Постанова № 30096819, 28.02.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/381/13-а

28 лютого 2013 року 15год. 41хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Колбун Н.П.,

відповідача: представник Троянчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач - Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідного каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

У позовній заяві позивач просить суд визнати не чинним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному (далі - ДПІ у м. Рівному) від 22.01.2013 №0000392342, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняним товарам на суму 1721,25грн., з яких: 1 245 грн. - за основним платежем та 311,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акта перевірки складеного за результатом проведеної документальної виїзної позапланової перевірки РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» з питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Денір» за період з 01.08.2009 по 31.08.2013 №3/22200/03361678, яким встановлено порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4. пп.7.4.5 п.7.4 с.7 Закону України про податок на додану вартість.

Разом з тим, на переконання позивача висновки податкового органу викладені ним у акті перевірки від 08.01.2013 №3/22200/03361678 є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Зокрема позивач вказує на те, що господарські операції між ним та ТОВ «Денір» мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності.

Таким чином, позивач просив суд оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, про що надав суду відповідне письмове заперечення.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову також заперечував обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідного каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» (далі РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал») є юридичною особою та відповідно зареєстроване в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції м. Рівному Рівненської області та зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є забір очищення та постачання води; каналізаційне відведення й очищення стічних вод; постачання інших готових страв.

Згідно висновку акта перевірки РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» від 08.01.2013 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки з питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Денір» встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». На переконання податкового органу РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» завищено податковий кредит по безтоварним операціям з ТОВ «Денір» на суму 2 143грн, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на вказану суму.

Крім того, з пояснень представника відповідача, наданих ним у судовому засіданні встановлено, що ДПІ у м. Рівному отримано акт від 29.08.2012 №38/22/25318312 ДПІ у Рівненському районі Рівненської області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Денір» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2009 по 29.08.2012» з висновків якого вбачається, що у перевіряє мий період ТОВ «Денір» в порушення вимог ч.1, ч.5 ст.203,ст..215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.228 ЦК України здійснювались правочини, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків при придбанні продажі товарів, робіт, послуг з зазначеними у акті перевірки покупцями та постачальниками.

В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю(не наданням до перевірки) договорів купівлі продажу товару, документів що засвідчують транспортування товарів.

З врахуванням наведених обставин посадові особи податкового органу прийшли до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Денір», є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Саме з урахуванням наведених обставин відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення від 22.01.2013 №0000392342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняним товарам на суму 1721,25грн., з яких: 1 245 грн. - за основним платежем та 311,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірн7им правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На період виникнення спірних правовідносин, до 01.01.2011 оподаткування податком на додану вартість здійснювалось на підставі Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон).

Відповідно пп. 7.4.1 Закону - Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.4 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 7.4.5. Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку додану вартість визначено позивачу у зв'язку із тим, що згідно акта перевірки контрагента позивача встановлено вчинення правочинів , які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Крім того в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця. У зв'язку із відсутністю(не наданням для перевірки) договорів купівлі-продажу товару, документів що засвідчували б транспортування товару.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності факту реальності здійснення господарських операцій між РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» та ТОВ «Денір» протягом перевіряє мого періоду.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу на підтвердження реальності господарських операцій між РОВКПВКГ «Рівнеоблводоканал» та ТОВ «Денір» щодо поставки свіжомороженої риби за період з 01.08.2009 по 31.08.2012 на загальну суму 10 710,46 (в тому числі ПДВ - 2142,08грн.) позивачем надано наступні первинні документи.

- на підтвердження факту поставки: накладна № 262 від 16.09.2009 р., накладна № 276 від 05.10.2009 р., накладна № 298 від 20.10.2009 р., накладна № 318 від 12.11.2009 р., накладна № 332 від 01.12.2009 р., накладна № 343 від 22.12.2009 р., накладна № 6 від 18.01.2010 р., накладна № 15 від 10.02.2010 р., накладна № 27 від 09.03.2010 р., накладна № 58 від 18.05.2010 р., накладна № 76 від 08.06.2010 р., накладна № 86 від 25.06.2010 р., накладна № 100 від 08.07.2010 р.; податковими накладними № 262 від 16.09.2009 року, № 276 від 05.10.2009 року, № 298 від 20.10.2009 року, № 318 від 12.11.2009 року, № 332, від 01.12.2009 року, № 343 від 22.12.2009 року, № 5 від 09.03.2010 року, № 15 від 10.02.2010 року, № 27 від 09.03.2010 року, № 58 від 18.05.2010 року, № 76 від 08.06.2010 року, № 86 від 25.06.2010 року, № 100 від 08.07.2010 року (а.с 18-27, 44-49), за якими товар передавався матеріально-відповідальній особі Гавлитюк Н.Я.- завідуючій їдальнею підприємства.

