед відповідачем становила 693,75 грн., що підтверджується актом звірки

Таким чином, на день розгляду спору основна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 23 825,06 грн. (753 228,16 грн. - вартість товару переданого відповідачу - 728 709,35 грн. - вартість товару оплаченого відповідачем - 693,75 грн. - кредиторська заборгованість перед відповідачем).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на таке.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу визначено, що договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем виконано взяті на себе зобов'язання з поставки відповідачу нафтопродуктів належним чином, відповідачем порушено умови Договору та не в повному обсязі та несвоєчасно проведено оплату за поставлені нафтопродукти.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, позов визнається судом законним, обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати: судовий збір, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 525,526, 655,692,712 ЦК України, ст. 173,193 ГК України, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Договором сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Авантис» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» про стягнення заборгованості в розмірі 23 825,06 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (юридична адреса: 01033, м. Київ, вул.. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37702357) на користь Приватного підприємства «Авантис» (01010, м. м. Київ, вул.. Арсенальна, 20, код ЄДРПОУ 32308954) суму заборгованості в розмірі 23 825 (двадцять три тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн.. 06 коп., судовий збір у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн.. 50 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 15.03.2013 року.

Суддя Є.Ю. Шаптала