Постанова № 30144225, 21.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

21 березня 2013 року 08:35 справа №826/1383/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Автономні джерела струму”

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04 лютого 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Автономні джерела струму” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Автономні джерела струму”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 жовтня 2012 року №0004632280 та №0004642280.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/1383/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18 лютого 2013 року.

18 лютого 2013 року розгляд справи відкладено, у зв’язку із клопотанням відповідача, на 11 березня 2013 року.

В судовому засіданні 11 березня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04 жовтня 2012 року №0004632280 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України ТОВ “Автономні джерела струму” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 1 237 390,00 грн., в тому числі за основним платежем – 995 029,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 242 361,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04 жовтня 2012 року №0004642280 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України ТОВ “Автономні джерела струму” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 991 694,00 грн., в тому числі за основним платежем – 797 803,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 193 891,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 20 вересня 2012 року №308/1-22-80-32704119 “Про результати документальної позапланової ТОВ “Автономні джерела струму” (код ЄДРПОУ 32704119) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП “Аеромакс-сервіс” (код ЄДРПОУ 35897868), ПП “МКМ-сервіс” (код ЄДРПОУ 25406453), ПП “Авторесурс-сервіс” (код ЄДРПОУ 37030617)за період з 01.07.2010 по 31.03.2011” (далі по тексту – Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 995 029,00 грн., у тому числі по періодам: ІІI квартал 2010 року – 582 597,00 грн., ІV квартал 2010 року – 386 847,00 грн., ІІ квартал 2011 року – 25 585 грн.; підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 797 803,00 грн., у тому числі за липень 2010 року – 456 647,00 грн., за серпень 2010 року – 2 391,00 грн., за жовтень 2010 року – 11 199,00 грн., за листопад 2010 року – 6 240,00 грн., за грудень 2010 року – 299 078,00 грн., за травень 2011 року – 22 248 грн.

Порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України мотивовані тим, що матеріали перевірки контрагентів позивача свідчать про відсутність у них адміністративно-господарських можливостей на виконання зобов’язань за укладеними договорами та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, тобто про відсутність наміру настання правових наслідків через відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, для здійснення будь-якого виду діяльності; підприємства не знаходяться за юридичною та фактичною адресами, місцезнаходження посадових осіб невідоме.

Наведене, на думку відповідача, виклює можливість ТОВ “Автономні джерела струму” віднести до складу витрат вартість придбаних у ПП “Аеромакс-сервіс”, ПП “МКМ-сервіс”, ПП “Авторесурс-сервіс” товарів (робіт, послуг) та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість – сум податку на додану вартість, сплачену у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг).

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з ПП “Аеромакс-сервіс”, ПП “МКМ-сервіс” та ПП “Авторесурс-сервіс” підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ “Автономні джерела струму” дотримано передбачені Податковим кодексом України передумови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ “Автономні джерела струму” є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “Автономні джерела струму”, ПП “Аеромакс-сервіс” ПП “МКМ-сервіс” та ПП “Авторесурс-сервіс”, обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, 01 грудня 2010 року між ТОВ “Автономні джерела струму” (покупець) та ПП “МКМ-сервіс” (продавець) укладено договір купівлі-продажу №КЗ-2-12-10, відповідно до якого продавець зобов’язується поставити та передати у власність товар, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити його в строк та на умовах, визначених договором.

Згідно з видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, датованими груднем 2010 року, ПП “МКМ-сервіс” поставило позивачу наступний товар: електрод негативний, електрод негативний А, літій гідроокис, натрій гідроокис, нікель сірчанокислий, заглушка з кошиком на загальну суму 1 536 467,71 грн.

ПП “МКМ-сервіс” виписало ТОВ “Автономні джерела струму” податкову накладну від 01 грудня 2010 року №1201000031 на загальну суму 1 536 467,71 грн., в тому числі податок на додану вартість – 256 077,95 грн.

01 грудня 2010 року між ТОВ “Автономні джерела струму” (покупець) та ПП “МКМ-сервіс” (продавець) також укладено договір купівлі-продажу №КЗО-3-12-10, відповідно до якого продавець зобов’язується поставити та передати у власність товар, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити його в строк та на умовах, визначених договором.

