Постанова № 30185605, 15.03.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-0770/1989/11

рядок статзвітності № 8.2.6

код - 9

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2013 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Кібкало І.А.

за участю сторін:

представник позивача - Січка В.В.,

представник відповідача - Савицького С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за уточненою позовною заявою Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Виробнича комерційна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17 січня 2011 року №1/23-1/22104771/144 та від 17 січня 2011 року №2/23-1/22104771/143.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ прийнято відповідачем всупереч норм чинного законодавства, зокрема, податковий орган дав самостійну оцінку угодам, укладеними підприємством з певними контрагентами та визначив їх такими, які не відповідають вимогам статей 203, 228 ЦК України, а отже є нікчемними. Внаслідок визначення договорів нікчемними, витрати товариства контролюючий орган визначив такими, що не пов'язані з веденням господарської діяльності, відтак останні не підтвердженні відповідними документами і не можуть визнаватись валовими витратами. Відповідно, суб'єкт владних повноважень прийшов до висновку, що підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з вартості отриманих товарно - матеріальних цінностей. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладених угод, оскільки підставою недійсності угоди в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цим правочином публічного порядку та суперечність цього правочину інтересам держави та суспільства, однак з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку. Крім того зазначає, що можливе порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві.

У судовому засідання представник позивача Січка В.В. позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, що наведені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечив повністю з мотивів наведених у письмових запереченнях (Т.1 а.с.45-52) та пояснив, що перевіркою податкового органу встановлено, що договори, укладені ВКФ ТОВ «Титан» з ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПП «Геобудресурс-А», спрямовані на ухилення від оподаткування і згідно частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки наслідком діяльності ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПП «Геобудресурс-А» є виключно чи переважно формування валових витрат і податкового кредиту контрагентів, що суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок. Перевіркою зроблено висновок, що ВКФ ТОВ «Титан» на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПГІ «Геобудресурс-А», в порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включило до складу валових витрат 3332714,00 грн., в результаті чого занизило податок на прибуток на 833179,00 грн., та в порушення вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включило до складу податкового кредиту 666543,00 грн. ПДВ, в результаті чого занизило на цю суму ПДВ.Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.Представник відповідача Савицький С.І. в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив відмовити позивачеві в задоволенні адміністративного позову з мотивів, що наведені в письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВКФ ТОВ «Титан» (код ЄДРПОУ 22104771) з окремих питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2009 року, якою встановлено порушення ВКФ ТОВ «Титан» 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого встановлено заниження підприємством податку на прибуток у розмірі 833 179.0 грн. та податку на додану вартість у розмірі 666 543.0 грн.

За результатами вищевказаної перевірки був складений акт перевірки №1/23-1/22104771 від 05.01.2011 року ( Т. 1 а.с.6-17).

