Постанова № 30134732, 15.03.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/422/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок його незаконного звільнення з посади помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ УМВС України в Одеській області та подальшого поновлення на роботі у судовому порядку, ОСОБА_1 не виплачено суму середньої місячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому просить стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області середню місячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17.05.2006 року по 17.05.2007 року в розмірі 10209,12 грн., а також, внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 понесена моральна шкода, яку позивач оцінює в 50 000,00 грн. та просить суд стягнути з відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та наданих в судовому засіданні поясненнях.

В судовому засіданні представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області проти позову заперечував, письмових пояснень не надав.

Представник відповідача - Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні даного адміністративного позову.

Представник третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надала до суду письмові пояснення, згідно яких зазначила, що позивачем до адміністративного позову не надано жодного документу в підтвердження права ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, тому вимога щодо стягнення з третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні факти та обставини.

Відповідно до Наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 199 о/с від 17.05.2006 року помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ УМВС України в Одеській області ОСОБА_1 звільнено з 22 травня 2006 року у запас Збройних Сил за п.63 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, за участю третьої особи ОСОБА_3, про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Одеській області №199 о/с від 17.05.2006 року в частині звільнення з 22 травня 2006 року ОСОБА_1, помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ УМВС України в Одеській області, з ОВС у запас Збройних Сил за п.65 „ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

24.04.2012 року наказом Головного управління МВС України в Одеській області №165 о/с відмінено пункт наказу УМВС України в області від 17.05.2006 року №199 о/с в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1, помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

Листом Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 13.11.2012 року №31/24-1442 на заяву позивача щодо виплати заробітної лати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для її задоволення (а.с.13).

Відносини публічної служби є предметом конституційного і адміністративного права. Підстави виникнення, проходження, припинення служби визначені законодавством, а не трудовою угодою, тому спори за участі службовців повинні розглядатися за спеціальними законами.

Основним законом, який регулює правовідносини щодо прийняття, проходження та звільнення з державної служби, є Закон України «Про державну службу», та окремі спеціальні закони. При цьому, наявність спеціальних законів не виключає можливості застосування до правовідносин, пов'язаних з проходженням громадянами публічної служби та її припиненням, окремих норм трудового законодавства у випадках, передбачених спеціальними законами.

Так, згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених цією статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частина 2 ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно довідки Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 13.12.2012 року № 31/24-12733 грошове утримання помічника оперативного чергового чергової частини Суворовського РВ прапорщика міліції ОСОБА_1 на день звільнення складало 850,76 грн.

Відповідно до ст. 24 Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

На підставі вищезазначеної норми, та у зв'язку з тим, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, за участю третьої особи ОСОБА_3, про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивачем не заявлялась позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до належного відповідача - Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.05.2006 року по 17.05.2007 рік, тобто за 1 рік, та вважає необхідним задовольнити цю вимогу шляхом стягнення з Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 10209,12 грн.

Даних щодо слати даної заборгованості на дату розгляду справи відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно наявних матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем не надано доказів обґрунтування моральної шкоди, як передбачено ст. 71 КАС України, а також не доведено, в чому саме полягає така моральна шкода ОСОБА_1, заподіяна відповідачем і за якими критеріями вона була оцінена та визначено її розмір.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже позовна вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з Державної казначейської служби України в Одеській області моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом стягнення з Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.05.2006 року по 17.05.2007 року в сумі 10209,12 грн.

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.05.2006 року по 17.05.2007 року в сумі 10209,12 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 15 березня 2013 року.

Суддя П.П.Марин