Постанова № 30117026, 24.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2012 року 15:49 2а-1803/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у місті Славутичі Київської області Державної податкової служби до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна податкова інспекція у м. Славутичі Київської області (далі-позивач, податковий орган) з позовом до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (далі-відповідач, підприємство) про стягнення податкового боргу у розмірі 6354950,04 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.09.12).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем до Державного бюджету України не сплачено податковий борг в розмірі 6354950,04 грн. Ця сума боргу утворилась із заборгованості по земельному податку, податку з власників транспортних засобів, по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, по податку на прибуток комунальних підприємств, по податку на додану вартість, по збору за забруднення навколишнього природного середовища, по податку з доходів фізичних осіб. Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами.

Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, додатково пояснив, що відповідно до ПК України у разі наявності у платника податків податного боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Підтвердив, що платежі з ПДВ до 01.01.2011 здійснювалися підприємством у визначені строки, проте сплачені кошти спрямовувалися податковим органом на погашення податкового боргу минулого періоду, у зв'язку з чим за підприємством утворювалася заборгованість за поточний період та нараховувалася пеня за несвоєчасну сплату самостійно визначених підприємством у деклараціях грошових зобов'язань. Таким чином, до 01.01.2011 податковим органом нараховано пеню з ПДВ в розмірі 960781,9 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.09.2012 позовні вимоги визнав частково, зокрема, визнав повністю наявність заборгованості з ПДВ (основний борг) та інших податків, проте заперечив обґрунтованість нарахування вищевказаної суми пені з ПДВ, тому просив відмовити у стягненні податкового боргу в частині нарахування пені з податку на додану вартість. В обґрунтування своєї позиції вказав, що податковий орган при отримані платежів від відповідача постійно здійснював самостійний розподіл сплачених сум податкового боргу не зважаючи на призначення платежу, зазначене в платіжних дорученнях, що є порушенням з боку податкового органу. Тому, пеня з ПДВ, нарахована до 01.01.2011, є необґрунтованою, оскільки платежі з ПДВ здійснювалися своєчасно, проте податковим органом вони спрямовувалися на погашення суми податкового боргу минулого періоду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства», є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області, ідентифікаційний код 31476318. Як платник податків відповідач зареєстрований в Державній податковій інспекції у м. Славутичі Київської області Державної податкової служби за № 711 від 04.04.2001.

Відповідно до розрахунку поданого позивачем за відповідачем утворився податковий борг в загальній сумі 7371950,93 грн. в т.ч. по земельному податку на суму 27376,22 грн., по податку з власників транспортних засобів на суму 62000,34 грн., по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення в сумі 26979,52 грн., по податку на прибуток комунальних підприємств на суму 129815,09 грн., по податку на додану вартість на суму 6336817,24 грн., по збору за забруднення навколишнього природного середовища на суму 30617,82 грн., по податку з доходів фізичних осіб на суму 708274,41 грн. У подальшому сума податкового боргу була частково сплачена і зменшилася, у зв'язку з чим позивачем зменшено позовні вимоги, які складають 6354950,04 грн.

Судом встановлено, що відповідачем до податкового органу подано податкові розрахунки та декларації, відповідно до яких позивачем нараховано борг, а саме: по земельному податку розрахунок від 25.01.2011 на суму 49764,49 грн., декларація від 04.07.2011 на суму 305,80 грн.; по податку з власників транспортних засобів розрахунок від 27.01.2009 на суму 20172 грн., від 29.01.2010 на суму 20922 грн.; від 14.01.2011 на суму 6344 грн.; по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення розрахунок від 05.05.2011 на суму 25333,77 грн., розрахунок від 09.08.2011 на суму 25473,94 грн.; по збору за забруднення навколишнього природного середовища розрахунок від 08.11.2010 на суму 16206,06 грн., розрахунок від 27.01.2011 на суму 21044,76 грн.

Заборгованість по податку на прибуток комунальних підприємств виникла з наступних підстав.

На підставі графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання за ІІ квартал 2011 р. та направлення № 127, № 128, № 129, № 130 від 21.03.2011 позивачем проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання відповідачем вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2010.

