Постанова № 30131853, 12.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2013 року Справа № 2а-3742/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Луценко К.Ю., за участю:

представників позивача: Ліжевського В.А., Чаукіної Л.В.,

представників відповідача: Новогребельської І.М., Селянської В.О., Тараненко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський»до про Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Розаліївський» звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.07.2012 № 0000012230/1312, № 0000032230/1313 та № 0000042230/1314.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Розаліївський» донараховано податкове зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у сумі 1709851 грн. 00 коп., податок на прибуток підприємств у сумі 726614 грн. 00 коп., орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності у сумі 23215 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 300266 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 12 березня 2013 року, представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представники відповідача позов не визнали, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Розаліївський» (ідентифікаційний код 03755383, місцезнаходження: 09144, Київська область, Білоцерківський район, с. Розаліївка, вул. Кірова, буд. 71-Б) зареєстрований Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області як юридична особа 14.09.1992 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 194641 (т. 2 а.с. 26).

Позивач перебуває на податковому обліку в Білоцерківській об`єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність, пов`язану з вирощуванням зернових та технічних культур, розведенням великої рогатої худоби та свиней.

З 01.08.2009 позивач як суб`єкт господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, перейшов на спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану варість № 100234789 серії НБ № 053851 (т. 2 а.с. 28).

У травні - червні 2012 року посадовими особами Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 20.05.2012.

За результатами перевірки складено акт від 21.06.2012 № 1608/22-3/03755383/105, в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Так, посадовими особами податкового органу виявлено, зокрема, що позивач у власній господарській діяльності, пов`язаній з постачанням сільськогосподарської продукції, використовує виробничні потужності, право користування якими не підтверджено документально, у зв`язку з чим питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить менше як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Враховуючи, що позивачем не досягнуто визначеного статтею 209 Податкового кодексу України граничного 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва, яке надає право платнику податків перебувати на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість, відповідач дійшов висновку, що Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» необґрунтовано включено показники податкових зобов`язань та податкового кредиту за операціями з виготовлення та постачання сільськогосподарської продукції до скорочених податкових декларацій з податку на додану вартість, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2011 року - квітень 2012 року у загальному розмірі 1709851 грн. 00 коп.

Крім того, податковим органом встановлено, що податкове правопорушення в частині недотримання позивачем 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва відповідно до вимог пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України позбавляє позивача статусу платника сільськогосподарського податку, у зв`язку з чим у нього виникає обов`язок сплачувати податок на прибуток підприємств на загальних підставах, що за даними перевірки становить 726614 грн. 00 коп. за результатами діяльності підприємства у І - ІV квартали 2011 року та І кварталі 2012 року.

У ході проведення контролюючого заходу посадовими особами відповідача також виявлено недотримання Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» вимог статті 288 Податкового кодексу України, що полягає у невключенні позивачем до об`єкта оподаткування платою за землю земельної ділянки площею 50 га, у результаті чого підприємством занижено податкове зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік на суму 23215 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки Білоцерківською об`єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийняті податкові повідомлення - рішення від 10.07.2012 № 0000012230/1312, № 0000032230/1313 та № 0000042230/1314, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у загальному розмірі 1943679 грн. 00 коп., з яких: 1709851 грн. 00 коп. - за основним платежем; 233828 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств у загальному розмірі 787248 грн. 00 коп., з яких: 726614 грн. 00 коп. - за основним платежем; 60634 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності у загальному розмірі 29019 грн. 00 коп., з яких: 23215 грн. 00 коп. - за основним платежем; 5804 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з приписами підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 209 Податкового кодексу України встановлено спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, приписами якої передбачено, що сума податку на додану вартість, нарахована підприємством, який перебуває на спеціальній системі оподаткування, на вартість поставлених ним товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України, спеціальний режим оподаткування може обрати резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство).

Сільськогосподарським підприємством в силу вимог пункту 209.6 статті 209 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником (пункт 209.7 статті 209 Податкового кодексу України).

Аналогічні критерії визначення сільськогосподарського підприємства та сільськогосподарської продукції були передбачені також статтею 81 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що був чинний до 01.01.2011.

Відповідно до пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України, дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється, зокрема, на вирощування зернових та технічних культур (01.11.0 КВЕД), розведення великої рогатої худоби (01.21.0 КВЕД) та розведення свиней (01.23.0 КВЕД).

