Постанова № 30134880, 13.03.2013, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 р. Справа № 818/699/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.

за участю секретаря судового засідання - Козир І.С.,

позивача - ФОП ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Макотренко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про скасування рішення та вимоги пенсійного фонду,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - відповідач, УПФУ в м. Сумах) в якому просить суд:

- визнати незаконною вимогу УПФУ в м.Сумах №Ф-117/1 від 22.01.2013р. про сплату боргу в сумі 2250,30 грн;

- скасувати рішення № 130 від 23.01.2013р. про застосування фінансових санкцій з донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків в сумі 10419,82 грн.

Як свідчить з позовної заяви, позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами планової перевірки, згідно акту № 34/05-14 від 22 січня 2013 р., відповідач дійшов висновку про несвоєчасне обчислення позивачем сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у 2004-2005 роках. На підставі висновків акту перевірки УПФУ в м. Сумах 22.01.2013р., в ході якої було донараховано страхові внески на загальну суму 2250, 30 грн., відповідачем було сформовано вимогу про сплату зазначеного розміру боргу та 23 січня 2013 року відповідачем було прийнято Рішення № 130 про застосування фінансових санкцій в розмірі 10 419, 82 грн. за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та просила врахувати те, що у 2004-2005 році позивач - ПП ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування, сплачувала єдиний податок і , відповідно не була платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зазначена обставина, на переконання представника позивача, свідчить про відсутність правопорушення з боку позивача щодо несвоєчасності сплати внесків у зазначеному періоді. Крім цього, представник позивача ОСОБА_2 просила суд врахувати, що позивач не скоювала правопорушення передбачене ч.1 ст.165-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення , оскільки з вересня 2005 року підприємницька діяльність ПП ОСОБА_1 була «припинена» та поновлена лише у 2008 році. Більш того, представник позивача звертає увагу суду на те, що з моменту виявленого відповідачем порушення пройшло більше ніж сім років, а тому відповідач пропустив строк позовної давності, а тому вимоги позивача визначені у оскаржуваній вимозі та у відповідному рішенні Пенсійного фонду представник позивача вважає незаконними та безпідставними.

Позивач погоджується з обставинами та з посиланнями про які зазначила представник позивача ОСОБА_2 та просила суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник УПФУ в м. Сумах в судовому засіданні зазначив, що вимоги позивача не визнає, вважає їх безпідставними, а тому просить суд відмовити в задоволенні позову з урахуванням обставин, викладених у письмовому запереченні на адміністративний позов (а.с. 36). Зокрема, відповідач просить суд врахувати, що відповідно до ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Відповідач вважає, що фінансові санкції за несвоєчасно обчислені страхові внески у 2004 - 2005 роках нараховані правомірно, а посилання представника позивача на застосування до даних правовідносин строків позовної давності, а також посилання на перебування позивача на спрощеній системі оподаткування, вважає необґрунтованим.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та повноважного представника УПФУ в м.Сумах, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчить з матеріалів справи, на підставі направлення від 16.01.2013р. №102/05-11, головним спеціалістом відділу по контрольно - перевірочній роботі Кривець О.В. на підставі статті 13 та абзацу шостого пункту 7 розділу УІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», було проведено планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_1.

Перевірка проводилася за період з 22.01.2004р. по 30.11.2012р.

За результатами перевірки було складено акт №34/05-14 від 22.01.2013р. (а.с.7-13).

В ході перевірки відповідачем було встановлено, що позивачем за серпень - грудень 2004 року та квітень - липень 2005 року не було нараховано страхові внески за ставкою 32%, 32.3% на фонд заробітної плати працівників, що призвело до заниження сум фактичних витрат на оплату праці на загальну суму 6999 грн. 00 коп. З даного фонду оплати праці позивачем не було обчислено та сплачено до управління страхових внесків за ставкою 32% та 32.3% на загальну суму 2250.30 грн.

На дану суму відповідачем було сформовано та направлено на адресу позивача відповідну Вимогу від 22.01.2013р. №117/1 про сплату боргу на суму 2250,30 грн. (а.с.14).

Крім цього, на дану суму донарахування, управлінням, відповідно до п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за донарахування Пенсійним фондом сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків на страхувальника було накладено штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожен повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми. Отже, на підставі даної норми Закону до ФОП ОСОБА_1 було застосовано фінансову санкцію відповідно до Рішення Управління ПФУ в м.Сумах №130 від 23.01.2013р. на суму 10419,82 грн. (а.с.16).