За результатами перевірки складено Акт №389/23/31476318 від 12.05.2011, відповідно до якого встановлено низку порушень, вчинених відповідачем: п. 5.1, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», унаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 100553,88 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2010 р. в сумі 26152,84 грн., за ІV квартал 2010 р. в сумі 74401,04 грн.; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», унаслідок чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 611898,90 грн., в т.ч. за січень 2008 р. на суму 506928,69 грн., за лютий 2008 р. на суму 6050,40 грн., за березень 2008 р. на суму 1621,34 грн., за квітень 2008 р. на суму 2798,06 грн., за травень 2008 р. на суму 323,99 грн., за липень 2008 р. на суму 8175,37 грн., за серпень 2008 р. на суму 3153,25 грн., за вересень 2008 р. на суму 666 грн., за жовтень 2008 р. на суму 2939,61 грн., за листопад 2008 р. на суму 2808,78 грн., за грудень 2008 р. на суму 10166,52 грн., за січень 2009 р. на суму 4492,06 грн., за лютий 2009 р. на суму 7220,62 грн., за березень 2009 р. на суму 1110,60 грн., за квітень 2009 р. на суму 7668,40 грн., за травень 2009 р. на суму 21502,05 грн., за липень 2009 р. на суму 76,17 грн., за вересень 2009 р. на суму 4282,84 грн., за жовтень 2009 р. на суму 3926,86 грн., за листопад 2009 р. на суму 1925,02 грн., за грудень 2009 р. на суму 4199,99 грн., за січень 2010 р. на суму 316,67 грн., за березень 2010 р. на суму 2857,19 грн., за травень 2010 р. на суму 27 грн., за червень 2010 р. на суму 195,22 грн., за серпень 2010 р. на суму 29,17 грн., за жовтень 2010 р. на суму 2134,71 грн., за листопад 2010 р. на суму 682,09 грн., за грудень 2010 р. на суму 3620,23 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», унаслідок чого завищено податок на додану вартість в загальній сумі 504764,39 грн., в т.ч. за березень 2008 р. в сумі 504764,39 грн.; пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого за несвоєчасне перерахування до бюджету утриманого податку з доходів фізичних осіб нарахована пеня у сумі 195271,41 грн.; ст. 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

На підставі зазначеного акту винесено податкове повідомлення-рішення по податку на прибуток підприємств форми «Р» № 0000152301/0 від 23.05.2011, яким визначено податкові зобов'язання з основного платежу на суму 100553,88 грн. та штрафні санкції на суму 25138,47 грн., а всього зобов'язання на загальну суму 125692,35 грн. Це податкове повідомлення-рішення 24.05.2011 під розписку вручено головному бухгалтеру відповідача ОСОБА_1

У подальшому працівниками податкового органу проведено камеральну перевірку за І квартал 2011 р., за результатами якої складено Акт № 545/15/31476318 від 20.06.2011, яким встановлено порушення: згідно з Додатком 1 до декларації з ПДВ у І кварталі 2011 р. було здійснено коригування податкового кредиту у зв'язку з використанням запасів не у господарській діяльності на загальну суму 19129,60 грн., в т.ч. за січень 2011 р. в сумі 15830,40 грн., за лютий 2011 р. у сумі 1132,55 грн., за березень 2011 р. у сумі 2166,65 грн.

На підставі зазначеного акту винесено податкове повідомлення-рішення по податку на прибуток підприємств форми «Р» № 0001901501 від 20.06.2011, яким визначено податкові зобов'язання з основного платежу на суму 1968,15 грн. та штрафні санкції на суму 492,04 грн., а всього зобов'язання на загальну суму 2460,19 грн. Це податкове повідомлення-рішення 20.06.2011 під розписку вручено головному бухгалтеру відповідача ОСОБА_1

Доказів оскарження чи відкликання вказаних податкових повідомлень-рішень відповідачем в адміністративному чи судовому порядку суду на надано. Таким чином, вказані в них суми податкових зобов'язань є узгодженими і не сплаченими, тобто є податковим боргом.

Заборгованість по вищевказаному податковому боргу представник відповідача у судовому засіданні визнав повністю.

Заборгованість по податку на додану вартість виникла з наступних підстав.

Відповідачем до позивача на виконання вимог законодавства подано податкові декларації з податку на додану вартість за 2009-2011 рр. а саме: від 21.09.2009 на суму 153423 грн., від 20.10.2009 на суму 89066 грн., від 20.11.2009 на суму 103555 грн., від 01.09.2009 на суму 5643 грн., від 21.12.2009 на суму 266215 грн., від 20.01.2010 на суму 74450 грн., від 01.12.2009 на суму 113 грн., від 25.02.2010 на суму 6 грн., від 30.03.2010 на суму 38692,00 грн., від 30.04.2010 на суму 566461 грн., від 31.05.2010 на суму 463334 грн., від 30.06.2010 на суму 176360 грн., від 30.07.2010 на суму 462413 грн., від 30.08.2010 на суму 344358 грн., від 01.08.2009 на суму 35833 грн., від 02.09.2010 на суму 1792 грн., від 20.09.2010 на суму 323557 грн., від 01.11.2010 на суму 196207 грн., від 19.05.2011 на суму 438518 грн., від 20.06.2011 на суму 550517 грн., від 21.07.2011 на суму 289592 грн., від 19.08.2011 на суму 234945 грн., від 19.09.2011 на суму 174685 грн.

