Постанова № 30099047, 15.02.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3325/2012

15 лютого 2013 року 15год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник Троянчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "КВБ Україна" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КВБ Україна" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 25.04.2012 року № 0001862342 та № 0001852342.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що в ході перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Перун" та на підставі акту перевірки від 18.04.2012 року прийняв податкові повідомлення-рішення від 25.04.2012 року № 0001862342 та № 0001852342.

Зазначає, що в процесі здійснення господарської діяльності мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ "Перун" по придбанню товарно-матеріальних цінностей. Придбаний у ТОВ "Перун" товар позивачем був оплачений повністю. Факт здійснення вказаних господарських операцій повністю підтверджується первинними документами. Факт використання придбаних товарів та робіт в межах господарської діяльності позивача підтверджується первинними документам. На момент вчинення господарських операцій відомості про ТОВ "Перун" були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Крім того, вказана особа була зареєстрована як платник податку на додану вартість та мало можливість виписувати податкові накладні. Таким чином, на думку представників позивача податковий орган дійшов хибного висновку.

Представник позивача в судове засідання не прибув, до початку судового засідання подав клопотання яким позовні вимоги підтримав повністю, просив розгляд справи проводити без участі представника позивача.

Відповідач - Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби адміністративний позов не визнала з підстав викладених в письмових запереченнях. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що під час проведення перевірки було встановлено, що позивач мав взаєморозрахунки з ТОВ "Перун", а саме отримав ТМЦ на суму 771097,00 грн, в т.ч. ПДВ - 128516,20 грн. З акту перевірки ТОВ "Перун" з питань неможливості підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з платниками податків за період з 01.11.2010 року по 31.08.2011 pоку вбачається, що ТОВ "Перун" вчинювало правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, в тому числі із покупцем ТОВ "КВБ Україна". А відтак, в ході перевірки позивача орган державної податкової служби дійшов висновку про нікчемність договору, укладеного між позивачем і ТОВ "Перун".

За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.04.2012 року №0001862342, яким позивачу донараховано 99633,00 грн. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій на суму 1,00 грн. та податковим-повідомленням рішенням № 0001852342 яким донараховано податок на прибуток в сумі 109398,00 грн. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 21.11.2005 року (а.с.55), здійснює господарську діяльність за видами КВЕД:

- оптова торгівля автомобілями;

- посередництво в торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками;

- оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва;

- будівництво будівель;

- оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням;

- ремонт і технічне обслуговування інших машин та устаткування загального призначення.

В період з 06.04.2012 року по 12.04.2012 року Державною податковою інспекцією у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "КВБ Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 18.04.2012 року №96/22-100/33910499 (а.с.12-28).

На підставі акту перевірки органом державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001862342 від 25.04.2012 року, згідно якого платнику податків збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 99634,00 грн., в тому числі 99633,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 11);

- № 0001852342 від 25.04.2012 року, згідно якого платнику податків збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 109398,00 грн., в тому числі 109398,00 грн. за основним платежем (а.с.38).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржував їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у Рівненській області про результати розгляду скарги від 05.07.2012 року № 11822/10-210/164 та рішенням ДПС України №176/0/61-12 від 09.08.2012 року орган державної податкової служби залишає без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС від 25.04.2012 року № 0001862342 та № 0001852342, а скарги позивача ТОВ "КВБ Україна"- без задоволення (а.с.29-33).

В основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень покладено висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44 розділу І, п. 137.1 ст. 137 розділу III Податкового кодексу України, ТОВ "КВБ Україна" занижено податок на прибуток на загальну суму 109398,00 грн., в тому числі за І квартал 2011 року на суму 99126,00 грн., за ІІ-ІV квартал 2011 року у розмірі 10272,00 грн. та в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ "КВБ Україна" занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 99633,00 грн., в тому числі: за лютий 2011 року на суму 60526,00 грн., за березень 2011 року на суму 18775,00 грн., за квітень 2011 року на суму 20332,00 грн.

Вказані висновки ґрунтуються на твердженнях відповідача про безтоварність господарських операцій позивача та ТОВ "Перун".

Такі висновки відповідача суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються не на нормах закону та фактичних обставинах здійснення господарських операцій, а на припущеннях органу державної податкової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", факт здійснення господарських операцій фіксується первинними документами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами первинних документів.

Як вбачається з акту перевірки, в періоді, що перевірявся позивач перебував на загальній системі оподаткування та був платником податку на додану вартість.

До спірних правовідносин у 2009-2010 роках застосуванню підлягають положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До спірних правовідносин, що мали місце у 2011 році, застосуванню підлягають положення Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу наведених норм, випливає, що вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання, як визначальна ознака господарської операції, яка передбачена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, кореспондує з положеннями розділів ІV, V Податкового кодексу України, якими встановлено порядок формування доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, для вирішення питання правомірності/неправомірності визначення позивачем об'єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість суду належить дослідити обставини реальності здійснення цим платником податків господарських операцій, на підставі яких сформовано дані податкового обліку.

Як встановлено, між ТОВ "КВБ Україна" (Покупець) та ТОВ "Перун" (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу № 20 від 01.03.2011 року (а.с.71). На виконання цього договору, ТОВ "Перун" було передано товар (запчастини).

