Ухвала суду № 30108528, 19.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2013 р. м. Київ К/9991/52331/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Борисенко І.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 року

у справі № 2а-4174/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «У Сек'юріті Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «У Сек'юріті Сервіс»(далі по тексту -позивач, ТОВ «У Сек'юріті Сервіс») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту -КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ з 07.09.2011 року по 08.09.2011 року проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «У Сек'юріті Сервіс»з питань правильності обчислення податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Лоу Консалт»за період з 01.09.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт № 1241/23-7/35921554 від 08.09.2011 року

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на 1029871,00 грн.

Вказаний висновок зроблено на підставі висновків Бориспільської ОДПІ у Київській області, відображених в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Лоу Консалт»від 20 травня 2011 року № 413/7/36429084, в якому зазначено, що ТОВ «Лоу Консалт»фактично не може здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів та трудових ресурсів.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2011 року № 0008352307, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1127223,00 грн., з них 1029871,00 грн. - основний платіж та 97352,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження, зазначеного податкового повідомлення-рішення, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008352307 від 23 грудня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 492925,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України (далі -ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судами попередніх інстанцій, на момент виписки податкових накладних ТОВ «Лоу Консалт»було зареєстроване платником податку на додану вартість, мало свідоцтво платника такого податку, а також наявний індивідуальний податковий номер.

В свою чергу, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ТОВ «Лоу Консалт»підтверджується податковими накладними, рахунками корегування кількісних і вартісних показників, актами здачі-приймання робіт (надання) послуг, виписками з банку.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.10.2011 року Київським окружним адміністративним судом визнано протиправними дії Бориспільської ОДПІ Київської області по проведенню документальної невиїзної перевірки контрагента позивача ТОВ «Лоу Консалт»від 20 травня 2011 року, якою встановлено, що ТОВ «Лоу Консалт»фактично не може здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів та трудових ресурсів (акт № 413/23-1/36429084 від 20.05.2011 року).

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку, що, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Отже, невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року.

Крім того, cлід зазначити, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді І.В. Борисенко Н.Є. Маринчак