На підставі акту № 1/23-1/22104771 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ ВКФ «Титан», код ЄДРПОУ 22104771 з окремих питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2009 року» Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №1/23-1/22104771/144 від 17 січня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1 041 474.0 грн. в тому числі: за основним платежем - 833 179.0 грн., за штрафними санкціями - 208 295.0 грн. (Т.1 а.с.18) та №2/23-1/22104771/143 а від 17 січня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 833 179.0 грн. в тому числі: за основним платежем - 666 543.0 грн., за штрафними санкціями - 166 636.0 грн.(Т.1 а.с.19).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.11.2008 року ВКФ ТОВ «Титан» (Покупець), в особі директора Данча В.В. та ПП «Інтерпросервіс.ИА» (Постачальник), в особі директора Повержук К.К., було укладено договір поставки нафтопродуктів №3-11/08 (Т.1 а.с.76-78), відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати в установлені строки товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму. Товаром по даному договору являються світлі нафтопродукти, в тому числі: бензин марки А-98, бензин марки А-95, бензин марки А-92, бензин марки А-76/80, дизельне паливо. Умови поставки товару за цим договором наступні: Постачальник здійснює доставку товару в місце обумовлене між Постачальником та Покупцем, вартість доставки товару входить у ціну товару. Покупець має право отримати товар в місці знаходження товару з використанням власних транспортних засобів. Ціна за товар встановлюється за домовленістю сторін на кожну поставку окремо і фіксується у прибутково-видатковій накладній. Покупець здійснює оплату нафтопродуктів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, відповідно до представленого рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи 24.06.2008 року ВКФ ТОВ «Титан» (Покупець), в особі директора Данча В.В., та ПП «Інтерпросервіс.ИА» (Продавець), в особі директора Повержук К.К., було укладено договір купівлі-продажу №01/06-08 (Т.1 а.с.82-83), відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти наступний товар: резервуари (бувші у використанні) для зберігання паливно- мастильних матеріалів, за ціною, яка визначається специфікацією, що є додатком №1 до цього договору. Продавець здійснює доставку товару в місце обумовлене між Постачальником та Покупцем, вартість встановлення резервуарів для зберігання ПММ входить у ціну товару.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ВКФ ТОВ «Титан» (Покупець), в особі директора Данча В.В. та ПП «Геобудресурс-А» (Постачальник), в особі директора Лука Т.В., були укладені договори поставки нафтопродуктів від 03.07.08 за №2-07/08 (Т.1 а.с.73-75) та від 04.05.09 №1/05/1-09 (Т.1 а.с.79-81), відповідно до яких Постачальник зобов'язується передати в установлені строки товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму. Товаром по даних договорах являються світлі нафтопродукти, в тому числі: бензин марки А-98, бензин марки А-95, бензин марки А-92, бензин марки А-76/80, дизельне паливо. Умови поставки товару за цими договорами наступні: Постачальник здійснює доставку товару в місце обумовлене між Постачальником та Покупцем, вартість доставки товару входить у ціну товару. Покупець має право отримати товар в місці знаходження товару з використанням власних транспортних засобів. Ціна за товар встановлюється за домовленістю сторін на кожну поставку окремо і фіксується у прибутково-видатковій накладній. Покупець здійснює оплату нафтопродуктів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника відповідно до представленого рахунку.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом Ужгородської МДПІ №1/23-1/22104771 від 05.01.2011 року підставою для визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок про те, що вказані договори є нікчемними.

Висновок про нікчемність відповідних правочинів було зроблено на основі інформації СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва листом від 14.05.10 №2786/7/2609/6 (Т.1 а.с.59) про те, що в провадженні слідчого відділу знаходиться кримінальна справа №79-00179, порушена за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 205 Кримінального Кодексу України за фактом створення невстановленими слідством особами ДП «Сучасні промислові технології», ПП «АМ К-ТРЕЙД», ТОВ «АГРОСПЕЦСЕЛЕКТ XXI» та ПП «ТХР-СЕРВІС» з метою прикриття незаконно діяльності з умисного ухилення від сплати податків, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі у вигляді несплати ДП «Сучасні промислові технології», ТОВ «АГРОСПЕЦСЕЛЕКТ XXI» та ПП «ТХР СЕРВІС» податку на додану вартість в особливо великих розмірах. Розслідуванням кримінальної справ встановлено, що особи, які створили вищезазначені підприємства з метою прикриття незаконної діяльності, окрім того причетні до здійснення діяльності від імені службових осіб суб'єктів підприємницької діяльності, що мають ознаки фіктивності, зокрема: ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПП «Геобудресурс-А», які в 2007 - 2009 роках знаходились та використовувались невстановленими слідством особами в злочинних схемах, спрямованих на надання діючим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з незаконного переведення безготівкових грошових коштів в готівку, що призводило до неправомірного зменшення останніми обсягів оподаткування, внаслідок безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Засновники та службові особи ПП «Інтерпросервіс.ИА» і ПП «Геобудресурс-А» на даний час провадженням досудового слідства не допитані, в зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження та відсутністю зазначених підприємств за адресами, зазначеними в реєстраційних та установчих документах.

ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва листом від 25.11.10 №7587/7/2609/6 (Т.1 а.с.60) повідомив, що ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПП «Геобудресурс-А» зареєстровані за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, однак, за вказаною адресою дані суб'єкти господарської діяльності відсутні.

Згідно того ж листа встановлено, що ПП «Інтерпросервіс.ИА» зареєстровано в ДПІ у Печерському районі м. Києва. Стан платника - прийнято рішення про ліквідацію, кількість працюючих - 1 особа., ПП «Геобудресурс-А» зареєстровано в ДПІ у Печерському районі м. Києва. Стан платника - до єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність платника за місцем знаходження. Кількість працюючих - 1 особа. Суб'єкт владних повноважень прийшов до висновку, що у контрагентів позивача, які приймали участь у формуванні витратної частини та податкового кредиту, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про порушення підприємством ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.06.2008, 03.07.2008, 03.11.2008 та 04.05.2009 р.р. між позивачем та контрагентами були укладені договори поставки нафтопродуктів та б/у резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів.

Реальний характер вказаних договорів підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по виконанню поставок, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи: накладні (Т.1а.с.103-122 Т.2 а.с.а.с.1-3, 37-61), податкові накладні (Т.1 а.с.85-102,Т. 2 а.с.71-86) та товарно - транспортні накладні (Т.1 а.с.182-208, Т.2 а.с.4-35).

У судовому засіданні також встановлено факт проведення розрахунків за виконані роботи згідно платіжних доручень, що підтверджує настання реальних правових наслідків за вказаними правочинами. Cуд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірних договорів поставки, відсутність ПП «Інтерпросервіс. ПА» та ПП „Геобудресурс-А» за юридичною адресою не є достатньою підставою для визначення спірного правочину нікчемним.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд відхиляє доводи відповідача, викладені у запереченнях про те, що контрагенти позивача ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПП «Геобудресурс-А» здійснювали операції переважно, спрямовані на надання діючим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з незаконного переведення безготівкових грошових коштів в готівку, що призводило до неправомірного зменшення останніми обсягів оподаткування, в наслідок безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки податковим законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту та валових витрат на підставі податкових накладних та інших бухгалтерських документів, отриманих від ПП «Інтерпросервіс.ИА» та ПП «Геобудресурс-А»

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідний звітний податковий період повністю підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача.

Суд відхиляє посилання відповідача у акті перевірки Ужгородської МДПІ №1/23-1/22104771 від 05.01.2011 року на те, що спірні правочини спрямовані на порушення публічного порядку, суперечать моральним засадам та спрямовані на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, поставлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Як вбачається із змісту акту перевірки Ужгородської МДПІ №1/23-1/22104771 від 05.01.2011 року висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем договори нікчемними правочинами, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 р. за № 2756 -VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).

Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам - визнаються недійсними в судовому порядку. Слід зазначити, що обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб). Аналогічно правочин укладений без мети настання реальних правових наслідків в силу ст. 234 Цивільного кодексу України визнається судом недійсним.

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності моральним засадам суспільства-є помилковим, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу).

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Таким чином, відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарської операції позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даних договорів та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як отримувач нафтових продуктів є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення спірних господарських операцій.

Згідно приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Відтак, суд констатує, що аналогічну позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі «Булвес» АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: «оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобов'язань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику».

Водночас, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною моральним засадам суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод між ВКФ ТОВ «Титан» та його контрагентами, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі відповідачем також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб позивача за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з боку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення. Факт порушення, вчиненого позивачем, належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Уточнений позов Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області від 17 січня 2011 року № 1/23-1/22104771/144 та від 17 січня 2011 року №2/23-1/22104771/143.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 50 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий-суддя Луцович М.М.