Відповідно до уточнюючого розрахунку, поданого позивачем у судове засідання 24.09.2012, за відповідачем є податковий борг в загальній сумі 6354950,04 грн., в т.ч. по земельному податку в сумі 77446,51 грн., по податку з власників транспортних засобів в сумі 48552,34 грн., по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення в сумі 9546,38 грн., по податку на прибуток комунальних підприємств в сумі 129815,09 грн., по податку на додану вартість в сумі 5350914,69 грн., по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 30400,62 грн., по податку з доходів фізичних осіб в сумі 708274,41 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини виникли як до 1 січня 2011 року, так і після цієї дати, і регулювались на той час, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Законом України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України від 03.07.1992 № 2535 ХІІ «Про плату за землю», Законом України від 11.12.1991 № 1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», Законом України від 25.06.1991 «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України від 22.05.2003 № 889-VІ «Про податок з доходів фізичних осіб», Законом України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та іншими.

Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змін, а окремі законодавчі акти втратили чинність.

У зв'язку з цим справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як встановлено судом, суму податку на додану вартість згідно з податковими деклараціями за відповідні періоди своєчасно сплачено відповідачем згідно з наявними у справі і дослідженими судом платіжними дорученнями, в яких у рядках «призначення платежу» вказано - податок на додану вартість за відповідний період.

Це означає, що відповідачем при погашенні самостійно узгоджених сум податкових зобов'язань за вказаний в позові період не було порушено граничних строків сплати податку на додану вартість, передбачених підпунктом 5.3.1 пункту 5.3. статті 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, а тому підстави для нарахування пені відсутні.

Суд не бере до уваги твердження податкового органу відносно відсутності законодавчо врегульованого права платника податку погашати поточні зобов'язання за наявності податкового боргу за минулі податкові періоди, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7 статті 7 Закону України від Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.2009 №679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2009 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначає в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу відповідно до вимог чинного законодавства України до 01.01.2011 належало виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, який на момент виникнення спірних правовідносин був спеціальним законом з питань оподаткування, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового органу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Обов'язок щодо сплати поточних податкових зобов'язань з ПДВ за вказаними податковими деклараціями відповідачем виконано, ці обставини підтверджено документально (копіями поданих декларацій з ПДВ, платіжними дорученнями із відміткою банку про перерахування коштів, випискою з банківського рахунку, зворотнім боком облікової картки платника податків), а факт сплати відповідачем податкових зобов'язань згідно з поданими деклараціями з ПДВ за вказані періоди не заперечується позивачем.

Позивачем фактично перераховані відповідачем грошові кошти на сплату поточних податкових зобов'язань за деклараціями з ПДВ віднесено в рахунок оплати існуючого, на думку позивача, податкового боргу за минулі періоди. Зарахування коштів здійснено податковим органом самовільно, всупереч визначеному відповідачем призначенню платежу, яке вказано у платіжних дорученнях.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку у період до 01.01.2011 сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником коштів до бюджету, є неправомірним.

Як вбачається зі зворотного боку облікової картки платника податку-відповідача, податковий орган змінив призначення платежу підприємства зі сплати поточних платежів з податку на додану вартість в рахунок погашення боргу минулих періодів.

Оскільки судом встановлено протиправність дій податкового органу щодо зміни призначення платежу, то суми коштів, сплачених відповідачем відповідно до платіжних доручень до 01.01.2011, є виключно сплатою податкового зобов'язання за вказані у них періоди, а тому застосування податковим органом пені за порушення строків сплати податкового зобов'язання є протиправним, так як відповідачем строки сплати самостійно нарахованого податкового зобов'язання не порушено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який до 01.01.2011 був спеціальним законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Таке право надано податковому органу лише Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, в період до 01.01.2011 є неправомірним і не може тягнути за собою нарахування пені за нібито несвоєчасну сплату поточних платежів до бюджету.

Отже, нарахування податковим органом пені з ПДВ в розмірі 960781,9 грн. у період до 01.01.2011 суперечить нормам діючого на той час законодавства.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач не довів правомірності своїх дій щодо нарахування пені з ПДВ в розмірі 960781,9 грн. за період до 01.01.2011, відтак підстави для її стягнення відсутні.

Відповідно до статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, а відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково.

Ураховуючи положення статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, визнання адміністративного позову має бути викладено в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до вимог ч.1 ст.136 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

На день судового розгляду відповідач суму податкового боргу не сплатив, визнав позовні вимоги частково в сумі 5394168,14 грн., окрім сплати пені з ПДВ в розмірі 960781,9 грн.

Право податкового органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, передбачено підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

З урахуванням того, що визнання відповідачем цього адміністративного позову в частині не суперечить вимогам наведеної статті, та з огляду на те, що заперечення відповідача позивачем спростовано належними доказами, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, приймає визнання адміністративного позову відповідачем, вважає вимоги податкового органу правомірними, а позов таким, що підлягає задоволенню частково у сумі 5394168,14 грн., а в частині стягнення пені з ПДВ в розмірі 960781,9 грн. з вищенаведених підстав задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11, 14, 69-71, 72, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (07100, Київська область, м. Славутич, вул. Військових Будівельників, буд. 8, ідентифікаційний код 31476318) до Державного бюджету України податковий борг у розмірі 5394168 (п'ять мільйонів триста дев'яносто чотири тисячі сто шістдесят вісім) грн. 14 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 вересня 2012 р.