Ухвала суду № 30157369, 20.03.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року справа №2а/0570/15629/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,

секретарі судового засідання Манаєва М.В.,

за участі представника позивача Здоренко Ю.О.,

представника відповідача Стогній Я.В., представника третьої особи Романюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року по справі № 2а/0570/15629/2012 за позовом Приватного підприємства «ЛАНА ОЙЛ» до Добропільської об''єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби, третя особа: Державна податкова інспекція у Київському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 року № 0000262200 та № 0000272200,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 19.11.2012 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби, третя особа: Державна податкова інспекція у Київському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 року № 0000262200 та № 0000272200.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсними податкові повідомлення - рішення Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 22.10.2012 року № 0000262200 про донарахування податку на прибуток у розмірі 28935,00 грн., в тому числі основний платіж - 23148,00 грн., штрафні санкції - 5787,00 грн., та № 0000272200 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 23149,00 грн., в тому числі основний платіж - 18519,00 грн., штрафні санкції - 4630,00 грн..

Відповідач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Приватне підприємство «ЛАНА ОЙЛ» є юридичною особою та зареєстровано Добропільською районною державною адміністрацією Донецької області з 12.12.2008 року (а.с. 09).

Відповідач - Добропільська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області ДПС з 27.09.2012 року по 03.10.2012 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ЛАНА ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Донтрансторг» за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року, за результатами якої був складений акт № 567/22-2/34766795 від 10.10.2012 року ( а.с. 10-19).

Згідно висновків акту перевірки інспекцією встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - неправомірно включено до складу валових витрат в 3 кварталі 2010 року витрати з придбання паливно-мастильних матеріалів, які не пов'язані з веденням господарської діяльності за нікчемними правочинами в розмірі 92593,00 грн. та порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищено суму податкового кредиту в 3 кварталі 2010 року в розмірі 18519,00 грн., в результаті включення сум ПДВ по нікчемним правочинам, укладеним ПП «ЛАНА ОЙЛ» з ТОВ «Донтрансторг», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 18519,00 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 18519, 00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом 22.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000262200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 23148,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5787,00 грн., та № 000272200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18519,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 4630,00, грн. (а. с. 20, 21).

Як вбачається з акту перевірки, висновки про порушення податкового законодавства підприємством були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Донтрансторг». Відповідач вважає, що здійснення позивачем операцій з ТОВ «Донтрансторг» мало безтоварний характер. Вказані операції на думку податкового органу були спрямовані на заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, з метою отримання позивачем податкової вигоди, штучного формування валових витрат.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 липня 2010 року ПП «ЛАНА ОЙЛ» було укладено з ТОВ «Донтрансторг» договір № 1/21-07, відповідно до якого ТОВ «Донтрансторг» (продавець) зобов'язується поставити товар - паливно-мастильні матеріали, а ПП «ЛАНА ОЙЛ» (покупець) - прийняти та оплатити вказаний товар (а.с. 44 - 46).

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з приписів п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що фактично умови договору постачання між позивачем та ТОВ «Донтрансторг» виконувалися сторонами у спірному періоді, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, з чим погоджується колегія суддів.

На підставі отриманих від ТОВ «Донтрансторг» рахунків, накладних, податкових накладних на суму 111111,76 грн., в т.ч. ПДВ - 18518,63 грн. (а. с. 47 - 50, 53 - 54) позивач сформував валові витрати з податку на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

Податковий кредит по вказаним операціям було відображено в податковій звітності з податку на прибуток та ПДВ та реєстрах отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 51 - 52).

На підставі отриманих накладних, рахунків від 22.07.2010 року № 220704 на суму 60855,76 грн., від 23.07.2010 року № 230702 на суму 50256,00 грн., рахунків від ТОВ «Донтрансторг» позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит. Розрахунки за придбані товари проводились на підставі отриманих накладних, рахунків, про що свідчать платіжні доручення № 453 від 27.07.2010 року на суму 7000,00 грн., № 451 від 26.07.2010 року на суму 3255,00 грн., № 453 від 27.07.2010 року на суму 7000,00 грн., № 477 від 04.08.2010 року на суму 12900,76 грн., № 473 від 03.08.2010 року на суму 37710,00 грн. (а. с. 153-155).

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що факт відсутності контрагента ТОВ «Донтрансторг» за юридичною адресою та неможливість у зв'язку з цим провести його перевірку, є підставою для визнання угоди, укладеною між ним та позивачем, нікчемною.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом свідчать наявні в матеріалах справи отримані податкові накладні № 230702 від 23.07.2010 року та № 220704 від 22.07.2010 року, які відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 47-48, 51-52). Розрахунки за придбані товари проводились на підставі накладних, рахунків, товарно-транспортних накладних, про що свідчать платіжні доручення (а. с. 49-56, 153-155).

Крім того, перевезення здійснювалось фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, про що свідчать товарно-транспортні накладні від 22.07.2010 року на перевезення бензину марки А-92 та від 23.07.2010 року на перевезення бензину марки А-76 за довіреностями, які відображені в журналі довіреностей (а. с. 55-56, 139).

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Навпаки, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НОМЕР_1 від 27.01.2009 року, з якого вбачається, що на час здійснення спірних операцій, контрагент позивача був діючим та мав право на виписку податкових накладних (а.с. 107).

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Якість продукції підтверджується позивачем сертифікатами відповідності на продукцію: бензин марки А-76 та бензин марки А-92 (а. с. 162 - 163).

Факт подальшої реалізації отриманих паливно-мастильних матеріалів, а саме, бензину марок А-76 та А-92, підтверджується позивачем випискою руху паливно-мастильних матеріалів ПП «ЛАНА ОЙЛ» за липень 2010 року, контрольними стрічками щодо відпуску товару в роздрібній торгівлі (а. с. 104 - 106).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому як першої так й апеляційної інстанцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники податкових органів (як відповідача так і третьої особи) пояснили, що в судовому порядку угода, укладена між позивачем та ТОВ «Донтрансторг» нікчемною або недійсною не визнавалась.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вина юридичної особи має бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність вини, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Обвинувального вироку в кримінальній справі відповідачем або третьою особою суду не надано.

З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може, зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Донтрансторг» підтверджені первинними бухгалтерськими документами та іншими документами (накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, рахунками, товарно-транспортними накладними, платіжними-дорученнями).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що взаємовідносини між позивачем ПП «ЛАНА ОЙЛ» та його контрагентом ТОВ «Донтрансторг» з постачання товарно - матеріальних цінностей мали реальний характер, тому висновок відповідача про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на прибуток» та Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставним.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби по даній справі не доведено правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 року № 0000262200 та № 0000272200.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року по справі № 2а/0570/15629/2012 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року по справі № 2а/0570/15629/2012 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 25 березня 2013 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

А.А. Блохін