Постанова № 30142671, 20.03.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

20 березня 2013 року Справа № 5019/1933/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Бугай Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд" на рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.13 р. у справі №5019/1933/12

за позовом фізичної особи підприємця Терзі Івана Георгійовича (с.Думанці, Черкарський район, Черкаська область)

до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд" (с. Селець, Дубровицький район, Рівненська область)

про стягнення 215082 грн. 52 коп.

За участю представників:

Позивача - Слісаренко Олег Алімович (довіреність № б/н від 18.12.2012 р.)

Відповідача - Чучалін Віктор Іванович (довіреність № 2 від 01.12.2012 р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 р. у справі №5019/1933/12 позов фізичної особи підприємця Терзі Івана Георгійовича до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд" про стягнення 215082 грн. 52 коп. - задоволено частково (арк.справи 99-101).

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд" на користь фізичної особи підприємця Терзі Івана Георгійовича 188 877 грн. 80 коп. заборгованості, 4 412 грн. 31 коп. пені, 884 грн. 88 коп. - 3% річних та 5 493 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення 188 877 грн. 80 коп. заборгованості відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами. В частині стягнення пені, 3% річних позов підлягає частковому задоволенню, оскільки період нарахування штрафних санкцій починається з 05.10.2012р., а не з 01.03.2012р., як заявлено позивачам в розрахунках.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд", не погоджуючись з даним рішенням, звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що враховуючи положення п.8.3 договору комісії та ст.ст.16, 526, 527, 622 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції під час вирішення спору було невірно застосовано спосіб захисту прав позивача. В розрізі наявних правовідносин позивач має право на отримання за рахунок відповідача нереалізованої суми товару, а не на стягнення коштів за нереалізований товар.

Вважає неправомірними висновки суду першої інстанції про стягнення пені за період з 05.10.2012р. до винесення судом рішення по справі.

Згідно претензії ФОП Терзі І.Г. від 29.09.2012р., яка була отримана ТзОВ "Рекорд" 04.10.2012 р. відбулося одностороннє розірвання договору.

Таким чином, з 04.10.2012 р. договір, що регулює спірні правовідносини, перестав діяти. Тому скаржник вважає, що судом першої інстанції було здійснено розрахунок пені на підставі п.8.1 договору, що не діяв.

На підставі викладеного просить скасувати рішення в частині стягнення з ТзОВ Фірма "Рекорд" 82969 грн. 62 коп. заборгованості та 4412 грн. 31 коп. пені та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі від 20.02.2013р. апеляційну скаргу ТзОВ "Рекорд" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 109).

Позивач подав в судове засідання 20.03.2013р. письмові заперечення на апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд" (арк.справи 118-127).

В запереченнях зазначає, що відповідно до умов договору, відповідач (комісіонер) не надав відповідь на претензію та не вчинив альтернативні дії, які повинен був вчинити - у 30-денний строк повернути залишки нереалізованої продукції та перерахувати на рахунок позивача грошові кошти за реалізований товар. тому, позивач вирішив скористатися положеннями пункту 8.1 договору комісії №37/2011 від 22.12.2011р (за порушення комісіонером терміну розрахунку, визначеного п.6.2. договору, останній сплачує комітенту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той час та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань. У випадку відсутності поданих звітів згідно п. 2.5. даного договору, сумою заборгованості є сума різниці між сплаченою та отриманою продукцією, що була отримана комісіонером від комітента незалежно від факту її реалізації). Cума боргу на 24 вересня 2012 р. складає 188877,80 грн.

Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість, рішення господарського суду Рівненської області вважає законним і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 20.03.2013р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, представник позивача заперечив проти доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

22.11.2011р. між фізичною особою - підприємцем Терзі І. Г. (комітент) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Рекорд" (комісіонер) укладено договір комісії № 37/2011 (далі - договір) (арк.справи 9-12), відповідно до п.1.1. якого, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за власний рахунок укласти в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції. Умови, щодо продукції, яка передається на комісію та умови, щодо її ціни, зазначаються в специфікаціях, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір купівлі - продажу з третьою особою (надалі покупець).

Моментом передання продукції на комісію, відповідно до п.4.2., є відмітка комісіонера про прийом продукції на товаросупровідних документах комітента.

Відповідно п.6.2. договору, комісіонер зобов'язаний перерахувати грошові кошти отримані за продукцію на розрахунковий рахунок комітента протягом семи банківських днів з моменту передачі звіту про продаж продукції.

Згідно п.2.5 договору, комісіонер зобов'язувався надавати комітенту звіт про продаж продукції кожні 14 днів і, згідно п. 6.2, здійснити протягом семи днів з моменту передачі такого звіту, розрахунок.

