Постанова № 30116931, 14.03.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 березня 2013 р. № 820/519/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Міщенко А.П,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Мотузенка С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012р. на суму основного платежу з податку на додану вартість - 18680,0 грн. та фінансової санкції 9340,0 грн. (загальна сума 28020,0 грн.).

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012 року є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на підставі наказу №1006 від 23.08.2012 року та п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ зі змінами та доповненнями було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Баварія Ф» (код ЄДРПОУ 31635757) за вересень 2011 року та з ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) за грудень 2011 року, за результатами якої відповідачем складено акт № 1853/17-207/НОМЕР_1 від 17.09.2012 р.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями ФО-П ОСОБА_3 завищено податковий кредит в податковій декларації за вересень 2011 року та грудень 2011 року на суму ПДВ 18680,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки №1853/17-207/НОМЕР_1, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0008311702 від 28.09.2012р., яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) у розмірі 23350,0 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 18680,0 грн., штрафні санкції у розмірі 4670,0 грн.

Позивач скористався правом оскарження вказаних податкових повідомлень - рішень в процедурі адміністративного оскарження, направив скаргу № 05/10 від 05.10.2012 року до ДПА у Харківській області. Згідно Рішення за результатами розгляду скарги № 2339/Д/10-2-17 від 30.11.2012 р. ДПА у Харківській області залишило скаргу позивача без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Позивачем було направлено повторну скаргу до ДПА України. Згідно Рішення про результати розгляду повторної скарги №37/Д/10-2315 від 08.01.2013 р. ДІІА України залишило скаргу позивача без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії і відображених в акті №1853/17-207/НОМЕР_1 від 17.09.2012 р. на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Відповідно до підпунктів 5.2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

В акті перевірки взагалі не викладно зміст порушення платника податків, не зазначено період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення, не зазначено первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому, бухгалтерському обліку та які досліджувалися податковим органом, в акті перевірки містяться посилання лише на податкові накладні за вересень 2011 р. та грудень 2011 р.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в запиті, який надісланий на адресу позивача до початку перевірки не міститься посилань на назви контрагентів підприємства позивача, щодо яких потрібно надати первинну документацію, що, в свою чергу, є прямим порушенням вимог Податкового кодексу України.

З матеріалів справи встановлено, що перевірку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 проведено щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Баварія Ф» (код ЄДРПОУ 31635757) за вересень 2011 року та з ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) за грудень 2011 року.

Судом встановлено, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПП «Баварія Ф» укладено договір №09/11-1 від 01.09.2011 р., договір підписаний обома сторонами та завірений печатками, фактичне його виконання підтверджується наступними документами: рахунком №14/09 від 14.09.2011 р., випискою з банку, видатковою накладною №1909-05 від 19.09.2011 р., податковою накладною №267 від 19.09.2011 р.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542).

Судом встановлено, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «Валета» укладено договір №1212 від 01.12.2011 р., договір підписаний обома сторонами та завірений печатками, фактичне його виконання підтверджується наступними документами: податковою накладною №180 від 29.12.2011 р., видатковою накладною №227 від 29.12.2011 р., рахунком-фактурою №231203 від 23.12.2011 р.

Одним із основних видів діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 є виробництво будівельних металевих конструкцій та виробів, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У вказаних договорах зазначено, що поставка продукції здійснюється постачальниками. Відповідно до усних пояснень представника позивача, вказані поставки були здійсненні транспортом, який знаходиться у користуванні керівників вказаних вище підприємств і ніяких транспортних документів надано не було.

Суд звертає увагу на цей факт, однак, з огляду на допущені порушення податкового органу при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, беручи до уваги всі докази в сукупності, вважає, що відсутність товарно-транспортної документації у позивача не є переконливим доказом фактичного не виконання умов зазначених вище договорів.

На підтвердження виконання господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи Договір оренди обладнання від 01.06.2011 р., за умовами якого ФОП ОСОБА_3 орендує гильотину для рубки листового металу, зварювальний апарат, перфоратор, болгарку, фарбопульт, штамп для виготовлення металевої фільонки та Договір оренди частки приміщення від 01.06.2011 р. для розміщення виробництва.

Використання придбаної сировини та матеріалів під час виготовлення продукції підтверджується актами списання матеріалів, сировини та комплектуючих від 30.09.2011 р. та від 31.01.2012 р. (а.с. 87-97).

Таким чином, ФОП ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: виписки з банку засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до складених первинних документів, правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ, ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду з боку відповідача не має.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що з дослідженого акту перевірки №1853/17-207/НОМЕР_1 від 17.09.2012 р. вбачається, що фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугували висновки наступних актів:

- акт документальної позапланової невиїзної перевірки Державної податкової інспекції Орджонікідзевському районі м. Харкова від 22.12.2011 року № 2497/23-30/31635757 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватного підприємства «Баварія Ф» (код ЄДРПОУ 31635757) підтвердження господарських відносин із платниками податків за вересень, жовтень 2011 року»;

- акт документальної позапланової невиїзної перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 21.03.2012 р. №28/22-6/33056542 «Про результати позапланові невиїзної перевірки ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року».

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовною практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку органу державної податкової служби в акті перевірки відсутні.

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту по вказаним господарським операціям, при цьому, ПП «Баварія Ф» та ТОВ «Валета» були офіційно зареєстровані платниками ПДВ на час здійснення господарських операцій та мали право складання податкових накладних. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленими в ст.201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в актах перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства. За таких умов, факти, вказані в акті перевірки №1853/17-207/НОМЕР_1 від 17.09.2012 р. щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012 р. прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення на загальну суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9340,0 грн., суд зазначає наступне.

В оскаржуваному рішенні податковим органом встановлена сума штрафних санкцій у розмірі 4670,0 грн., іншої суми в податковому повідомленні-рішенні №0008311702 від 28.09.2012 р. не відображено. Натомість, судом встановлено, що існує податкове повідомлення-рішення №0008621702 від 25.10.2012р. , яким донараховано суму штрафних санкцій у розмірі 4670,0грн., однак вказане рішення не є предметом розгляду справи. Отже, позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012 р. на суму штрафних санкцій 9340,0 грн. підлягають задоволенню лише в частині нарахованої суми (в рамках оскаржуваного рішення), а саме 4670,0грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012 р. на суму основного платежу з податку на додану вартість - 18680,0 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок) та фінансової санкції 4670,0 грн. (чотири тисячі шістсот сімдесят гривень 00 копійок) (загальна сума 23350,0 грн. (двадцять три тисячі триста п'ятдесят гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 280.20 грн. (двісті вісімдесят гривень 20 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 19 березня 2013 року.

Суддя Д.В. Бездітко