ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2013 р. Справа № 2а-11984/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,
представників сторін : позивача - Ульяницької Л.Ю., відповідача - Корнієвського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар- 92" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012р. по справі № 2а-11984/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92"
до Державної податкової інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення,-
ВСТАНОВИЛА:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92" (далі по тексту - ТОВ "Пульсар-92", позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, відповідач), в якому просило суд просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.06.12 р. № 0005572204 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 82800 грн. 00 коп.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012р. по справі № 2а-11984/12/2070 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.
Позивач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі, що мають значення, неповноту дослідження доказів та невірне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012р. по справі № 2а-11984/12/2070 та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ТОВ "Пульсар-92" задовольнити у повному обсязі, скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.06.12 № 0005572204.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції при прийнятті рішення норм пп.198.2 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, оскільки не враховано те, що акт перевірки ТОВ "Пульсар-92", на підставі висновків якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, складено з численними порушеннями та суперечливим тлумаченням законодавчих актів. Також, стверджує про те, що висновки ДПІ, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Декос Альянс», є необґрунтованими та такими, що зроблені з перевищенням компетенції та повноважень ДПІ. Вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки обставинам справи та доказам, наданим відповідачем на підтвердження висновку про нікчемність правочину. Наполягає на правомірності формування ТОВ "Пульсар-92" податкового кредиту за наслідками придбання товару (металоконструкцій) у ТОВ «Декос Альянс» за період січня 2012 року.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та мотивів, просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар-92» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс» (код ЄДРПОУ 37505731 ) за період з 01.01.2012р. по 31.01.2012р.
За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки №1816/2204/14076449 від 29.05.2012 року, яким встановлені наступні порушення позивачем : п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст. 200, п.201.1,п.201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 55200 грн.
На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки керівником ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова було прийняте податкове повідомлення - рішення від 22.06.12 № 0005572204 про збільшення суми грошового зобов'язання на з ПДВ на суму 82800 грн. 00 коп.
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем без порушення вимог чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені ПК України, з використанням повноважень, з метою, якою це повноваження надано та обґрунтовано, тобто з урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. З огляду на ненадання позивачем до суду належних доказів, які свідчать про дійсне фактичне отримання ТМЦ, його оприбуткування на складі підприємства, транспортування зі складу продавця ТОВ «Декос Альянс», розвантаження тощо, судом першої інстанції зроблено висновок про фіктивність господарської операції. Крім цього, суд критично поставився до самого факту підписання та укладання угоди та підпису податкових накладних саме керівником ТОВ «Декос Альянс» ОСОБА_3, оскільки згідно протоколу допиту свідка від 15.03.2012 року засновник ТОВ „Декос Альянс" ОСОБА_3 пояснив, що він не причетний до фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «Декос Альянс», жодних документів ОСОБА_3 не підписував. Адреса підприємства та від діяльності ТОВ «Декос Альянс» ОСОБА_3 не відома. Також суд першої інстанції зазначив, що податкові накладні, отримані від ТОВ «Декос Альянс» № 301-306 за 17.01.2012 року по 31.01.2012 року, виписані з порушенням положень пп. «е» п. 201.1 ст.201 ПКУ, а саме, не вірно зазначена номенклатура товарів/послуг продавця, а саме «Металоконструкція», оскільки металоконструкція - елементи вузлів виробу, опорні елементи тощо, що виконують опорні, допоміжні чи сполучні функції в роботі механізмів, машин або агрегатів, а отже не може бути зазначена в податковій накладній як одиниця товару. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність віднесення ТОВ "Пульсар-92" до складу податкового кредиту суми ПДВ від вартості товару, отриманого від ТОВ «Декос Альянс», що потягло за собою порушення по податку на додану вартість.
Таким чином, на думку суду першої інстанції дії відповідача є правомірними, а вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Проте, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, досліджені наявні в матеріалах справи письмові докази, та з урахуванням норм, які необхідно застосувати до спірних правовідносинах, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ "Пульсар-92" п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, слугувало твердження відповідача про те, що операції із придбання від ТОВ «Декос Альянс» товару не мали реального характеру, оскільки податкова декларація ТОВ «Декос Альянс» за січень 2012 року підписана ОСОБА_4 визнана недійсною, а сам ОСОБА_4 згідно протоколу допиту свідка від 15.03.2012 року надав пояснення, що не причетний до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Декос Альянс» та жодних документів від імені товариства не підписував.
Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку про те, що документи з продажу товару надані на адресу ТОВ "Пульсар-92" від імені ТОВ «Декос Альянс» не мають юридичної сили, а правочин, укладений позивачем з вказаним контрагентом, є нікчемним.
Внаслідок чого, податковий орган в акті перевірки зазначив про заниження податку на додану вартість за період 01.01.2012р. по 31.01.2012р. на загальну суму ПДВ 55200 грн.
Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту січень 2012 року, виникли після 01.01.2011 року, застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).
Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку па додану вартість до складу податкового кредиту за приписами Податкового кодексу є придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише формальне оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14.01.2012 року між ТОВ «Декос Альянс» (Продавець) та ТОВ "Пульсар-92" (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу № 14/01/2012, у відповідності до якого Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти та оплатити товар -металоконструкції відповідно до умов вказаного договору (т.1 а.с.33, 34).
На виконання п.2.2 умов договору ціна, кількість та умови постачання були визначені сторонами в специфікації № 1 від 14.01.2012 року (а.с.73).
В межах виконання умов вищенаведеного договору, згідно специфікації ТОВ «Декос Альянс» здійснив поставки товару (металоконструкції у кількості 6 шт.) партіями відповідно до виписаного рахунку-фактури від 14.01.2012 року № 1412012 на загальну суму - 331200,00 грн., у т.ч. ПДВ - 55200 грн. (а.с.40), що підтверджується відповідними видатковими накладними № 17012012 від 17.01.2012 року, № 19012012 від 19.01.2012р., № 24012012 від 24.01.2012р., № 26012012 від 26.01.2012р., № 30012012 від 30.01.2012р., № 31012012 від 31.01.2012р. (а.с. 39, 43, 46, 48, 51, 54).
Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані позивачем в повному обсязі шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно банківських виписок.
Колегією суддів встановлено, що за правилом «першої події» на суму оплаченого товару, ТОВ «Декос Альянс» видало ТОВ "Пульсар-92" належним чином оформлені податкові накладні №301 від 17.01.2012 року на загальну суму 55200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 9200 грн., №302 від 19.01.2012 року на загальну суму 55200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 9200 грн., №303 від 24.01.2012 року на загальну суму 55200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 9200 грн., №304 від 26.01.2012 року на загальну суму 55200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 9200 грн., №305 від 30.01.2012 року на загальну суму 55200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 9200 грн., №306 від 31.01.2012 року на загальну суму 55200,00 грн. в т.ч. ПДВ - 9200 грн. (а.с.38, 42, 45, 47, 50, 53).
Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена ТОВ "Пульсар-92" до суми податкового кредиту за січень 2012 року, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за січень 2012 року в сумі ПДВ - 55200,00 грн.
Дослідивши зміст вказаних податкових накладних, колегія суддів відхиляє посилання суду першої інстанції на те, що податкові накладні отримані від ТОВ «Декос Альянс» № 301-306 за 17.01.2012 року по 31.01.2012 року виписані з порушенням положень пп. «е» п. 201.1 ПКУ, а саме не вірно зазначена номенклатура товару продавця - «Металоконструкція».
Так, відповідно до вищенаведених договору, специфікації, видаткових накладних визначено номенклатуру товару, що придбавався як металоконструкції. Висновок суду першої інстанції про те, що металоконструкція як елемент вузлів виробу, опорний елемент тощо, що виконує опорні, допоміжні чи сполучні функції в роботі механізмів, машин або агрегатів, не може бути зазначена в податковій накладній як одиниця товару, на думку колегії суддів зроблений безпідставно при довільному тлумаченні вимог чинного законодавства.
