Постанова № 30095142, 20.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 лютого 2013 р. № 820/437/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Пузовікової К.І.

за участю:

представника позивача - Сердюка О.О.

представника відповідача - Канаєвої К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №0008542305 та №0008552305 від 11.10.2012 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 17 вересня 2012 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" з питань перевірки відомостей взаємовідносин підприємства з ТОВ "Дельта-Принт" за період липень 2011 року, про що складений акт перевірки №3842/2305/36626037 від 26.09.2012 року. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 11.10.2012 року прийняті спірні податкові повідомлення - рішення №№ 0008542305 та 0008552305. Однак, позивач з висновками вказаного акту перевірки не погоджується та вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення складені необґрунтовано, безпідставно та незаконно і, тому підлягають скасуванню.

Позивач стверджує, що виконання робіт та послуг, наданих позивачем його контрагентом ТОВ "Дельта-Принт" за договором зберігання підтверджується наданими до перевірки належним чином складеними первинними документами, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права. Надані позивачем до перевірки банківські виписки засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за укладеними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання контрагентом (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб) у акті перевірки відповідачем не наведено.

З урахуванням наведеного, судження відповідача про порушення ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" податкового законодавства України є, на думку позивача, помилковим, оскільки базується лише на припущеннях та скасованих адміністративним судом актах, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, посилаючись на викладені в ньому обставини, просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач - Державна податкові інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби України, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов відповідач вказав, що фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія" МІКО» з питань перевірки відомостей по взаємовідносинам з ТОВ «Дельта-Принт» за період: липень 2011 року. Посилаючись на акт про неможливість проведення зустрічної звірки №714/2204/32948301 від 10.08.2012 року суб'єкта господарювання ТОВ "Дельта-Принт" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення за період з 01.01.2011 року по 21.05.2012 року, ВПМ ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова стверджує про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за липень 2011 року із платником податків та зборів: ТОВ "Дельта-Принт" за липень 2011 року на загальну суму 222.934,98 грн. За таких підстав, проведеною перевіркою ТОВ «Компанія «МІКО» відповідачем встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій підприємства позивача за липень місяць 2011 року із платником податків та зборів ТОВ "Дельта-Принт" на загальну суму 2.229.365 грн., що є порушенням п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст..198, п.201.1, п.201.4, ст.201 та пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.5.1. п.138.5, ст.138, п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України. Враховуючи наведене, відповідач - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ДПС вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на вищевикладені обставини, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

За матеріалами справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО", пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 36626037, місцезнаходження (вул. Клочківська, буд. 99-А, м.Харків) (а.с.8-11).

З 05.10.2009 року підприємство взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №41995, станом на час розгляду справи перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та з 28.10.2099 року зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби за наведеними у ст. 3 КАС України ознаками є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

На підставі наказу на проведення перевірки від 17.09.2012 року № 1417, старшим державним податковим ревізором - інспектором ІІ рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Красніковою Альоною Євгеніївною згідно з пп. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" з питань перевірки відомостей взаємовідносин з ТОВ "Дельта-Принт" за період липень 2011 року.

Результати вказаної позапланової документальної невиїзної перевірки оформлені актом №3842/2305/36626037 від 26.09.2012 року (а.с.12-23).

За висновками податкової інспекції, викладеними у згаданому акті перевірки, встановлено наступні порушення, допущені позивачем - ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", при здійсненні господарської діяльності:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.1, п.201.4, ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, у зв'язку з чим підприємством занижено податок на додану вартість за 2011 рік на загальну суму 37.156 грн., у тому числі за липень на 37.156 грн.;

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.5.1. п.138.5, ст.138, п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, у зв'язку з чим підприємством занижено податок на прибуток на 42.729 грн., у тому числі за 3-й квартал 2011 року на 42.729 грн.

З посиланням на вказаний акт перевірки, 11.10.2012 року податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення -рішення:

- №0008542305, яким ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 42.729,00 грн., з яких 42.729,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) (а.с.24);

- №0008552305, яким ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 55.734,00 грн., з яких 37.156,00 грн. - основний платіж, 18.578,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи). (а.с.25).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість відображених в акті №3842/2305/36626037 від 26.09.2012 року висновків податкового органу на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне:

З наявних у справі документів вбачається, що у перевіреному періоді позивач - ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", мав господарські взаємовідносини з підприємством ТОВ "Дельта-Принт".

Так, на підставі договору зберігання від 17.05.2011 року №05/11-1 та додаткової угоди від 18.05.2011 року, укладеного між ТОВ "Дельта-Принт"-(зберігач) та ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО"-(поклажодавець), зберігач зобов'язується за плату прийняти на зберігання майно кабельно-проводнікову продукцію, електротехнічну продукцію (металеві, оцинковані лотки, світильні прибори, лінійну арматуру, щитове устаткування та ін.), передане йому поклажодавцем та повернути йому майно. Зберігач зобов'язується за договором проводити навантажувально-розвантажувальні роботи, передпродажну підготовку майна (сортування, упаковка) прийняте на зберігання (а.с.26-30).

Виконання договору зберігання сторонами підтверджується податковою накладною від 05.07.2011 року №5 на суму з ПДВ 222.935,00 грн. (а.с.35), протоколом погодження договірної ціни від 17.05.2011 року (а.с.31), актом №ОУ-0008 від 05.07.2011 року на суму з ПДВ 222.935,00 грн. (а.с.32), специфікацією від 01.07.2011 року №7 на суму з ПДВ 1.108.689,84 грн. (а.с.33-34), актами приймання - передачі від 01.07.2011 року на суму з ПДВ 1.108.689,84 грн., від 04.07.2011 року на суму з ПДВ 1.108.689,84 грн. (а.с.36-39).

Перевезення товару здійснювалося на підставі товарно-транспортних накладних від 01.07.2011 року, від 04.07.2011 року №340 (а.с.40-41).

Розрахунки між сторонами проведені в повному обсязі, що підтверджується виписками із банку (а.с.42-43).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за вказаними вище правочинами.

Копії витребуваних, оглянутих судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджені матеріалами справи.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за вищевказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), відповідачем суду не надані та відсутні в матеріалах справи.

На момент складання податкових накладних на адресу позивача, ТОВ "Дельта-Принт" був зареєстрований в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та зареєстрований платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач - Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова Харківській області Державної податкової служби, в ході розгляду справи до суду не надано.

Суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до абзацу 2 п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, зустрічна звірка не є перевіркою, та під час такої звірки первинні документи підприємства не вивчались, оскільки, як вбачається з назви акту №714/2204/32948301 від 10.08.2012 року суб'єкта господарювання ТОВ "Дельта-Принт", зустрічна звірка ТОВ "Дельта-Принт" взагалі не була проведена.

Суд також відзначає, що згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984), судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатися лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

Разом з тим, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до положень ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень -рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.

Стосовно твердження відповідача, щодо порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.1, п.201.4, ст.201 та пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.5.1. п.138.5, ст.138, п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України Податкового кодексу України та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 ПКУ).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами п. 139.1.9. ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що визначальним критерієм для формування витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами ч. 2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та-фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. При цьому, ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Із наданих позивачем та досліджених судом первинних документів (договорів, видаткових та податкових накладних) вбачається, що господарські операції між ТОВ "МІКО" та його контрагентом мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище різня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків. нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Необхідно зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до пл. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податковою) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п. 201.1. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.7 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Під час судовому розгляду справи підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм Податковою кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну на визначені та сплачені позивачем суми податку.

Оскільки, ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, суд доходить висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

Із наданих позивачем та досліджених судом первинних документів (договорів, видаткових та податкових накладних) вбачається, що господарські операції між ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" та його контрагентом мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу валових витрат та податкового кредиту, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки щодо невідповідності правочинів, укладених між позивачем - ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" та його контрагентом положенням норм чинного законодавства України.

Встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та заниження позивачем податку на прибуток не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду відповідачем не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", позов слід задовольнити.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 12, 51, 71, 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 11.10.2012 року №0008542305 та №0008552305.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2013 року.

Суддя О.В.Панченко