Рішення № 30159690, 19.03.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.03.2013 Справа № 901/36/13-гЗа позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь.

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква - Крим», м. Сімферополь.

про стягнення 165 739,56 грн.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача - не з'явився, повідомлений належним чином.

Від відповідача - Ковальов О.О, довіреність № 57 від 28.01.2013 р., представник.

Суть спору: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Крим» про стягнення всього 165 739, 56 грн., у тому числі борг за спожиту теплову енергію у розмірі 154 057,89 грн., інфляційних втрат 492,83 грн., три відсотки річних 5000,48 грн., пені 6 188,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушуючи умови договору № 2000 від 30.03.2009 р. відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманої теплової енергії, в результаті чого за останнім склалась заборгованість у розмірі 165 739,56 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що позивач не надав доказів вручення відповідачеві рахунків для оплати теплової енергії, які є підставою для внесення плати за теплову енергію. Крім того, відповідач зазначає, що першочерговий тариф на теплову енергію за яким здійснювався розрахунок заборгованості позивачем, у тому числі додатковою угодою до нього від 14.01.2010 р. не встановлений, у зв'язку з чим не визнає суми заборгованості за договором № 2000 від 30.03.2009 р. Також, відповідач посилається на положення статей 180,188 ГК України та ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та вважає, що сторони не досягли всіх істотних умов договору, а отже договір № 2000 від 31.03.2009 р. є неукладеним.

В судовому засіданні оголошувалась перерва та відкладався розгляд справи відповідно до ст. 77 ГПК України.

Строк розгляду справи продовжувався на 15 днів відповідно до ст. 69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд -

встановив:

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу та перегріту воду (далі-енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

30 березня 2009 року між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква - Крим» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії № 2000 (а. с. 8-14).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець приймає на себе зобов'язання продати покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води для опалення, вентиляції, технології та підігріву води на потреби гарячого водопостачання у кількості, передбаченій у цьому договорі, з врахуванням температурного графіку, а покупець зобов'язується прийняти від продавця теплову енергію та оплатити її по встановленим тарифам у передбачені договором строки. У взаємовідносинах по даному договору сторони зобов'язуються керуватися Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання» та іншими нормативно-правовими актами України та Автономної Республіки Крим.

Розділом 2 договору «Умови та порядок надання теплової енергії» зазначено, що теплова енергія надається покупцю згідно «Даним по будівлям (спорудам) та потребам у тепловій енергії покупця» (Додаток № 1 до даного договору). Фактичне споживання теплової енергії по засобам обліку тепла та гарячої води підтверджується актом-довідкою, підписаною представниками сторін та зданої покупцем не пізніше 29 числа розрахункового (поточного) місяця, яка є невід'ємною частиною даного договору. При ненаданні покупцем актів-довідок щомісячно у встановлений строк або відмові від підписання таких актів-довідок без аргументованого обґрунтування продавець має право провести розрахунок споживання теплової енергії розрахунковим способом по проектним тепловим навантаженням або по нормам споживання гарячої води без подальшого перерахунку.

Відповідно до п. 3.2.2 договору покупець зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в об'ємах та в строки, передбачені договором, з цією метою отримувати рахунки у продавця (не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем).

Порядок розрахунків передбачений розділом 6 договору, відповідно до якого розрахунки за придбану теплову енергію проводяться в грошовій формі, щомісячно не пізніше 25 числа наступного за розрахунковим місяця.

При змінах цін на енергоресурси, воду, матеріали, теплову енергію, зміни податкового і бюджетного законодавства, які впливають на собівартість теплової енергії, з моменту цих змін продавцем автоматично змінюються тарифи на теплову енергію, яка відпускається (пункт 6.2).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, що підтверджується актами - довідками (а. с. 28-39).

Проте, відповідач не в повному обсязі сплатив за отриману теплову енергію, у зв'язку з чим за останнім склалась заборгованість за період з 23 листопада 2011 р. по 25 травня 2012 р. у розмірі 154 057,89 грн.