Враховуючи те, що відповідно до умов угоди постачання товару здійснювалося на склад покупця на умовах СРТ згідно вимог «Інкотермс». Так, металоконструкція була доставлена ТОВ «Декос Альянс» до «Механосборочного корпусу», розташованого за адресою : м.Харків, вул.Котлова, 168, власником якого відповідно до копій угоди купівлі-продажу, акту прийому-передачі приміщень, реєстраційного посвідчення, технічного паспорту, що містяться в матеріалах справи, є позивач (а.с.89-95). Розвантаження товару здійснено працівником позивача, який має свідоцтво стропильщика, що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими поясненнями ОСОБА_5, копіями штатного розкладу ТОВ «Пульсар-92», посадової інструкції (а.с.164-169).
Оприбуткування отриманого у січні 2012 року товару від ТОВ «Декос Альянс» відображено позивачем у бухгалтерському обліку по рахунку Дт 202- Кт 631, що підтверджується принт-скрином з 1С: Підприємство - ТОВ «Пульсар-92» (а.с.56-61). Подальше внутрішньогосподарське переміщення та використання у господарській діяльності підтверджується наданими до матеріалів справи копіями накладних на внутрішнє переміщення та актами списання по рахунку 23 «Виробництво» ( 41, 44, 49, 52, 55, 62-65).
Колегією суддів встановлено, що товар, придбаний за вказаним договором на підставі вищезазначених податкових та видаткових накладних, був використаний Позивачем у власній господарській діяльності у виробництві ВАГ ВТВ 1СБ та ваговимірювального комплексу ВИК - ВВ 2/4, ЗИП, пристрій ГНУ-2 з метою виконання своїх зобов'язань по договору поставки від 01.03.2012р. № 09-2012/ПСН-04661, укладеного Позивачем з ПАТ «Азовщемаш» та від 22.02.2012р. № 11-2012 - з ПП «Агентство союз гарант».
На підтвердження того, що продукція, яка придбана Позивачем у ТОВ «Декос Альянс» використовувалась саме для виробництва товару за вказаними угодами, представником позивача було надано до матеріалів справи фото та копію керівництва по експлуатації вагів (а.с.199-205).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції з придбання у ТОВ «Декос Альянс» ТМЦ повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином у відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні", а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що при здійсненні позивачем господарських операцій з ТОВ «Декос Альянс» мав місце зв'язок між фактом придбання ТМЦ, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому мала місце господарська мета - товар був придбаний для використання у господарській діяльності позивача - для подальшої реалізації та виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання. При цьому відповідачем по справі не заперечується, що за наслідками спірних правочинів позивачем отримано прибуток.
Отже, відбулась зміна активів ТОВ «Пульсар-92» в позитивному контексті.
Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, а отже мали право складати податкові накладні.
Колегія суддів вважає неспроможними посилання суду першої інстанції в обґрунтування нікчемності правочину на відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних та інших документів, складенням яких опосередковується перевезення продукції.
Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
За змістом пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документами на перевезення вантажів.
Таким чином, товарно-транспортна накладна за встановленою формою є обов'язковою саме для застосування відправниками та одержувачами вантажів, оскільки в цьому випадку є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, а також для списання та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей.
Однак у розглядуваному випадку, за змістом спірного договору, укладеного Позивачем із ТОВ «Декос Альянс» не випливає, що замовником поставки виступав покупець (позивач у справі). Тобто, Товариство не брало участі у відносинах з перевезення вантажу, а відтак наявність або відсутність товарно-транспортних накладних як підтверджувальних документів не має юридичного значення. Подання товарно-транспортних накладних за наявності первинних документів на підтвердження фактичного отримання та оплати товару (видаткової накладної, виписки з банківського рахунку тощо) не є обов'язковим у зв'язку з тим, що у даному спорі не оцінюється правомірність формування Товариством податкового кредиту за операцією з перевезення товарів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів зауважує що не надання до перевірки документів, підтверджуючих транспортування товарів, не є підставою для висновку про нереальність здійсненого правочину, оскільки іншими документами, які були надані до перевірки та до матеріалів справи підтверджено відповідний рух товару від постачальника до позивача та подальшу реалізацію ТМЦ контрагентам ТОВ «Пульсар-92».