Пунктом 8.1. договору сторони визначили, що за порушення комісіонером терміну розрахунку, визначеного п. 6.2. Договору, останній сплачує комітенту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той час та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань. В випадку відсутності поданих звітів згідно п. 2.5. даного договору, сумою заборгованості є сума різниці між сплаченою та отриманою продукцією, що була отримана комісіонером від комітента незалежно від факту її реалізації.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що в випадку порушення комісіонером зобов'язання передбаченого п.2.5 даного договору, комітент має право в односторонньому поряду розірвати договір. В такому випадку комісіонер за власний рахунок повертає в тридцятиденний термін залишок продукції на склад комітента та сплачує комітенту грошові кошти за реалізовану продукцію.

Відповідно до п.8.4 договору, комісіонер несе повну матеріальну відповідальність за продукцію, прийняту на комісію, та зобов'язаний оплатити продукцію згідно видаткових накладних незалежно від факту передачі товару покупцю в наступних випадках:

- в випадку пошкодження продукції, що стало наслідком неправильного зберігання продукції;

- в випадках наявності зауважень щодо відповідності товару до специфікації, що не були належним чином перевірені та оформлені в відповідності до п.2.4. даного договору.

- в випадку неповернення товару комітенту в порядку передбаченому п.8.3, п.7.3, п.7.4 даного договору.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу по товаросупровідних документах товар на загальну суму 254 377 грн. 80 коп., що підтверджується:

- видатковою накладною № 97 від 12.12.2011 року на суму 15 471,87 грн.,(арк.справи 26),

- видатковою накладною № 1 від 06.01.2012 року на суму 63465,12 грн., (арк.справи 27),

- видатковою накладною № 2 від 06.01.2012 року на суму 1242 грн., (арк.справи 28),

- видатковою накладною № 3 від 12.01.2012 року на суму 36356,49 грн., (арк.справи 29),

- видатковою накладною № 18 від 06.02.2012 року на суму 54566,76 грн., (арк.справи 30),

- видатковою накладною № 41 від 01.03.2012 року на суму 83275,56 грн. (арк.справи 31).

Згідно банківських виписок комісії №37/2011 (арк.справи 50-62), відповідачем частково оплачено, прийнятий на комісію згідно договору товар, а саме на суму 65 500 грн. і станом на день розгляду спору вартість отриманого відповідачем від позивача товару складає 188 877 грн. 80 коп.

27.09.2012р. позивач звернувся надіслав на адресу відповідача претензією, в якій, посилаючись на порушення п.п.2.5, 2.7, 6.2, 8.1 договору, розірвав в односторонньому порядку договір та просив погасити заборгованість (арк.справи 32).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, письмових заперечень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч.1 ст.1022 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач, всупереч п.2.5 договору та ст.1022 ЦК України, у спірному періоді не подавав звітів про продаж продукції та не здійснював з позивачем розрахунків в порядку передбаченому п.6.2 договору, а тому позовні вимоги про стягнення 188 877,80 грн. заборгованості, обрахованої як різниця між сплаченою та отриманою продукцією задоволено правомірно.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що п.8.1 договору сторони визначили лише порядок здійснення розрахунків та умови, за яких він застосовується, не визначивши при цьому терміну їх проведення, а тому, в даному випадку, підлягає застосуванню положення чинного законодавства.

Відповідно ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із поштової накладної №6833-37984 (арк.справи 95), претензію з вимогою сплатити кошти (арк.справи 32), позивачем направлено на поштову адресу відповідача лише 27.09.2012р. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, відповідач повинен був здійснити оплату заборгованості до 04.10.2012р. (включно).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зокрема сплата неустойки.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком про правомірність стягнення пені, згідно п. 8.1 договору, інфляційних і 3 % річних, згідно ст. 625 ЦК України, однак здійснення таких нарахувань, враховуючи претензію від 27.09.2012р., правомірним є саме з 05.10.2012р.

Положеннями пункту 2 інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. N01-06/928/2012 встановлено: «Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30)».

Оскільки індекс інфляції за період з 05.10.2012р. по 30.11.12р. в середньому становить 0,999, то у даному випадку має місце дефляція, що свідчить про відсутність знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Тому, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних відмовлено правомірно.

Перевіривши розрахунки позивача та перерахунок суду першої інстанції (зокрема в частині періоду нарахування пені та 3 % річних), колегія суддів погоджується з висновком останнього про обгрунтованість позову в частині стягнення 188 877 грн. 80 коп. заборгованості, 4 412 грн. 31 коп. - пені та 884 грн. 88 коп. - 3 % річних.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд" на рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.13 р. у справі №5019/1933/12 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Філіпова Т.Л.