Рішення № 30173064, 19.03.2013, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

КОПІЯ Справа № 1620/3306/2012

Провадження №2/541/72/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 березня 2013 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренко Ю.В.

при секретарі - Кійченко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Миргородської міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, Приватного підприємства «Ангронафта» про зобов'язання надати квартири та ордера на вселення,

в с т а н о в и в:

15 червня 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулись до суду з позовною заявою до Миргородської міської ради Полтавської області в якій просили зобов'язати відповідача надати кожному з них по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в 9-ти поверховому будинку, який будується на місці їхнього будинку за адресою АДРЕСА_1 та має адресу: АДРЕСА_1, і надати на кожного з них ордера на вселення в ці квартири (т.1 а.с.6-7).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.141-143, 228-231).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року вказані судові рішення скасовані з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.256-257).

По результатах нового судового розгляду рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2012 року у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.245-250).

Рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області від 28 серпня 2012 року вказане рішення Миргородського міськрайонного суду скасоване, ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволені частково, зобов'язано Миргородську міську раду надати ОСОБА_1 квартиру житловою площею 25,3 кв.м., що складається з двох кімнат площею 19,3 кв.м. та 6 кв.м. (т.2 а.с. 313-316).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року вказані судові рішення скасовані з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.351-353).

Під час нового розгляду справи позивачі подали зміни до позовної заяви, згідно яких просили зобов'язати солідарно Миргородську міську раду, виконавчий комітет Миргородської міської ради, приватне підприємство «Ангронафта» надати кожному з них по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в 9-ти поверховому будинку по АДРЕСА_1, який збудовано на місці їхнього будинку за адресою АДРЕСА_1, та надати на кожного з них ордери на вселення в ці квартири (т.3 а.с.9-11). В зв'язку з цим, ухвалою суду від 13 грудня 2012 року до участі у справі в якості співвідповідачів було залучено виконавчий комітет Миргородської міської ради та Приватне підприємство «Ангронафта» (т.3 а.с.12).

Свої змінені позовні вимоги позивачі обгрунтовують тим, що ОСОБА_1 з 1994 року на праві власності належав жилий будинок загальною площею 44,4 кв.м., що був розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1, площею 666 кв.м., яка перебувала у її користуванні. Позивачі з 1994 року постійно зареєстровані за вказаною адресою але з 2006 року, у зв'язку з неможливістю проживання в будинку через будівництво багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_2 в безпосередній близькості від їхнього житлового будинку вони стали тимчасово проживати в АДРЕСА_3, але постійно доглядали за своїм будинком по АДРЕСА_1. Влітку 2007 року при відвідуванні будинку ними було встановлено, що невідомі особи повністю знесли домоволодіння, зайняли земельну ділянку і почали будівництво 9-ти поверхового жилого будинку, яке в даний час закінчене і будинок здано в експлуатацію, власником його є ПП «Ангронафта». Після цього вони неодноразово звертались до різних органів влади по питанню надання їм житла та ремонту будинку, в т.ч. і до ПП «Ангронафта», але їм безпідставно в цьому відмовляли, в зв'язку з чим вони вимушені звернутись з позовом до суду. Вважають що відповідачі діяли по зносу їхнього будинку, вилученню земельної ділянки узгоджено, разом, тому, відповідно до п.6 ч.1 ст. 15, ст. 111, ст. 171 ЖК України, вони повинні нести перед ними солідарну відповідальність по наданню їм, оскільки вони мають окремі сім'ї, кожному окремих однокімнатних квартир зі всіма зручностями та видачу ордерів на вселення в ці квартири.

У судовому засіданні позивачі та їх представник адвокат ОСОБА_5 (т.1 а.с.46, 47) позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та змінах до неї.

Представники відповідачів Миргородської міської ради та виконавчого комітету Миргородської міської ради ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що діють на підставі відповідних довіреностей (т.3 а.с.41, 42, 151, 152) позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити посилаючись на те, що Миргородська міська рада та її виконавчий комітет не зносили будинку позивачів та не вилучали в них земельну ділянку для державних або громадських потреб, позивачі з 2000 року не проживали в цьому будинку та не здійснювали догляд за ним, що призвело до зруйнування будинку, сама реєстрація місця проживання особи за певною адресою не є умовою для реалізації прав, передбачених Конституцією та законами України, тому підстави для застосування норм ст. 171 ЖК України відсутні. Земельне законодавство, яким визначаються підстави та способи захисту прав землевласників та землекористувачів, не передбачає захисту житлових прав громадян, в т.ч. внаслідок порушення прав землекористування, шляхом надання житла, до того ж позивачі не були належними землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1. Будинок ОСОБА_1 був зруйнований внаслідок того, що вона всупереч вимогам ст.322 ЦК України не утримувала його, тобто внаслідок її власних неправомірних дій. Крім того, враховуючи що оскільки позивачі звернулись з позовом до виконавчого комітету Миргородської міської ради тільки в грудні 2012 року, підстави, на які вони посилаються, виникли більше п'яти років тому, а строк позовної давності встановлений законодавством тривалістю 3 роки, просили застосувати позовну давність до вимог до виконавчого комітету.

Представник відповідача ПП «Ангронафта» Кондра Л.С., що діє на підставі довіреності (т.3 а.с. 58) в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у їх задоволенні відмовити з підстав спливу позовної давності за позовом до цього підприємства. Крім того пояснила, що ПП «Ангронафта» будинку позивачів не зносило, оскільки при виділенні йому земельної ділянки під будівництво у 2007 році було визначено, що вона вільна від будов та зелених насаджень. На даний час у власності ПП «Ангронафта» не перебуває ні будинок по АДРЕСА_1, ні квартири у ньому, договір оренди земельної ділянки, на якій він побудований, припинений у 2011 році, і будинок переданий на баланс ТОВ «Миргородкомунсервіс» для його подальшого обслуговування.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши їх, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як встановлено судом на підставі наданих доказів, 30 серпня 1994 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування набула право власності на жилий будинок з надвірними побудовами, що знаходився в АДРЕСА_1 на земельній ділянці держфонду розміром 600 кв.м. (т.1 а.с. 20-21). Відповідно до частини першої статті 30 Земельного кодексу України (1990 року), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Отже до ОСОБА_1 перейшло право користування вказаною земельною ділянкою. В подальшому ОСОБА_1 зареєструвала в цьому будинку місце свого проживання та місце проживання своїх дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (т.1 а.с. 22-26, 33, 36, 37), але з 2000 року вони у вказаному будинку не проживали, що підтверджується показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, які пояснили, що проживають у сусідніх будинках і регулярно проходячи повз будинок по АДРЕСА_1 з 2000 року не бачили, щоб у ньому хто-небудь проживав, і свідка ОСОБА_11, який пояснив, що з вересня 2000 року по жовтень 2002 року тимчасово проживав у вказаному будинку по вихідних, оскільки його робота була пов'язана з постійними відрядженнями, та зберігав у ньому свої речі, при цьому в будинку були відключені газ та електроенергія та постійно ніхто не проживав. Вказана обставина також підтверджується копією довідки Миргородського УЕГГ ПАТ «Полтавагаз» від 11.02.2013р., згідно якої газопостачання будинку АДРЕСА_1 припинено 01.04.1998р. згідно заяви абонента (т.3 а.с. 139), копією відповіді виконавчого комітету Миргородської міської ради від 15.05.2002р. на звернення ОСОБА_1 на ім'я прем'єр міністра України стосовно покращення житлових умов (т.1 а.с.68) та копією довідки ДКП «Миргородтехінвентаризація» від 24.01.2013р. про те, що будівництво 9-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_2 закінчене у 2000 році, оскільки у позовній заяві та своїх поясненнях позивачка ОСОБА_1 пов'язує непроживання у своєму будинку саме з вказаним будівництвом.

Вищезазначені свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також свідок ОСОБА_12 крім того пояснили, що внаслідок залишення без догляду будинок по АДРЕСА_1 руйнувався, його таємно розбирали на будівельні матеріали невідомі особи, внаслідок чого у 2004 році на місці цього будинку вже був смітник, який мешканці сусідніх багатоквартирних будинків в подальшому прибрали та використовували цю земельну ділянку під огороди. Вказані пояснення не суперечать сукупності інших доказів по справі, зокрема: відповідно до матеріалів оглянутої в судовому засіданні інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1, станом на 16.04.1993р. амортизаційний знос житлового будинку становив 48%, при цьому окремих елементів будинку: стіни зовнішні - 50%, перекриття, дах і покрівля - 55% (аркуш інвентаризаційної справи 55), при цьому ще станом на 18.03.1987р. технічний стан більшості конструктивних елементів будинку характеризувався як незадовільний (аркуш інвентаризаційної справи 49); із змісту вищезгаданої відповіді виконавчого комітету Миргородської міської ради від 15.05.2002р. на звернення ОСОБА_1 (т.1 а.с.68) вбачається що у квітні 2002 року будинок був аварійним; згідно відповіді на запит суду Миргородської філії ВАТ «Полтаваобленерго» від 11.03.2013р. особовий рахунок, відкритий на ОСОБА_1, закритий 01.01.2006р. з відміткою «будинок зруйнований» (т.3 а.с. 150).

Як вбачається з показань свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 вони в липні 2007 року, в складі комісії по вибору земельної ділянки для будівництва 3-х секційного багатоповерхового житлового будинку, безпосередньо на місцевості встановили межі земельної ділянки та те, що вона вільна від будов та зелених насаджень, що було зафіксовано у відповідному акті від 31 липня 2007 року (т.1 а.с.61, т.3 а.с.61).