Відповідно до видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, датованих груднем 2010 року, ПП “МКМ-сервіс” поставило позивачу наступний товар: прес-форма “Сепаратор”, дезінтегратор, токарний станок тощо, на загальну суму 258 000,00 грн.

ПП “МКМ-сервіс” виписало ТОВ “Автономні джерела струму” податкову накладну від 06 грудня 2010 року №1206000020 на суму 258 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість – 43 000,00 грн.

08 липня 2010 року між ТОВ “Автономні джерела струму” (покупець) та ПП “Аеромакс-сервіс” (продавець) укладено договір купівлі-продажу №КЗ-1-07-10, відповідно до якого продавець зобов’язується поставити та передати у власність товар, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити його в строк та на умовах, визначених договором.

Згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, датованих липнем – листопадом 2010 року, ПП “Аеромакс-сервіс” поставило позивачу наступний товар: вода деіонізована, вода дистильована, натрій гідроокис, нікель сірчанокислий тощо, на загальну суму 2 858 863,11 грн.

ПП “Аеромакс-сервіс” виписало ТОВ “Автономні джерела струму” податкову накладну від 06 грудня 2010 року №1206000020 на суму 2 858 863,11 грн., в тому числі податок на додану вартість – 476 477,17 грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та податкових накладних по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача та ПП “Авторесурс-сервіс”, відповідно до яких ПП “Авторесурс-сервіс” поставив позивачеві кадмій оксид.

Вказані документи містять посилання на договір поставки від 02 березня 2011 року №20311, однак зазначеного договору позивачем в матеріали справи не надано.

Частина вартості придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, частина, починаючи з 01 січня 2011 року, – на підставі норм Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Аналогічні норми стосовно порядку формування валових витрат містить і новий Податковий кодекс України.

Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ “Автономні джерела струму” здійснює діяльність у сфері дослідження та розробки в галузі природничих та технічних наук, про що свідчить, зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду копії наступних документів: копії господарських договорів, видаткових та товарно-транспортних накладних, копії довіреностей на отримання товару та нормативний склад продукції.

Позивач зазначив, що придбані товари використано для виготовлення акумуляторних батарей, які поставлено ТОВ “Укрзалізничпостач”.

Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання придбаних товарів в господарській діяльності позивача, а саме: що придбані товари використано для виготовлення акумуляторних батарей, наприклад в первинних документах не визначено які складові елементи та в якій кількості використано для виготовлення акумуляторних батарей, а наданий позивачем нормативний склад продукції, на думку суду, не дає суду можливості встановити, що саме зазначені складові елементи придбано в межах спірних господарських операцій та використано для виготовлення акумуляторних батарей, які в подальшому реалізовано ТОВ “Укрзалізничпостач”; матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що ТОВ “Автономні джерела струму” має адміністративно-господарські, технічні, кадрові можливості для виготовлення акумуляторних батарей.

Крім того, суд не має можливості встановити, яким чином позивачем використано наприклад токарний станок або ножі для гільйотини для виготовлення акумуляторної батареї.

З огляду на те, що позивачем не надано документів на підтвердження використання в межах своєї господарської діяльності придбаних у ПП “Аеромакс-сервіс”, ПП “МКМ-сервіс” та ПП “Авторесурс-сервіс” товарів, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що здійснені ним господарські операції з ПП “Аеромакс-сервіс”, ПП “МКМ-сервіс” та ПП “Авторесурс-сервіс” носять реальний характер, а придбані товари використано в межах господарської діяльності позивача, чи придбано з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків Акта перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Суд встановив, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за липень – грудень 2010 року, сформована позивачем на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”, за травень 2011 року – на підставі норм Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Аеромакс-сервіс”, ПП “МКМ-сервіс” та ПП “Авторесурс-сервіс”, у зв’язку з придбанням товарів.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Слід зазначити, що при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача товарів, придбаних у ПП “Аеромакс-сервіс”, ПП “МКМ-сервіс” та ПП “Авторесурс-сервіс”, та реальність здійснення таких господарських операцій, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення ТОВ “Автономні джерела струму” суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість є правомірним.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення процедури проведення перевірки, оскільки зазначені обставини не спростовують факту встановлених порушень.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ “Автономні джерела струму” про скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2012 року №0004632280 та №0004642280 документально не підтверджуються та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Автономні джерела струму” задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Автономні джерела струму” відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко