Постанова № 30130155, 18.03.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2013 рокум. ПолтаваСправа №816/983/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

при секретарі - Марченко О.Є.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача - Давиденко Ю.М., Артюшенка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_5.) 04 березня 2013 року звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2013 року №0000141703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість загалом в розмірі 12 960 грн. (в т.ч., 8 640 грн. - основний платіж, 4 320 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування даної вимоги позивач зазначив, що контролюючим органом порушено права та інтереси ФОП ОСОБА_5 у сфері публічно-правових відносин через безпідставне донарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість. Стверджував, що доводи контролюючого органу про безтоварність і нікчемність господарських операцій з ТОВ "Донтрансторг" та, як наслідок, завищення платником податків податкового кредиту за січень 2010 року спростовуються належним чином оформленими податковою накладною та первинними документами бухгалтерського обліку, копії яких ФОП ОСОБА_5 було надано на письмовий запит ДПІ у м. Полтаві.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні та наданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_5 посилаючись на обставини, встановлені в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки останнього з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Донтрансторг" (код ЄДРПОУ 36061529) за січень 2010 року, викладені в акті перевірки від 29 грудня 2012 року №4856/1703/НОМЕР_1.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_5 у встановленому законодавством порядку зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку в якості платника податків в ДПІ у м. Полтаві та відповідно до свідоцтва №76887640 є платником податку на додану вартість з 11 жовтня 2002 року /а.с. 23-24/.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: інші види оптової торгівлі (51.90.0), посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (51.19.0), оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням (51.54.0).

Фахівцем ДПІ у м. Полтаві в період з 18 грудня 2012 року по 24 грудня 2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Донтрансторг" (код ЄДРПОУ 36061529) за січень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 грудня 2012 року №4856/1703/НОМЕР_1 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому вказано на порушення позивачем вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого, на думку контролюючого органу, платником податків завищено податковий кредит за січень 2010 року на суму 8 640 грн. /а.с. 12-19/.

На підставі вищезазначеного висновку Акта перевірки ДПІ у м. Полтаві 14 лютого 2013 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000141703, яким ФОП ОСОБА_5 збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість загалом в розмірі 12 960 грн. (в т.ч., 8 640 грн. - основний платіж, 4 320 грн. - штрафні (фінансові) санкції) /а.с. 20, 22/.

Не погоджуючись із даним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем, на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ "Донтрансторг", зараховано до складу податкового кредиту за січень 2010 року суму податку на додану вартість в розмірі 8 640 грн.

Однак, позаплановою документальною невиїзною перевіркою ФОП ОСОБА_5 виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження позивачем податку на додану вартість у вказаному періоді на 8 640 грн.

При цьому, вказаний висновок контролюючий орган мотивує відомостями, викладеними в акті від 27 серпня 2012 року №1811/15-4/36061529 "Про неможливість проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Донтрансторг" з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2010 року", що складений ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС. Зокрема, зазначає, що відповідно до вказаного акта господарська діяльність ТОВ "Донтрансторг" носить ознаки фіктивної, а правочини, укладені даних товариством, є нікчемними в силу закону. Також, у Акті перевірки податковий ревізор-інспектор звертає увагу на неточності в товарно-транспортних накладних та актах виконаних робіт. Спираючись на викладене, відповідач стверджує про нікчемний характер правовідносин позивача з ТОВ "Донтрансторг" у січні 2010 року.

Разом з тим, суд не погоджується з такими доводами контролюючого органу та вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ФОП ОСОБА_5 14 січня 2010 року укладено договір купівлі-продажу №7/01 з ТОВ "Донтрансторг", за умовами якого останнє взяло на себе зобов'язання продати позивачу товарно-матеріальні цінності: воронки, комплектуючі, матеріали і обладнання /а.с. 30/.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, на виконання умов даного договору ТОВ "Донтрансторг" у січні 2010 року продало ФОП ОСОБА_5 корпус ЗП 2-67 кількістю 1800 шт, вартістю 51 840 грн. (в т.ч., ПДВ - 8 640 грн.), в підтвердження чого виписано податкову накладну від 28 січня 2010 року №280160 /а.с. 35/.

У відповідності до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Дослідивши в судовому засіданні копію вищевказаної податкової накладної, судом встановлено, що її оформлено у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Зауваження щодо змісту та форми податкової накладної в Акті перевірки відсутні.

Крім того, відповідачем не оспорюється той факт, що на момент виписки вищезазначеної податкової накладної ТОВ "Донтрансторг" мало статус платника податку на додану вартість та було зареєстроване як юридична особа у встановленому законодавством порядку.

Відтак, наведена податкова накладна підтверджує факт придбання позивачем у ТОВ "Донтрансторг" в січні 2010 року товарів загальною вартістю 51 840 грн. (в т.ч., ПДВ - 8 640 грн.) та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України є належним доказом у справі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до приписів частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Дослідивши в судовому засіданні копію накладної від 28 січня 2010 року №24 /а.с. 31/, судом встановлено, що її оформлено у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, тобто вона є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймається судом в якості належного доказу у справі.

Оплату придбаних товарів позивачем проведено у повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Донтрансторг", що підтверджується копіями платіжних доручень від 28 січня 2010 року №8 та від 29 січня 2010 року №1 /а.с. 33-34/.

Зауваження щодо форми та порядку розрахунків в Акті перевірки відсутні.