Дана господарська операція була проведена фактично та оформлена видатковою накладною № П-00000221 від 23.02.2011 року на суму 366682,80 грн. (а.с.39); видатковою накладною № П-00000313 від 28.02.2011 року на суму 23880,00 грн. (а.с.40); видатковою накладною № П-00000312 від 14.03.2011 року на суму 87088,80 грн. (а.с.42); видатковою накладною № П-00000564 від 01.03.2011 року на суму 39753,60 грн. (а.с.41); видатковою накладною № П-00000618 від 01.04.2011 року на суму 253692,00 грн. (а.с.43).

ТОВ "Перун" реалізувало для ТОВ "КВБ Україна" комплектуючі до будівельної техніки та штукатурні станції всього на суму 771097,20 грн. в тому числі ПДВ.

Придбаний товар був оплачено повністю, рух коштів підтверджується банківськими виписками (а.с.49-54).

В подальшому, придбані в ТОВ "Перун" товарно-матеріальні цінності були реалізовані позивачем його контрагентам в межах взятих на себе господарських зобов'язань (а.с.75-95).

Як вже зазначалось судом, податкове зобов'язання з податку на прибуток визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Перун" в оплату за придбаний товар.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ "Перун" в оплату за придбаний товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально, що також відображено в акті перевірки і не заперечується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи первинні документи, що надані позивачем на підтвердження валових витрат відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, а відтак підстав для їх неврахування у податкового органу не було.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 139 Податкового кодексу України податковим органом суду не наведено і не доведено.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку формуванням податкового кредиту на підставі податкових накладних від 22.02.2011 року № 92 (а.с.44), від 28.02.2011 року № 244 (а.с.45), від 01.03.2011 року № 2 (а.с.46), від 09.03.2011 року № 10 (а.с.47), від 01.04.2011 року № 1 (а.с.48), отриманих від ТОВ "Перун" на підтвердження сплати сум податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу підпунктів 7.4.4 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В свою чергу, відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено під час судового розгляду, відображено в акті перевірки та не заперечувалось сторонами, на підтвердження права на податковий кредит позивач отримав від ТОВ "Перун" вказані вище податкові накладні. Факт поставки товарів і оплати їх вартості, у тому числі сплати сум ПДВ у складі ціни за отриманий товар, підтверджується документально.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що оплата за придбаний товар пов'язана з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи дані акта перевірки, зміст первинних документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку про те що всі умови формування податкового кредиту виконані позивачем у відповідності до вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Надані позивачем в судове засідання документи на підтвердження здійснення господарських операцій та їх подальшої реалізації є первинними в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають всім необхідним вимогам, передбаченим цим Законом. Податкові накладні, виписані контрагентом ТОВ «Перун» відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України. Зауважень щодо форми та змісту вказаних документів у відповідача під час перевірки та в судовому засіданні не було.

Висновки податкового органу про нікчемність договору, укладеного між позивачем і ТОВ "Перун", ґрунтуються на припущеннях, що правочин який був здійснений ТОВ "Перун" з контрагентами покупцями не спрямований на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент вчинення правочинів ) - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як роз'яснює п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК до них зокрема відносяться: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, правочини вчинені позивачем та ТОВ "Перун" не відносяться до таких, що порушують публічний порядок, а отже не можуть бути визнаними нікчемними у відповідності до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України. До матеріалів справи органом державної податкової служби не долучено вироків суду, що набрали законної сили та в яких встановлено вину посадових осіб позивача, ТОВ "Перун" в намірі порушити публічний порядок.

Податковим органом не доведено суду належними та достатніми доказами факту того, що правочин, укладений між позивачем і ТОВ "Перун" мав фіктивний чи безтоварний характер, а висновок відповідача про нікчемність правочину не підтверджується належними доказами і ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, а також невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.

Судом при вирішенні справи по суті враховано, що в основу своїх тверджень відповідач поклав також висновки Акту неможливості підтвердження факту реального здіснення господарських операцій ТОВ "Перун" з платниками податків за період з 01.11.2010 по 31.08.2011 року (а.с.98-122), згідно яких ТОВ "Перун" завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 27114614 грн. та завищено суму податкового кредиту на 26298104 грн. та порушено п.1, п. 5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658 ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Перун" з постачальниками та покупцями (в т.ч. ТОВ ""КВБ Україна).

Разом з тим, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року у справі 2а/1770/1466/2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2012 року визнано неправомірними дії Дубенської об"єднаної державної податкової інспекції по виключенню з електронної бази даних "Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 27 114 614 грн, які визначені товариством з обмеженою відповідальністю "Перун" у податковій декларації з податку на додану вартість за період з 01 січня 2010 року по 31 серпня 2011 року (а.с.131-153,160).

За таких обставин позов підлягає задоволенню, а спірні податкові повідомлення рішення від 25.04.2012 року № 0001862342 та № 0001852342 скасуванню як безпідставні.

В силу положень ст. 94 КАС України, судові витрати присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області ДПС від 25.04.2012 року за №0001852342

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області ДПС від 25.04.2012 року за №0001862342 .

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "КВБ Україна" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2091,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Гломб Ю.О.