Згідно з приписами пункту 5 розділу І Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41 (який був чинний до 10.01.2012), платники податку, які згідно зі статтею 209 розділу V Податкового кодексу України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого вказаною статтею.

Аналогічні положення також передбачені чинним з 10.01.2012 Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що платник податку на додану вартість, який здійснює діяльність, пов`язану, зокрема, з вирощуванням зернових та технічних культур, розведенням великої рогатої худоби та свиней та відповідає критеріям, визначеним Податковим кодексом України для сільськогосподарського товаровиробника, має право декларувати операції, пов`язані з постачанням сільськогосподарської продукції за спеціальним режимом оподаткування, якщо питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому, досягнення суб`єктом господарювання граничного 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва надає йому право на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, порядок справляння якого визначено статтями 301 - 309 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 301.1 статті 301 цього Кодексу встановлено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками податку на прибуток підприємств (підпункт «а» пункту 307.1 статті 307 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 308.4. статті 308 Податкового кодексу України, дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

Підпунктом «б» пункту 308.6 статті 308 Податкового кодексу України визначено, що у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цієї глави, реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником фіксованого сільськогосподарського податку скасовується.

При цьому, такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Аналогічні правила застосовуються при визначенні підстав для переходу суб`єкта господарської діяльності зі спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість на загальний режим оподаткування цим податком.

Так, підпунктом «а» пункту 209.11 статті 209 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу суми податку на додану вартість за січень 2011 року - квітень 2012 року у загальному розмірі 1709851 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за І - ІV квартали 2011 року і І квартал 2012 року у загальному розмірі 726614 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про недосягнення Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» визначеного статтями 209 та 301 Податкового кодексу України граничного 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва, у результаті чого позивач позбавлений права перебувати на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість, а також нараховувати фіксований сільськогосподарський податок.

Податковий орган зазначає, що у ході контролюючого заходу виявлено, що до розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва підприємством включено вартість сільськогосподарських товарів, що вироблені ним на земельних ділянках, право користування якими станом на 01.01.2011 позивачем не підтверджено.

Зокрема, під час перевірки посадовими особами відповідача виявлено, що Сільськогосподарський виробничий кооператив «Розаліївський» вирощував сільськогосподарські культури (цукровий буряк, соя, гречка) на земельних ділянках загальною площею 254,02 га, наданих позивачу у користування Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на підставі укладених сторонами правочину договорів оренди земельних ділянок від 05.10.2005 № 145, 146 та 147, термін дії яких станом на 01.01.2011 закінчився.

Крім того, позивач використовував у власній господарській діяльності, пов`язаній з вирощуванням сільськогосподарської продукції, орендовані з грудня 2000 року на 12 років земельні ділянки, орендодавці яких померли.

Податковим органом також встановлено, що позивач виготовляє продукцію тваринництва за допомогою виробничих потужностей (корівників, свинарників, конюшень), що орендовані Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» у співвласників цілісного майнового комплексу на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 16.06.2009.

Податковий орган, досліджуючи наявність у платника податків права використання наведених вище основних засобів у власній господарській діяльності, дійшов висновку, що відносини між позивачем та співвласниками цілісного майнового комплексу мають ознаки фінансового лізингу. Відповідач вважає, що умови даного договору суперечать положенням Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97-ВР в частині предмету договору лізингу та суб`єктого складу цього правочину.

За наведених вище обставин, податковий орган вважає, що у позивача відсутнє право на користування вказаними виробничими потужностями (земельними ділянками, корівниками, свинарниками, конюшнями), що у свою чергу є підставою для вирахування із розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва показників доходів, що отримані підприємством від реалізації сільськогосподарської продукції на вказаних вище виробничих потужностях.

Оцінюючи висновки податкового органу стосовно вчинення позивачем податкового правопорушення на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В силу приписів чинного законодавства України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до вимог статті 31 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 33 зазначеного Закону (у редакції, чинній до 12.03.2011) встановлено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Вказані положення Закону повністю узгоджуються з приписами Цивільного кодексу України, статтею 770 якого передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що у грудні 2000 року позивачем укладено з договори оренди земельних ділянок з 41 громадянином терміном на 12 років.