Транспортування вищезазначених товарно-матеріальних цінностей, за твердженням позивача, здійснювалося ФОП ОСОБА_6, на підтвердження чого ФОП ОСОБА_5 до матеріалів справи надано копії: договору від 01 квітня 2009 року №1/04, ліцензії Головавтотрансінспекції НОМЕР_2, свідоцтва про сплату єдиного податку НОМЕР_3, акта про надання транспортних послуг від 28 січня 2010 року, товарно-транспортної накладної від 28 січня 2010 року серії ААБ №008513, квитанції від 28 січня 2010 року серії ОП №015911 /а.с. 46-51/.

Дослідивши в судовому засіданні вищезазначені копії документів, суд дійшов висновку про те, що вони, в своїй сукупності, підтверджують факт транспортування корпусу ЗП 2-67 від ТОВ "Донтрансторг" до позивача.

На спростування твердження відповідача про відсутність у ФОП ОСОБА_5 складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей позивачем до матеріалів справи надано копію договору на тимчасове зберігання вибухових матеріалів від 01 грудня 2008 року №38/2, укладеного з Полтавською експедицією по геофізичним дослідженням свердловин /а.с. 36/.

Стосовно використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності судом встановлено наступне.

Зі змісту наданого позивачем до матеріалів справи договору на виготовлення зарядів від 15 січня 2010 року №04, укладеного між Науково-інженерним центром "Матеріалообробка вибухом" ІЕЗ ім. Є.О. Патона (Виконавець) та ФОП ОСОБА_5 (Замовник) судом встановлено, що перше взяло на себе зобов'язання з виконання робіт щодо виготовлення зарядів кумулятивного типу ЗП2 в обсязі до 100 000 зарядів в рік /а.с. 37/.

При цьому, відповідно до пункту 1.3. вказаного договору корпуса, металеві та керамічні кришки до кумулятивних зарядів є давальницькою сировиною Замовника (ФОП ОСОБА_5).

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем 26 лютого 2010 року передано НІЦ "Металообробка вибухом" ІЕЗ ім. Є.О. Патона корпус ЗП2-67 загальною кількістю 3 430 шт /а.с. 40-41/. За спорядження зарядів позивачем сплачено НІЦ "Металообробка вибухом" ІЕЗ ім. Є.О. Патона кошти в розмірі 71 850 грн. 24 коп. з ПДВ /а.с. 42-43/.

У подальшому, виготовлену НІЦ "Металообробка вибухом" ІЕЗ ім. Є.О. Патона продукцію ФОП ОСОБА_5 поставлено Івано-Франківській ЕГДС відповідно до умов договору від 03 січня 2006 року №1/01 /а.с. 52-57/.

Вищевикладеним підтверджується факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Донтрансторг" корпусів ЗП 2-67 кількістю 1800 шт.

Станом на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин Законом України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР було визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

За приписами даного Закону для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Зокрема, в силу пункту 7.4 статті 7 вищезазначеного Закону правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Матеріалами справи в повному обсязі підтверджено реальність спірної господарської операції та факт сплати ФОП ОСОБА_5 в ціні придбаних у ТОВ "Донтрансторг" товарів податку на додану вартість в розмірі 8 640 грн.

Посилання відповідача на певні неточності у наданих на перевірку та до матеріалів справи документах, на думку суду, не можуть бути визнані достатньою підставою для висновку про безтоварний характер спірної господарської операції, адже оцінка такій операції має надаватися сукупно. Допущення платником податків незначних помилок при складенні первинних документів не може слугувати підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо іншими даними підтверджується фактичність виконання такої операції.

Так, матеріалами справи підтверджується наявність в діях позивача ділової мети щодо здійснення спірної господарської операції та рух активів (товарів) в ході її проведення.

Висновок податкового органу щодо відсутності у позивача підстав для віднесення суми ПДВ в розмірі 8 640 грн. до складу податкового кредиту за січень 2010 року є необґрунтованим та безпідставним, оскільки платником свій податковий кредит сформовано в порядку, визначеному пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин).

Посилання контролюючого органу на неможливість проведення перевірки ТОВ "Донтрансторг" та відображення в акті перевірки позивача відомостей про ймовірну фіктивну господарську діяльність вказаного суб'єкта господарювання не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічну думку викладено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") та численних рішеннях Верхового Суду України в даній категорії справ (постанови ВСУ від 09 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31 січня 2011 року у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), що враховуються судом з огляду на приписи частини другої статті 8, частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства України та фактичних обставин справи.

За таких обставин, враховуючи визначення поняття штрафна санкція, що міститься в підпункті 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого дана санкція може бути застосована до платника податків лише у разі вчинення останнім порушення вимог податкового законодавства, а такі порушення в діях позивача відсутні, суд дійшов висновку, що контролюючим органом також неправомірно застосовано до ФОП ОСОБА_5 штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 320 грн. /а.с. 22/.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Однак, відповідачем суду таких доказів не надано. Разом з тим, матеріалами справи в повному обсязі підтверджено реальність спірної господарської операції, факт сплати позивачем в ціні придбаних у ТОВ "Донтрансторг" товарів податку на додану вартість в розмірі 8 640 грн., наявність в діях позивача ділової мети та рух активів в ході проведення згаданої господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси платника податку.

При цьому, зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії та згідно з частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне, відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 14 лютого 2013 року №0000141703.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відтак, стягненню на користь позивача підлягають понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 129 грн. 60 коп., сплачені відповідно до квитанції від 28 лютого 2013 року №3805.1261.1 /а.с. 2/.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 14 лютого 2013 року №0000141703.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 129 (сто двадцять дев'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 22 березня 2013 року.

Суддя О.О. Кукоба