Рішення № 30178135, 19.03.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2013 р. Справа №917/305/13-г

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", вул.Козака,2-А, м. Полтава, 36020 в особі Великобагачанського управління з експлуатації газового господарства, вул.Воровського,2д, с-ще В-Багачка, 38300

до Великобагачанської центральної районної лікарні, вул.Леніна,21, с-ще Велика Багачка, 38300

про стягнення грошових коштів у сумі 75109,47 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники у засіданнях 12.03.2013р. та 19.03.2013р.

від позивача: Горбатова Л.І.

від відповідача: Лукаш О.Г.

Розгляд справи продовжується після перерви, оголошеної в засіданні суду 12.03.2013 року.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання повного тексту рішення (21.03.2013 р.).

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 75 109,47 грн., з них: 73 620,92 грн. - основна заборгованість за поставлений природний газ за грудень 2012 р. за договором № 12-26/БП від 21.02.2012 р. та № 197 від 24.12.2012 року; 248,09 грн. 3% річних від простроченої суми та пеня у сумі 1240,46 грн. за період з 06.01.2013 р. по 15.02.2013 р.

Представник позивача на позовних вимогах наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема, посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору 12-26/БП від 21.02.2012 р. та №197 від 24.12.2012 р. на постачання природного газу за регульованими тарифами.

Представник відповідача позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав, проти стягнення штрафних санкцій заперечує та просить суд не стягувати нараховані позивачем 3% річних та пеню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

21.02.2012 р. між сторонами було укладено договір №12-26/БП на постачання природного газу за регульованими тарифами (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб відповідача, а відповідач оплачує позивачу вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором. (п.1.1 договору, арк. справи - 11).

При цьому сторони, зокрема, узгодили наступне:

- послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами актами передачі газу, що оформлюються за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до Договору (п.2.6 договору);

- оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки на поточний рахунок позивача (п.4.6 договору); кінцевий розрахунок виконується на підставі акту приймання-передачі газу до 5 числа місяця наступного за звітним.

- за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України (п. 6.1 договору);

- у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу (п.6.2.2 договору);

- цей договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та розповсюджує свою дію на відносини, що склалися з 01.01.2012 року та укладається на строк до 31.12.2012 р (п.10.1. договору).

24.12.2012 року між сторонами було укладено договір №197 на постачання природного газу за регульованими тарифами, умови якого повністю відповідають умовам договору №12-26/БП від 21.02.2012 р. на постачання природного газу за регульованими тарифами (арк. спр. -22).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання згідно даних договорів виконав, поставив відповідачу протягом грудня 2012 року природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які укладалися на виконання вимог договору №12-26/БП від 21.02.2012 р. (арк. спр. - 44-45), актом прийому-передачі газу №БВ000000632 від 31.12.2012 р. на загальну суму 111 306,70грн. (акт в матеріалах справи, арк.спр. - 26, представник позивача листом №210 від 13.03.2013 р. повідомив, що в акті прийому-передачі неправильно зазначено дата договору, замість 01.01.2012 р. слід вважати 21.02.2012 р. (арк. спр. 37 ). Зазначені акти підписані сторонами та скріплені їх печатками; оригінали актів оглянуті у судовому засіданні.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаними договорами та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України повністю не оплатив поставлений природний газ у встановлений у договорі строк докази проплати в матеріалах справи, арк. спр. 39-43), у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 73620,92 грн.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1240,46 грн. пені та 248,09 грн.3% річних від простроченої суми платежу за період з 06.01.2013р. по 15.02.2013 р.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення становить 75109,47 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору постачання, за яким в силу ст. 712 ЦК визначено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення боргу в сумі 73620,92 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та допустимими доказами (Договір №12-26/БП від 21.02.2012 р., договір №197 від 24.12.2012 р., акти приймання-передачі, підписані сторонами і скріплені їх печатками; оригінали відповідних документів оглянуті судом у судовому засіданні, а також перевірено правильність нарахувань основного боргу та штрафних санкцій.). Відповідач в судовому засіданні усно визнав суму основного боргу.

В судовому засіданні 12.03.2013р. представником відповідача заявлено усне клопотання, яким він просить суд не застосовувати до нього штрафні санкції, посилаючись на те, що він є бюджетною організацією та борг виник не з його вини. Представник позивача проти даного клопотання заперечує. Клопотання відповідача про "незастосування" штрафних санкцій не узгоджується з нормами чинного законодавства та не може бути задоволено судом.

У засіданні 19.03.2013р. представник відповідача просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 50%. У обгрунтування клопотання зазначає, що згідно рішення одинадцятої сесії шостого скликання Великобагачанської районної ради від 14.03.2012р. прийнято рішення про створення нової юридичної особи - комунального закладу "Великобагачанський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" з 01.01.2013р., та поведено його державну реєстрацію 19.11.2012р. До складу Центру ПМСД, відповідно до його структури, ввійшли ФАПи та амбулаторії загальної практики - сімейної медицини, які є споживачами природного газу. Як вказує позивач, не оплачений спожитий газ за грудень 2012р. саме і споживався цими ФАПами та амбулаторіями, а у зв"язку з виниклою ситуацією відповідач був позбавлений можливості провести оплату за газ, отриманий у грудні (у зв"язку з тим, що у бюджеті лікарні відсутня стаття видатків на погашення заборгованості за газ). Проте дану заборгованість готова була погасити новостворена особа - Великобагачанський районний центр первинної медико-санітарної допомоги, на це були виділені спеціальні кошти сесією районної ради та згідно розпорядження голови райдержадміністрації. У зв"язку з цим відповідач звертався до позивача з пропозицією укласти трьохсторонню угоду для погашення заборгованості.

Стаття 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Пункт 3 ст. 83 ГПК України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами), вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони.

Приписами п. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Користуючись даним правом, з урахуванням усіх обставин справи у сукупності, суд вважає за можливе зменшити заявлену до стягнення пеню на 500 грн.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача у повному обсязі (ст.49 ГПК України, п.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського поцесуального кодексу України").

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Великобагачанської центральної районної лікарні (38300, селище Велика Багачка, вул. Леніна, 21, р/р 35411004001774 в ГУДКСУ Полтавській області, код 01999201, МФО 831019) на користь Великобагачанського управління з експлуатації газового господарства (38300, селище В. Багачка, вул. Воровського, 2д, р/р 2600530103545 в філії Полтавського облуправління ВАТ "Ощадбанк", МФО 331467, код 24830083) 73620,92 грн. основного боргу, 740,46 пені, 248,09 грн. - 3% річних, 1720,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 21.03.2013р.

Суддя О.С. Мацко