- на підтвердження факту оплати: платіжні доручення № 5087 від 04.08.2009 р. на 251,90 грн., № 5220 від 06.08.2009 р. на 500,00 грн., № 7121 від 08.10.2009 р. на 285,00 грн., № 7193 від 12.10.2009 р. на 300,00 грн., № 7336 від 15.10.2009 р. на 500 грн., № 7520 від 22.10.2009 р. на 500 грн., № 8334 від 18.11.2009 р. на 500 грн., № 9106 від 11.12.2009 р. на 500 грн., № 9465 від 23.12.2009 р. на 1000 грн., № 9651 від 29.12.2009 р. на 1000 грн., № 9724 від 30.12.2009 р. на 1000 грн., № 53 від 06.01.2010 р. на 500 грн., № 125 від 12.01..2010 р. на 1000 грн., № 161 від 13.01.2010 р. на 500 грн., № 202 від 14.01.2010р. на 731,16 грн., № 1218 від 16.02.2010 р. на 1715,25 грн., № 986 від 09.02.2010 р. на 630 грн., № 1911 від 10.03.2010 р. на 1000,35 грн., № 3951 від 20.05.2010 р. на 436,80 грн., № 4423 від 09.06.2010 на 442,00 грн., № 5142 від 09.07.2010 на 300,00 грн., № 6082 від 26.08.2010 на 312,00 грн. (а.с 17, 26-36).

- на підтвердження факту бухгалтерського обліку операції позивачем надано журнал-ордер по рахунку 6311 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками за товарно-матеріальні цінності" та журнал ордер по рахунку 281 "Товари на складі";

- на підтвердження факту використання придбаного у ТОВ «Денір» товару у власній господарській діяльності позивачем надано накладні на внутрішнє переміщення товару (а.с 72-79), за якими товар передавався в їдальню підприємства для приготування обідів, також вибірково надано калькуляційні картки та відомості на виплату грошей, які підтверджують факт оплати працівниками позивача вартості обідів за рахунок списання коштів із їх заробітної плати.

Згідно з п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, як Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року, зареєстрованого в МЮ України 05.06.1995 року за № 168/704 передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

В даному випадку Позивачем до матеріалів справи долучено первинні документи бухгалтерського обліку по господарській операції з ТОВ «Денір», оформлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Таким чином, факт незаконності поставки в даному випадку податковим органом не доведений необхідними фактичним обставинами, а висновки, викладені в акті, ґрунтуються лише на припущеннях перевіряючих, а не на фактичних доказах.

Чинне законодавство також не передбачає несення відповідальності за іншу особу - платника податків - за несплату нею податків чи зборів.

Крім того, суд зазначає, що відсутність платника податків за місцем його державної реєстрації або неможливість отримання податковим органом необхідних документів не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру.

Також ДПІ у м. Рівному не врахувала того, що ТОВ «Денір» на момент здійснення господарської операції було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало у перевіряємий період свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд також відзначає, що в даному випадку відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу не може свідчити про безтоварність господарської операції.

Так, згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363 діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, відсутність ТТН не є порушенням Закону про прибуток при формуванні валових витрат.

Як випливає з преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363, яким затверджені Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, вони розроблені у виконання цілого ряду державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягати до відповідальності органами Глававтотрансінспекції, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів.

ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Крім того, слід мати на увазі, що наказ Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.95 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджена форма ТТН і встановлена обов'язковість її застосування всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції, а, отже, його можна рахувати таким, що не набув чинності.

Крім того, центральним податковим органом не видавалися обов'язкові для виконання платниками податків акти щодо підтвердження в податковому обліку факту отримання автотранспортних послуг ТТН. З урахуванням цього вимоги податкового органу щодо обов'язковості наявності ТТН є необґрунтованими.

Відповідно до п. 16 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 26.04.1966 року №П-7 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року №П-6 при виявленні неякісності, некомплектності, недостачі продукції тощо, отримувач зупиняє подальше приймання продукції і складає акт.

Таким чином, законодавством передбачено, що відповідні акти приймання продукції за кількістю та якістю, на яких в даному випадку наполягає Відповідач, складаються у випадку виявлення невідповідності продукції її якості, недостачі продукції, некомплектності тощо.

Водночас у п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, в редакції, що діяла на момент поставки товару, платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, сама по собі несплата (чи імовірна несплата в даному випадку) податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму податкового кредиту покупця.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

Враховуючи той факт, що у Позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару ТОВ «Денір» на користь позивача, посилання Відповідача на пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 , пп. 7.4.4., пп.7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в обґрунтування своєї позиції є безпідставним.

Отже, в даному випадку первинні документи та податкові накладні містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання були в установленому порядку зареєстровані, як суб'єкти господарювання та платники податків (в тому числі і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, акт перевірки позивача не містить жодного посилання на будь-які первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність факту безтоварності операцій позивача з обумовленим контрагентом.

Акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення, містить припущення щодо відсутності наміру у ТОВ «Денір» на створення правових наслідків та відсутності фактичних дій спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Тому покликання представника відповідача щодо відсутності у Позивача окремих документів - товарно-транспортних накладних та документів що підтверджують факт використання товару в господарській діяльності позивача не спростовують обставин щодо фактичної поставки товару в обсягах відображених у видаткових та податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит по спірній господарській операції.

В даному випадку доводи та висновки відповідача викладені у названому вище акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарських операцій позивача та ТОВ «Денір» є такими, що ґрунтуються на припущеннях відповідача та осіб, що проводили перевірку та не підтверджено відповідними доказами.

Відповідачем також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин суд приходить до висновку, про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0000392342 від 21.01.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1245,00 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 311,25 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Декржавною податковою інспекцією у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 22.01.2012 №0000392342.

Присудити на користь позивача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.