Відповідач, обґрунтовуючи свої твердження про порушення позивачем вимог пункту 209.6 статті 209 та пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України, зазначає, що право користування вказаними земельними ділянками станом на 01.01.2011 позивачем належним чином не оформлено, оскільки вказані особи померли. Позивач в акті перевірки, посилається на отриману ним від Розаліївської сільської ради податкову інформацію стосовно фізичних осіб та наводить наступні відомості стосовно дати смерті 34-х з них, а саме: ОСОБА_6 - 24.04.2010; ОСОБА_7 - 16.04.2007; ОСОБА_8 - 15.08.2010; ОСОБА_9 - 11.02.2009; ОСОБА_10 - 20.11.2009; ОСОБА_11 - 19.02.2007; ОСОБА_12 - 19.07.2009; ОСОБА_13 - 23.09.2010; ОСОБА_14 - 16.05.2008; ОСОБА_15 - 22.10.2008; ОСОБА_16 - 03.07.2007; ОСОБА_17 - 25.10.2007; ОСОБА_18 - 29.09.2010; ОСОБА_19 - 04.02.2009; ОСОБА_20 - 18.04.2008;, ОСОБА_21 - 22.10.2008, ОСОБА_22 - 25.02.2009; ОСОБА_23 - 04.09.2009; ОСОБА_24 - 13.02.2007; ОСОБА_25 - 15.04.2009; ОСОБА_26 - 06.05.2005; ОСОБА_27 - 11.10.2010; ОСОБА_28 - 14.06.2006; ОСОБА_29 - 01.10.2009; ОСОБА_30 - 24.12.2010; ОСОБА_31 - 05.03.2008; ОСОБА_32 - 27.12.2007; ОСОБА_33 - 09.06.2008; ОСОБА_34 - 07.05.2007; ОСОБА_35 - 17.12.2010; ОСОБА_36 - 09.12.2008; ОСОБА_37 - 07.05.2008; ОСОБА_38 - 12.02.2008; ОСОБА_39 - 29.04.2008.

Наявність правонаступників ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_34, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39 відповідач не спростовує, проте наголошує на відсутності правонаступників ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_23, ОСОБА_22, ОСОБА_26, ОСОБА_30, ОСОБА_33 та ОСОБА_35

Інформацію стосовно дати смерті інших 7-ми осіб, а саме: ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45 та ОСОБА_46 відповідачем в акті перевірки не наведено.

Відповідно до статей 11, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На неодноразові вимоги суду стосовно подання органом державної податкової служби належних та допустимих доказів на підтвердження наведених ним в акті перевірки відомостей, відповідачем 05.03.2013 надано суду лист Розаліївської сільської ради від 20.11.2012 № 02-14-201, в якому, зокрема, повідомляється, що інформація відносно дати смерті ОСОБА_42 та ОСОБА_46 органу місцевого самоврядування невідома.

Крім того, Розаліївською сільською радою наведено інформацію про наявність правонаступників ОСОБА_40, ОСОБА_6, ОСОБА_18, ОСОБА_23 та ОСОБА_30, що спростовує дані, що містяться в акті перевірки.

Слід також звернути увагу на те, що в матеріалах справи наявні договори оренди земельних ділянок, що переукладені позивачем у період з січня 2009 року по січень 2011 року) з правонаступниками померлих фізичних осіб, у тому числі ОСОБА_32 (договір від 02.01.2009 з ОСОБА_47.), ОСОБА_48 (договір від 02.01.2009 з ОСОБА_49.), ОСОБА_16 (договір від 02.01.2009 з ОСОБА_50.), ОСОБА_45 (договір від 02.01.2009 з ОСОБА_51.), ОСОБА_14 (договір від 03.01.2011 з ОСОБА_52.), ОСОБА_13 (договір від 03.01.2011 з ОСОБА_53.), ОСОБА_43 (договір від 02.01.2009 з ОСОБА_43.), ОСОБА_11 (договір від 03.01.2011 з ОСОБА_54.), ОСОБА_9 (договори від 02.01.2009 з ОСОБА_55 та ОСОБА_56.), ОСОБА_24 (договір від 02.01.2009 з ОСОБА_24.), ОСОБА_39 (договори від 02.01.2010 з ОСОБА_57 та ОСОБА_58.), ОСОБА_37 (договори від 02.01.2010 з ОСОБА_59 та ОСОБА_60.).

Позивач також звертає увагу на те, що підприємством у період з квітня 2011 року по січень 2012 року укладено договори оренди земельних ділянок з ОСОБА_61 - правонаступником ОСОБА_7, ОСОБА_62 - правонаступником ОСОБА_36, ОСОБА_63 - правонаступником ОСОБА_15, ОСОБА_64 - правонаступником ОСОБА_27, ОСОБА_65 - правонаступником ОСОБА_28, ОСОБА_66 ОСОБА_67, ОСОБА_68 - правонаступниками ОСОБА_31, ОСОБА_69 - правонаступником ОСОБА_34, ОСОБА_70 - правонаступником ОСОБА_46, ОСОБА_71 - правонаступником ОСОБА_25, ОСОБА_72 - правонаступником ОСОБА_44, ОСОБА_73 - правонаступником ОСОБА_12, ОСОБА_74 та ОСОБА_75 - правонаступниками ОСОБА_10, ОСОБА_76 - правонаступником ОСОБА_42, ОСОБА_77 - правонаступником ОСОБА_41, ОСОБА_78 - правонаступником ОСОБА_29, ОСОБА_79 - правонаступником ОСОБА_38, ОСОБА_80 - правонаступником ОСОБА_30

Крім того, позивач наголошує, що в силу приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV правовідносини з оренди земельних ділянок за договорами від 05.10.2005 № 145, 146 та 147, укладеними ним з Білоцерківською районною державною адміністрацією, після спливу терміну їх дії вважаються продовженими, оскільки заперечення орендодавця з приводу продовження термінів дії договорів відсутні.

У свою чергу, представник відповідача зазначає, що відсутність станом на 01.01.2011 письмових договорів оренди земельних ділянок між позивачем та Білоцерківською районною державною адміністрацією, а також між позивачем та громадянами, з якими такі договори були укладені пізніше січня 2011 року, унеможливлює кваліфікацію сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться станом на 01.01.2011 у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування. Земельні ділянки, право оренди яких позивач підтвердив шляхом переукладання договорів з правонаступниками у період з січня 2009 року по січень 2011 року, відповідач також вважає такими, що не можуть вважатися виробничими потужностями позивача для справляння вказаних податків, оскільки вказані договори станом на 01.01.2011 не були зареєстровані.

Враховуючи, що спірні правовідносини, що є предметом розгляду, стосуються питання правомірності формування позивачем як сільськогосподарським товаровиробником податкових зобов`язань за результатами здійснення ним господарської діяльності, вирішення даного публічно - правового спору пов`язується з оцінкою тієї обставини чи впливає оформлення права користування земельними ділянками на розмір об'єкта оподаткування податком на додану вартість за спеціальним режимом, а також на перебування сільськогосподарського товаровиробника в статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що для регулювання податкових відносин, тобто, відносин, що виникають у сфері справляння податків та зборів, застосовуються поняття, правила та положення, установлені Податковим кодексом України та законами з питань митної справи.

Так, Податковий кодекс визначає, що сільськогосподарським товаровиробником вважається юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

При цьому, кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття (підтвердження) статусу сільськогосподарського підприємства, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.

За змістом статей 209 та 301 Податкового кодексу України, для цілей справляння податку на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування та фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва сільськогосподарської продукції, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння вказаними податками.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного законодавства щодо своєчасної реєстрації права оренди земельних ділянок (оформлення договорів у письмовій формі) не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування. Такі угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку до моменту їх віндикації у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 28.12.2012 № 2614/12/13-12, податкове законодавство, зокрема, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз`ясенні звертає увагу на те, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

Відтак, сільськогосподарська продукція, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку. Крім того, відсутні підстави для визначення особі податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» у зв`язку з недотриманням ним норм земельного законодавства в частині своєчасного оформлення орендних правовідносин та реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

З цих же підстав не приймаються твердження податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час використання у власній господарській діяльності виробничих потужностей (корівників, свинарників, конюшен), орендованих у співвласників цілісного майнового комплексу на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу від 16.06.2009.

Крім того, застосування податковим органом до правовідносин з приводу оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу положень Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97-ВР є безпідставним, оскільки на відносини з приводу передачі у користування майна, що знаходиться у спільній частковій власності співвласників цілісного майнового комплексу, поширюються вимоги Цивільного кодексу України щодо найму (оренди).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що статтею 308 Податкового кодексу України визначено, що у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цього Кодексу, платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, порушення позивачем вимог статті 301 Податкового кодексу України у період з 01.01.2011 по 20.05.2012 в частині перебування ним у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку при недосягненні визначеного граничного 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік, виявлено відповідачем під час перевірки, що відбулась у період з 24.05.2012 по 14.06.2012, результати якої оформлено актом від 21.06.2012.

Враховуючи, що в силу приписів статті 308 Податкового кодексу України обов`язок платника податків перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, у тому числі податку на прибуток підприємств, виникає лише з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення, нарахування відповідачем податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за І - ІV квартал 2011 року та І квартал 2012 року суд вважає необґрунтованим.

Що стосується тверджень податкового органу про невиконання Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» вимог статті 288 Податкового кодексу України, що полягає у несплаті позивачем орендної плати за земельну ділянку за 2011 рік у розмірі 23215 грн. 00 коп., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з даних акта перевірки, податковим органом у ході контролюючого заходу виявлено, що позивач у власній господарській діяльності, використовує земельну ділянку площею 50 га. без нарахування орендної плати.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.2 статті 288 цього Кодексу визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України).

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, земельна ділянка площею 50 га використовується позивачем у власній господарській діяльності, пов`язаній з вирощуванням сільськогосподарських культур, на підставі договору про спільну діяльність без передачі майна від 30.06.2010 № 30/06/10, укладеного Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» з громадянином ОСОБА_81

Відповідно до умов вказаного договору, учасники правочину взяли на себе зобов`язання здійснювати спільну обробку землі, орендарем якої є ОСОБА_81, з метою отримання сільськогосподарської продукції.

У свою чергу, відповідно до умов укладеного ОСОБА_81 з Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області договору оренди земельної ділянки від 18.03.2010 № 16, відповідальним за внесення орендної плати за земельну ділянку площею 50 га є ОСОБА_81

Враховуючи, що в силу приписів статті 288 Податкового кодексу України податкові зобов`язання зі сплати до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності покладаються виключно на орендаря такої земельної ділянки, яким у даному випадку є ОСОБА_81, твердження податкового органу про наявність у позивача обов`язку щодо сплати орендної плати за цю земельну ділянку суд вважає необґрунтованими та такими, що суперечать нормам податкового законодавства України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що у ході судового розгляду справи твердження податкового органу про порушення позивачем вимог статей 209, 288 та 301 Податкового кодексу України спростовані, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача правопорушень під час декларування ним власних податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами спеціального режиму оподаткування, фіксованого сільськогосподарського податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В силу приписів статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України, діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Так, Податковим кодексом України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка проводиться органом державної податкової служби за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Зокрема, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент ініціювання відповідачем контролюючого заходу) визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання податковим органом постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

У свою чергу, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної невиїзної перевірки, що проводиться на виконання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.12.2012 у справі № 2а-9336/12/2670 (К/9991/64526/12).

Як встановлено судом, документальна позапланова виїзну перевірка з питань дотримання Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Розаліївський» податкового валютного та іншого законодавства, за результатами якої винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення, проведена відповідачем на підставі приписів підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а саме: у зв`язку з надходженням до податкового органу постанови старшого слідчого прокуратури Білоцерківського району Київської області від 23.05.2012 про призначення виїзної позапланової документальної перевірки.

Вказана постанова винесена старшим слідчим прокуратури Білоцерківського району Київської області на підставі статей 66 та 130 Кримінально-процесуального кодексу України у рамках кримінальної справи № 53-1218, порушеної за фактом вчинення службовими особами Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» службового підроблення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Як встановлено судом та не заперечувалось представниками податкового органу, на момент винесення Білоцерківською об`єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби податкових повідомлень-рішень від 10.07.2012 № 0000012230/1312, № 0000032230/1313 та № 0000042230/1314, рішення у кримінальній справі № 53-1218 прийнято не було.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи, що податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012 № 0000012230/1312, № 0000032230/1313 та № 0000042230/1314 прийняті Білоцерківською об`єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби з порушенням вимог пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, а саме: до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, суд дійшов висновку, що визначення відповідачем податкових зобов`язань позивача за платежами: податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності та застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій здійснено без дотримання встановленої податковим законодавством процедури та виходить за межі прав і обов`язків контролюючого органу, що є підставною для визнання таких рішень протиправними та їх скасування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 2146 грн. 00 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення - рішення Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.07.2012 № 0000012230/1312, 10.07.2012 № 0000032230/1313 та 10.07.2012 № 0000042230/1314, - визнати протиправними та скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 18 березня 2013 року.