Рішення № 30117772, 19.03.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" березня 2013 р. Справа № 918/214/13-г

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення в сумі 101 480 грн. 00 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Мацегорін А.О. (довіреність № 259/10 від 14.12.2012р.).

Від відповідача: Шевчук В.С. (довіреність № 502-юв від 14.12.2012р.).

Суть спору: позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася в господарський суд Рівненської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 90 000 грн. 00 коп. інфляційних та 11 480 грн. 00 коп. 3% річних.

18.03.2013р. представник відповідача подав заяву та відзив на позов, в яких просить застосувати строк позовної давності та на підставі частини 4 статті 267 ЦК України відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 19.03.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві та вказав, що, на його думку, позиція позивач висвітлена в заяві про застосування строку позовної давності безпідставна та необґрунтована, представник відповідача заперечив проти позовних вимог та підтримав заяву про застосування строку позовної давності.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2009р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот") (далі - покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-116.

Відповідно до Договору позивач передав відповідачу протягом січня 2009 року природний газ на загальну суму 54 038 070 грн. 84 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актам приймання-передачі від 30.04.2009р..

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

В зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу, позивач в 2010 році звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом про стягнення з відповідача 5 000 000 грн. 00 коп. основного боргу за поставлений природний газ згідно з договором від 30.01.2009р. № 06/09-116, 1 089 878 грн. 45 коп. пені, 473 060 грн. 90 коп. інфляційних за травень - листопад 2009 року та 202 344 грн. 36 коп. 3% річних за період з 11.05.2009р. по 29.12.2009р..

25.02.2010р. господарським судом Рівненської області винесено рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 089 249 грн. 61 коп. пені, 473 060 грн. 90 коп. інфляційних та 202 344 грн. 36 коп. 3% річних.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. рішення господарського суду Рівненської області від 25.02.2010р. залишено без змін.

На момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем погашена.

Враховуючи вищевикладене та на підставі статтей 598, 612 та 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 90 000 грн. 00 коп. інфляційних за січень 2010 року та 11 480 грн. 3% річних за період з 30.12.2009р. по 27.01.2010р..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, суд бере до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності та зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Так статтями 253 - 255 ЦК України визначено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Таким чином, з урахуванням положень статтей 253 - 255, 258 та 260 ЦК України вбачається, що строк позовної давності в три роки щодо вимог про стягнення інфляційних за січень 2010 року закінчився 01.02.2013р., а щодо вимог про стягнення 3% річних за період з 30.12.2009р. по 27.01.2010р. закінчився 28.01.2013р., тоді як позивач звернувся з даним позовом до суду 14.02.2013р..

У відповідності до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

18.03.2013р. представник відповідача подав заяву, в якій в порядку статті 267 ЦК України, просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги Дочірнього підприємства "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" 90 000 грн. 00 коп. інфляційних та 11 480 грн. 00 коп. 3% річних не підлягають задоволенню.

На позивача на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення підписане суддею "22" березня 2013р..

Суддя Горплюк А.М.