При цьому, як зазначається відповідачем у запереченні та в Акті перевірки, вищезазначені фінансові санкції було застосовано з урахуванням пункту 7 розділу УІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-УІ від 08.07.2010р. Так, відповідач просив суд врахувати, що даною нормою передбачено, що «на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій нарахованих та/або несплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких станом на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасності сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій , якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом. Крім цього, відповідач керувався Постановою Правління Пенсійного фонду України №25-1 від 22.10.2010р., яка була зареєстрована в Мінюсті 12.11.2010р. за №1091/18386 (п.9.3.), якою передбачено, що до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування накладаються фінансові санкції відповідно до ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», що діяла до 01.01.2011р.

Суд не може погодитись з доводами відповідача щодо правомірності вимоги ПФУ від 22.01.2013р. та рішення Управління ПФУ в м.Сумах від 23.01.2013р. про застосування фінансових санкцій та вважає, що вищезазначені акти індивідуальної дії підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення про застосування до позивача фінансових санкцій, з урахуванням виявлених в ході перевірки порушень пп.6 п.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ від 09 липня 2003 року, відповідачем було застосовано до позивача фінансові санкції на підставі пункту 4 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058).

Слід зазначити, що №1058 регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія (ст. 5 Закону).

Страхувальниками відповідно до пункту 1 статті 14 Закону № 1058 є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 17 вищенаведеного Закону, страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати, і сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески.

В розумінні статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1058 страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 статті 106 Закону України № 1058 яка діяла до 01.01.2011 р. було передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до Закону України № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду

Базовим звітним періодом для позивача є календарний місяць.

Відповідно до п. 10 ст. 20 Закону № 1058 якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Управління Пенсійного фонду України в м.Суми Рішенням №130 від 23.01.2013р. до позивача застосовані фінансові санкції відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 109 Закону України №1058.

Пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону України № 1058 (редакція якого діяла до 01.01.2011 р.) передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Суд зазначає, що абз. 2 та 3 частини 15 статті 106 Закону № 1058 передбачено, що фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються.

Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій, зазначених в абзаці другому цієї частини, та не сплачені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню.

Позивач у періоді з 22.01.2004р. по 31.07.2005р. та в періоді з 01.02.2008р. по 30.11.2012р. був суб'єктом підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування, а саме є платником єдиного податку, що підтверджується матеріалами справи, що підтверджується Актом перевірки.

В зв'язку з чим суд вважає, що відповідач не мав підстав для застосування до позивача фінансових санкцій.

Крім цього суд зазначає, що частина 9 статті 106 як і стаття 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регламентують вчинене порушення, встановлене відповідачем в Акті перевірки, втратили чинність з 01 січня 2011 року згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI, тобто, не діяли на дату прийняття Управлінням Пенсійного фонду України в м.Сумах оскаржуваного рішення та надсилання відповідної вимоги до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закон ті інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, суд виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у п.2 мотивувальної частини Рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року, викладеної стосовно дії загально правового принципу норми права у часі.

Позиція Конституційного Суду України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначено абз. 1 даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу застосування санкцій та нарахування пені, вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено абз. 4 Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001(справа про відповідальність юридичних осіб).

Абз. 7 мотивувальної частини Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом п. 22 ч. 1 ст.92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них.

П. 5 мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

Отже, на момент складання відповідної вимоги Управлінням ПФУ в м.Сумах та прийняття відповідачем спірного рішення норми, яка встановлювала відповідальність за порушення вчинені позивачем, не існувало.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність та неправомірність застосування відповідачем норми матеріального закону, що була чинною на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірного рішення та вимоги відповідача.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність прийнятого рішення та відповідної вимоги відповідачем не доведена,.

З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача про скасування вимоги УПФУ в м.Сумах №Ф-117/1 від 22.01.2013р. про сплату боргу в сумі 2250,30 грн. та скасування рішення Управління ПФУ в м.Сумах №130 від 23.01.2013р. про застосування фінансових санкцій з донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків в сумі 10419,82 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про скасування рішення та вимоги пенсійного фонду -задовольнити в повному обсязі

- Визнати неправомірною та скасувати вимогу від 22 січня 2013 року за № 117/1 про сплату боргу в сумі 2250 грн. 30 коп., прийняту Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сумах відносно Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1).

- Визнати протиправними та скасувати рішення №130 від 23.01.2013 року. про нарахування штрафних санкцій в сумі 10 419 грн. 82 коп., яке було прийнято Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сумах відносно Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений 18.03.2013р.

Суддя (підпис) О.М. Кунець

З оригіналом згідно

Суддя О.М. Кунець