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що будинок, власником якого є позивачка ОСОБА_1, був повністю зруйнований внаслідок невиконання нею обов'язку по утриманню свого майна, покладеного на власника ст.322 ЦК України.

Рішеннями Миргородської міської ради від 2 серпня 2007 року та 14 листопада 2007 року погоджено матеріали вибору земельної ділянки, надано ПП «Ангронафта» дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку для будівництва 3-х секційного багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та затверджено таку документацію (т.1 а.с.59, 60, т.3 а.с.62, 65). Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради № 444 від 21 серпня 2007 року (т.3 а.с.63) ПП «Ангронафта» дозволено будівництво багатоповерхового трьохсекційного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, який після побудови та введення в експлуатацію в 2010 році (т.2 а.с.10-15, 62-76, 130-196, т.3 а.с. 66-82) був переданий з балансу ПП «Ангронафта» на баланс ТОВ «Миргородкомунсервіс» (т.3 а.с.86-88). Згідно даних ДКП «Миргородтехінвентаризація» право власності на вказаний будинок не зареєстровано (т. 3 а.с.37). Договір оренди земельної ділянки, яка надавалась ПП «Ангронафта» для будівництва будинку, припинений, а земельна ділянка прийнята в фонд міської ради 24.06.2011 року (т.3 а.с. 83-85). Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 244/245 від 28 квітня 2012 року багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 побудований на земельній ділянці за адресою: Полтавська область, АДРЕСА_1, яка перебувала у користуванні позивачки ОСОБА_1, при спорудженні житлового будинку по АДРЕСА_1 використана вся площа 666 кв.м. земельної ділянки АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 220-235).

Відповідно до ст.171 ЖК України, на яку посилаються позивачі в обгрунтування своїх позовних вимог, у разі знесення жилих будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 15 ЖК України надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради. Такі повноваження є делегованими виконавчому комітету державою згідно ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Як зазначено у ст.ст. 2, 3 ЖК України завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин. Житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.

Відповідно до ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У відповідності з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

На підставі аналізу вказаних норм, враховуючи те, що на час виділення земельної ділянки під будівництво будинку ПП «Ангронафта» домоволодіння по АДРЕСА_1 було повністю зруйноване, тобто не було житлом позивачів, при цьому докази того, що воно було знесене відповідачами, або за їх рішенням чи розпорядженням, відсутні, позивачі за власною волею не проживали у вказаному будинку декілька років, а постійно проживали у будинку по АДРЕСА_3, як вбачається з пояснень ОСОБА_1 на правах членів сім'ї власника, суд вважає, що їх житлові права порушені не були і норми ЖК України і зокрема ст.ст. 111, 171 цього Кодексу не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами у справі.

Як встановлено судом на підставі вищенаведених доказів, на час виділення земельної ділянки ПП «Ангронафта» для будівництва багатоквартирного будинку житлового будинку по АДРЕСА_1 не існувало, але відповідно до ч.2 ст. 349 ЦК України на нього не було припинене право власності позивачки ОСОБА_1, захист якого повинен здійснюватись відповідно до норм Цивільного кодексу України, згідно ч.3 ст. 386 якого власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, але таких вимог позивачкою ОСОБА_1 заявлено не було, також вона не вимагає захистити її права як землекористувача одним із способів, передбачених ст. 152 ЗК України.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі викладеного, враховуючи також, що позивачами не надано доказів того, що в будинку по АДРЕСА_1 є квартири, власником яких є виконавчий комітет Миргородської міської ради або ПП «Ангронафта», суд приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог позивачам слід відмовити за безпідставністю.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 257, 260-262 ЦК України строк позовної давності за позовом до виконавчого комітету Миргородської міської ради та ПП «Ангронафта» сплинув до звернення позивачів з позовом до вказаних осіб, оскільки позивачка ОСОБА_1 зверталась до них з відповідними вимогами, в тому числі письмово (т.1 а.с. 69) з 2007 року, проте до суду з позовом до них звернулась лише в грудні 2012 року, при цьому поважних причин пропуску строку позовної давності не навела, доказів їх наявності не надала. З урахуванням вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, може бути самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно ст.88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки відповідачами не надано документальних підтверджень понесення будь-яких судових витрат, та не заявлено вимог про їх відшкодування, вони не підлягають стягненню на їх користь з позивачів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 208, 209, 215, 223, 294 ЦПК України, ст.ст.2, 3, 15, 111, 171 ЖК України, ст.ст. 257, 260-262, 267, 316, 317, 322, 323, 349, 379, 386 ЦК України, ст. 152 ЗК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Миргородської міської ради Полтавської області, Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, Приватного підприємства «Ангронафта» про зобов'язання надати кожному з них по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в дев'ятиповерховому будинку по АДРЕСА_1 та надати кожному ордера на вселення в ці квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Ю. В. Сидоренко