Суд не приймає твердження відповідача щодо того, що у договорі відсутні істотні умови договору, а саме тарифу на теплову енергію, оскільки відповідно до п. 6.1 договору плата стягується за: опалення загальної площі 2-ої групи споживачів 3109,0 м 2 по тарифу 6,42 грн./ м 2, узгодженому органом місцевого самоврядування щомісячно протягом всього року (розрахунковий період з 01 січня по 31 липня і з 01 серпня по 31 грудня).

Крім того, відповідач у своїх поясненнях від 11.03.2013 р. посилається на укладену між сторонами додаткову угоду, у якій не досягнуто згоди щодо тарифу на теплову енергію та на те, що позивач повинен був повідомити його про зміну тарифів.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2010 р. між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква - Крим» була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу теплової енергії № 2000 від 30.03.2009 р. (а. с. 17), у якій зазначено, що при розрахунках застосовувати показники лічильника теплової енергії (теплолічильника) встановленого на об'єкті, який знаходиться за адресою: вул. Гоголя, 4 а, з площею, яка опалюється 3109,0 м2, прийнятого в експлуатацію 29 грудня 2009 р. У зв'язку з чим внести зміни в п. 6.4 договору в частині тарифу на відпуск теплової енергії, який складає для 1-ої групи за 1Гкал_____грн., для 2-ої групи за 1Гкал__грн.

Проте, як вбачається з цієї додаткової угоди у ній не визначено інших тарифів, у зв'язку з чим, тариф, узгоджений в договорі № 2000 від 30.03.2009 р. не змінювався та є відповідно до законодавства регульованими.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 14.01.2011 р. № 1/87-38.1 та постанову Вищого господарського суду України від 27.09.2011 р. № 9/147-10, з огляду на те, що в цих постановах викладені правові позиції у відносин, які виникли між сторонами взагалі без укладення договору.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про теплопостачання» основними завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є, зокрема, регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат.

Частиною 2 статті 20 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, крім систем з теплоелектроцентралями, ТЕС, АЕС, іншими когенераційними установками та установками, що використовують нетрадиційні або поновлювані джерела енергії, належать встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.

Тобто з наведених норм можна зробити висновок, що тарифи на теплову енергію є регульованими.

Відповідно до п. 4.2.3 договору продавець зобов'язаний повідомити покупця про зміну тарифів письмово або через засоби масової інформації.

Позивачем наданні копії газети «Південна столиця» від 10.07.2009 р., від 07.01.2011 р., від 25.11.2011 р., що підтверджують повідомлення споживачів про зміну тарифів через засоби масової інформації (а. с. 90-98).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене та те, що відповідач визнав заборгованість у розмірі 154 057,89 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків (а. с. 125), суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 154 057,89 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.12.2011 р. по 23.11.2013 р. у розмірі 6 188,39 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору покупець несе відповідальність за несвоєчасні розрахунки за поставлену покупцю теплову енергію - у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок суми позову у частині нарахування пені (а. с. 27), суд знаходить його вірним, у зв'язку з чим, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 6 188,36 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 5000,48 грн. та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції у розмірі 492,83 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача по оплаті за спожиту теплову енергію, суд визнає вимоги позивача щодо нарахування 3 % та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції обґрунтованими.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не представив суду належних доказів відсутності з його боку заборгованості, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 314,79 грн., покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Крим» (код ЄДРПО України 31592588) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (код ЄДРПО України 03358593) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 154 057,89 грн., інфляційних втрат у розмірі 492,83 грн., 3 % річних у розмірі 5 000,48 грн., пеню у розмірі 6 188,36 грн., всього 165 739,56 грн. та судовий збір у розмірі 3 314,79 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 19.03.2013р.

Повне рішення складено - 25.03.2013р.

Суддя С.О. Лукачов