Щодо твердження відповідача про відсутність об`єкту оподаткування податком на додану вартість та підстави для виписування ТОВ «Декос Альянс» податкових накладних з огляду на недекларування вказаним контрагентом позивача своїх податкових зобов`язань за господарською операцією з продажу металоконструкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено в акті перевірки відповідачем, податкова декларація з ПДВ ТОВ «Декос Альянс» за січень 2012 року, підписана ОСОБА_3, визнана не дійсною.
Однак, колегія суддів зазначає, що такі доводи відповідача не спростовують факту подання вказаним контрагентом позивача податкової звітності з ПДВ та не свідчать про недекларування ними своїх податкових зобов`язань, що виникли за спірною господарською операцією.
Крім того, необхідно відмітити, що Податковим кодексом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено присвоєння податковій звітності з ПДВ статусу "визнано недійсним".
Згідно п.49.11 ст.49 ПК України у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Крім того, як слідує з акту перевірки, первинні документи як позивача, так і його контрагента щодо спірної господарської операції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не досліджувались. В акті перевірки ТОВ "Пульсар-92" від 29.05.2012 року не наведено конкретних первинних документів, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про нікчемність укладеної угоди.
Посилання відповідача в акті перевірки на протокол допиту свідка засновника ТОВ «Декос Альянс» від 15.03.2012 року колегія суддів вважає такими, що не відповідають критеріям належності та допустимості, а тому не можуть бути доказами по суті даного спору з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
В акті перевірки не зафіксовано, в ході яких саме дій та на підставі яких документів було допитано гр.ОСОБА_3, не встановлено, чи є вказана особа засновником саме ТОВ «Декос Альянс».
Представником відповідача було надано до матеріалів справи копію протоколу допита свідка від 15.03.2012 року, однак разом з цим не зазначено, в який спосіб було отримано вказаний протокол та на підставі яких документів. Тобто, не доведено законності отримання цих доказів.
З огляду на викладене, суд не може взяти цей протокол до уваги.
Відповідно до презумпції правомірності правочину, закріпленій у ст.204 Цивільного кодексу України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.
На момент укладення та виконання спірних угод вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи, та відповідно до п. 4 ст. 91 ЦК України мали повний обсяг цивільної дієздатності, в тому числі й на укладення спірних угод з позивачем.
Крім того, відповідно до ст.216 Цивільного Кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою, у т.ч. й органами державної податкової служби, зазначеними у абз.1 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" за умови дотримання ч.5 ст.216 Цивільного Кодексу України. Тобто, ДПІ в спірних правовідносинах, всупереч наведеній нормі права застосовувала наслідки недійсності нікчемного на її думку правочину самостійно, а не звернулась з цією вимогою до суду.
Враховуючи вищевикладене, оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та TOB «Декос Альянс» не підтверджені жодними належними доказами, що містять предмет доказування (неотримання позивачем від свого контрагенту товару, невикористання придбаного товару в господарській діяльності, внесення завідомо недостовірних даних до податкової звітності тощо), колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин між вказаними контрагентами не може бути визнаний нікчемним.
Колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.
З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у разі порушення контрагентами контрагента платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ "Пульсар-92") права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Підсумовуючи викладене, висновок відповідача про порушення ТОВ «Пульсар-92» п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи та є наслідком довільного тлумачення податковим органом норм ПК України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що інші доводи, з яких виходив суд першої інстанції при прийнятті рішення про відмову в задоволенні позову, не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а тому колегією суддів до уваги не беруться.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем у спірних правовідносинах було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 55200 грн. по реальній господарській операції, повністю підтвердженій відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із отриманням ТМЦ від TOB «Декос Альянс».
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням КАС України є суб'єктом владних повноважень, правомірність винесеного спірного рішення належним чином не довів.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 22.06.2012р. № 0005572204 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 82800 грн. 00 коп. є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, встановлений Податковим кодексом України.
Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012р. по справі № 2а-11984/12/2070 через порушення ним норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, ст.ст.205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92" задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012р. по справі № 2а-11984/12/2070 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 22.06.2012 р. № 0005572204.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19.03.2013 р.
Судове рішення № 30107044, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 14.03.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-11984/12/2070. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: