Постанова № 30117972, 14.03.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Справа № 4/57/5022-781/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.,

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі державного концерну «Укроборонпром» м.Тернопіль

на рішення господарського суду Тернопільської області від 23.11.2012 р.

у справі №4/57/5022-781/2012

за позовом заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі державного концерну "Укроборонпром" в особі Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" м.Тернопіль

до відповідача суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 м.Тернопіль

про розірвання договору оренди козлового крана з прилеглою площадкою №3/11/1 та стягнення

2 053,13 грн. пені, 928,72 грн. штрафу та 167.24 грн.3% річних

За участю представників сторін:

від прокуратури: Покора К.В. згідно посвідчення № 012188;

позивача:не з'явився

відповідача: ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.11.2012 р. у вказаній справі у задоволенні позовних вимог заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі державного концерну "Укроборонпром" в особі Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди козлового крана з прилеглою площадкою №3/11/1 від 01.10.2006 р. та стягнення 2 053,13 грн. пені, 928,72 грн. штрафу та 167.24 грн.3% річних, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач - Тернопільське державне науково-технічне підприємство "Промінь", листом від 28.09.2011р. за №515 повідомило відповідача про припинення дії спірного договору оренди, проте, відповідно до заяви за №416 від 23.07.2012р., надісланої на адресу відповідача, позивач відкликав його та у зв'язку з новими обставинами просив не розглядати питання про припинення дії зазначеного договору, погодившись таким чином на продовження терміну його дії.

За висновком суду першої інстанції, відносини сторін у справі щодо оренди козлового крана з прилеглою площадкою склалися таким чином, що у період з 01.11.2011 р. по 23.07.2012 р. підстав для сплати орендної плати згідно із умовами договору №3/11/1 від 01.10.2006 р. у відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, не було.

Крім цього судом встановлено, що 02.07.2012 р. ухвалою господарського суду Тернопільської області було порушено провадження у справі №18/36/5022-539/2012 за позовом цього ж позивача до цього ж відповідача про повернення орендованого майна у зв'язку із закінченням терміну дії договору на оренду козлового крана з прилеглою площадкою №3/11/1 від 01.10.2006 р.

Саме в межах цієї справи сторони врегулювали спір в добровільному порядку, і позивач, відмовившись від позову, просив суд провадження у справі припинити, що і стало підставою прийняття ухвали у вказаній справі 27.08.2012 р. про припинення провадження на підставі п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Погодження сторін, що послужило підставою для відмови позивача від позову про повернення орендованого майна в межах справи №18/36/5022-539/2012 та потягнуло за собою відкликання листа за №515 від 28.09.2012 р. про припинення дії договору від 01.10.2006 р. та, відповідно, сплати відповідачем орендної плати в сумі 17078,04 грн., свідчить про те, що сторони саме у такий спосіб продовжили договір №3/11/1 і тому, на думку суду першої інстанції, кваліфікувати дії відповідача в частині сплати зазначеної суми як орендної плати за користування майном у період з 01.11.2011 р. по 01.07.2012 р. тільки 23.07.2012 р. як неналежно виконані зобов'язання суд не вбачає.

Враховуючи зазначені у рішенні суду вказані вище суперечливі і незрозумілі обставини, суд апеляційної інстанції однозначно не може зробити висновок про те, чи суд першої інстанції, приймаючи таке рішення, прийшов до висновку про припинення дії договору оренди внаслідок закінчення строку на який він укладений, чи все ж таки визнав його як такий, що продовжений на новий строк у зв'язку з відсутністю заперечень сторін враховуючи положення п. 9.4 такого договору та ст. 764 Цивільного кодексу України.

Що стосується вимог позивача про стягнення штрафних санкцій та 3% річних, то відмовляючи у позові у цій частині судом враховано, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, відповідно до ст. 614 вказаного кодексу, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Причиною ж прострочення сплати орендної плати зі сторони відповідача згідно договору оренди стали дії позивача і це дає підстави вважати, що відповідач несвоєчасно здійснив орендну плату не з своєї вини, а відтак підстави для задоволення позову у цій частині, на думку суду першої інстанції, також відсутні.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, прокурором, через суд першої інстанції подано апеляційну скаргу за вих. № 25/2/869 від 10.12.2012 р., у якій просить апеляційний суд, оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити її у повному обсязі.

Апеляційна скарга в цілому мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно прийшов до висновку про те, що договір оренди припинив свою дію внаслідок завершення строку на який його було укладено, оскільки лист позивача за вих. № 515 від 28.09.2011 р. про відсутність намірів про його продовження, надіслано в адресу відповідача всупереч положень п.п.9.1, 9.4 договору та ст. 764 Цивільного кодексу України не упродовж місячного строку після його завершення, тобто з 01.10.2011 р. по 01.11.2011 р., а за два дні до його початку, тому вважає, що такий договір є чинним і на сьогодні.

Враховуючи чинність договору та наявність фактів несплати відповідачем всупереч п. 4.1 договору щомісячної орендної плати за період з 01.11.2011р. по 01.07.2012 р. у сумі 17 078,04 грн., та положення ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права і прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання спірного договору.

Крім цього, оскільки на думку скаржника були підстави для розірвання договору, прострочено строки сплати орендної плати, тому вважає, що судом також неправомірно не застосовано вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 230, ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України і відмовлено у стягненні пені, штрафу та трьох процентів річних.

У надісланому в адресу апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу від 28.01.2013 р. відповідачем зазначено, що ним дійсно копію повідомлення позивача за вих. № 515 від 28.09.2011 р. про припинення дії договору оренди отримано лише як додаток до іншого повідомлення позивача за вих. № 81 від 06.02.2012 р., тобто більше ніж через чотири місяці після завершення строку дії такого договору, визначеного п. 9.1 договору, тому вважає, що оспорюваний договір є чинним і таким що не припинив свою дію внаслідок відсутності заперечень сторін протягом одного місяця з дати його завершення, що узгоджується із п. 9.4 договору та ч.1 ст. 764 Цивільного кодексу України.

В подальшому, відповідач у відзиві заперечує щодо задоволення апеляційної скарги прокурора та звертає увагу на ті ж обставини, які прийняті судом першої інстанції за основу оскаржуваного рішення.

Присутні в судових засіданнях апеляційного суду прокурор, представник позивача та безпосередньо відповідач, вимоги, викладені у апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу підтримали та просили відповідно: скасувати оспорюване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити; залишити його без змін як таке, що ґрунтується на об'єктивних фактах і відповідає вимогам чинного процесуального та матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи доводи і заперечення сторін, їх представників у судових засіданнях, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню із прийняттям нового рішення з огляду на наступні обставини.

01.10.2006 р. між Тернопільським державним науково-технічним підприємством "Промінь" м.Тернопіль (надалі позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 м.Тернопіль (надалі відповідач), укладено договір на оренду козлового крана з прилеглою площадкою №3/11/1.

У відповідності до п.п.1.1, 3.1, 3.2, 4.1, 9.1 та 9.4 даного договору, орендодавець передає а орендар бере в оренду козловий кран ККС-10Т 25-20 У1 з прилеглою площадкою, а саме: бетонним покриттям площадки, рейками Р-50, лотком для кабеля, які знаходяться по вул. Текстильній, 28 у м. Тернополі, що знаходяться на балансі ТД НТП «Промінь».

Плата за козловий кран, бетонне покриття площадки, рейки, лоток для кабеля визначається на підставі залишкової вартості, визначеної станом на 01.10.2006 р. та становить без ПДВ за базовий місяць (вересень 2006 р.) 715, 49 грн.

Оплата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендар крім іншого, зобов'язаний щомісячно своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Цей договір укладено на 5 років, що діє з 01.10.2006 р. до 01.10.2011 р. включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно листа позивача за вих. №515 від 28.09.2011 р., відповідача повідомлено про те, що дія договору №3/11/1 від 01.10.2006 р. припиняється з 01.10.2011 р. на підставі п. п. 9.1-9.4 договору та ст.. 651 Цивільного кодексу України.

Будь-яких доказів надсилання такого повідомлення в адресу відповідача, прокурором чи позивачем, як суду першої інстанції, так і апеляційному, не подано.

14.12.2011 р. позивач звернувся до відповідача із претензією за вих. №563 про сплату 5659,99 грн. боргу, а 31.01.2012 р. звернувся із претензією за вих. №70 про повернення орендованого майна та сплату неустойки в розмірі подвійної орендної плати станом на час повернення орендованого майна.

02.02.2012р. відповідач звернувся до позивача з листом за вих. №2 про спонукання останнього до виконання умов договору та продовження строку його дії, на який отримав лист № 81 від 06.02.2012 р., у якому позивач зазначив, що договір оренди №3/11/1 від 01.10.2006 р., згідно листа №515 від 28.09.2011 р., припинив свою дію з 01.10.2011 р.

Світлокопію листа за вих. № 515 від 28.09.2011 р. було додано до зазначеного вище, тобто за вих. № 81 від 06.02.2012 р.

В подальшому позивачем надіслано в адресу відповідача заяву за вих. №416 від 23.07.2012 р. у якій він відкликав лист за № 515 від 28.09.2011 р. та у зв'язку з новими обставинами, просив не розглядати питання про припинення дії зазначеного договору, а 24.07.2012 р. звернувся з претензією за вих. № 420 про сплату боргу в сумі 17078, 04 грн. станом на 01.07.2012 р., за період з жовтня 2011 р. по червень 2012 р.

В підтвердження існування заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 17 078,04 грн. орендної плати станом на 23.07.2012 р., сторонами складено, підписано уповноваженим представником позивача, безпосередньо відповідачем та скріплено круглими печатками акт звірки взаєморозрахунків за період з вересня 2011 р. по червень 2012 р. З цього акту також вбачається, що в період з листопада по грудень включно 2011 р. та з лютого по червень включно 2012 р., орендна плата відповідачем взагалі не вносилася.

02.07.2012р. ухвалою господарського суду Тернопільської області було порушено провадження у іншій справі №18/36/5022-539/2012 за позовом Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення орендованого майна у зв'язку із закінченням терміну дії договору на оренду козлового крана з прилеглою площадкою №3/11/1 від 01.10.2006 р., у якій ухвалою від 27.08.2012 р. провадження припинено на підставі п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України внаслідок відмови позивача від позову, тому у відповідності до ст. 35 зазначеного кодексу, факти встановлені вказаною ухвалою суду не можуть бути визнані як такі, що не потребують доведення при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За даними прокурора та позивача, викладеними у позовній заяві за № 25/2/272 вих.12 від 21.09.2012 р., станом на день подання такої позовної заяви заборгованість по орендній платі сплачена відповідачем у сумі 17 078,04 грн.

У відповідності до ч.2 ст.17, ч.ч. 1-3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

- приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

- банкрутства орендаря;

- загибелі об'єкта оренди;

- ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Аналогічно спірні відносини врегульовано ч.1 ст. 764 Цивільного кодексу України в частині продовження строку дії договору у разі відсутності заперечень наймодавця.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач всупереч вимог п. 9.4 договору оренди взагалі не був повідомлений про наявність заперечень позивача щодо подальшого продовження строку дії такого договору протягом одного місяця після його закінчення, тому договір вважається як такий, що продовжив свою дію на той же термін і на тих же умовах, тобто до 01.10.2016 р.

Як зазначалося вище, із рішення суду першої інстанції такий висновок не вбачається, як і не вбачається висновок про його припинення саме із цієї підстави.

Крім цього, ч.1 ст. 782 Цивільного кодексу України, передбачено право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, а серед переліку підстав, передбачених ст. 783 цього ж кодексу, достатніх для пред'явлення вимоги про розірвання договору, немає такої підстави як невнесення плати орендарем протягом трьох місяців підряд.

Таким чином, якщо проаналізувати зазначені вище норми чинного цивільного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що у разі несплати орендної плати протягом тримісячного періоду, орендар може в односторонньому порядку без рішення суду розірвати такий договір і лише з інших підстав, передбачених ст. 783 Цивільного кодексу України, вимагати розірвання такого договору або за згодою сторін, або за рішенням суду.

Проте, право на пред'явлення вимоги про розірвання договору оренди внаслідок невиконання сторонами своїх зобов'язань, якими згідно спірного договору також є і обов'язок щомісячної сплати орендної плати, передбачено зазначеною вище ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», норми якого є спеціальними, а норми Цивільного кодексу України є загальними, тому мають перевагу у застосуванні до даних спірних правовідносин і визначають право особи на звернення до суду із вимогою про розірвання договору оренди навіть у разі несплати орендної плати протягом меншого періоду ніж три місяці.

Наявність існування заборгованості відповідача і несплати її протягом періоду з листопада по грудень включно 2011 р. та з лютого по червень включно 2012 р., підтверджується названим вище актом звіряння розрахунків, що не заперечується самим відповідачем, хоча і на дату прийняття рішення у даній справі судом першої інстанції така заборгованість була погашена.

При цьому, пояснення відповідача, які взяті судом першої інстанції як належні в частині того, що внаслідок дій позивача, які не відповідають вимогам чинного законодавства і виражаються у вигляді переписки про припинення або чинність оспорюваного договору, апеляційним судом до уваги не приймаються як належні, оскільки відповідач знав, або повинен був знати про норми чинного законодавства які регулюють умови укладання, зміни чи припинення правочинів і існування зобов'язань по сплаті орендної плати по чинному договору.

Також, апеляційним судом враховується, що чинне законодавство не позбавляє права звернення особи із позовом про розірвання договору оренди з підстав порушення його умов стороною в минулому, навіть якщо такий позов подано після усунення таких порушень, тобто після сплати заборгованості по орендній платі.

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про чинність договору оренди та існування заборгованості відповідача по орендній платі за попередній період, то правомірними також є вимоги прокурора та позивача про стягнення 3% річних у сумі 167,24 грн. за період з 01.12.2011 р. по 01.07.2012 р. з огляду на вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи зазначені вище обставини, апеляційний господарський суд приходить до висновку про обгрунтованність позовних вимог та вимог апеляційної скарги в частині розірвання договору оренди та стягнення 3% річних, тому вони підлягають задоволенню а оспорюване рішення суду першої інстанції у цій частині, скасуванню.

Що стосується вимог прокурора та позивача про стягнення з відповідача 2 053,13 грн. пені та 928,72 грн. штрафу у відповідності та на підставі ст.ст. 230 та 231 Господарського кодексу України, то апеляційним судом враховується таке.

Умовами спірного договору оренди не передбачено таких видів забезпечення виконання зобов'язань як неустойка (пеня, штраф).

У відповідності до ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 549 та ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Разом із тим, у відповідності до ч.1 ст. 230 та ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до п. 11 Методики визначення частки державного сектору у складі економіки, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1466 від 20.12.2012 р. та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 110/22642 від 14.01.2013 р., Мінекономрозвитку розміщує остаточні розрахункові показники та узагальнений показник питомої ваги державного сектору у складі економіки за відповідний період на своєму офіційному зовнішньому веб-сайті (www.me.gov.ua) до 10 липня (за I квартал), до 10 жовтня (за перше півріччя), до 10 січня (за 9 місяців) та до 30 липня (за рік) згідно з додатком 12 до цієї Методики.

Всупереч вимог ст.ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що позивач належить до державного сектору економіки з урахуванням положень зазначеної вище Методики, а також враховуючи, що неустойка (штраф, пеня) не передбачені умовами договору, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку про необгрунтованність позовних та апеляційних вимог нормам чинного законодавства, тому у задоволенні апеляційної скарги у цій частині належить відмовити а рішення суду першої інстанції у такій же частині, залишити без змін з інших підстав.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача на нього належить покласти обов'язок по сплаті судового збору до бюджету за розгляд справи у першій та апеляційній судових інстанціях у відповідності до ст. 49 Господарського процессуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України ,-

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення господарського суду Тернопільської області від 23.11.2012 р. у справі № 4/57/5022-781/2012 скасувати в частині відмови у позові щодо розірвання договору оренди козлового крану з прилеглою площадкою №3/11/1 від 01.10.2006 р. та в частині стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суми 167, 24 грн. 3% річних. В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

2. В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (46000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код. НОМЕР_1) суму 167, 24 грн. 3% річних на користь Тернопільського державного науково-технічного підприємства «Промінь» (46000, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 28, код ЄДРПОУ 14040960, МФО 338879).

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (46000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код. НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 2 682, 50 грн. (1073 грн. - позовна вимога немайнового характеру та 1 609, 50 грн. - позовна вимога майнового характеру) в дохід державного бюджету за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір у розмірі 1 341, 25 грн. в дохід державного бюджету за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Господарському суду Тернопільської області видати накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи скерувати в господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.03.2013 р.

Оскільки в судовому засіданні під час оголошення вступної та резолютивної частини постанови був відсутнім лише представник Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь", тому у відповідності до ст. 87 Гоподарського процесуального кодексу України дана постанова надсилається лише в його адресу.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.