Постанова № 30094812, 14.03.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Справа № 809/173/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Скільського І.І.

при секретарі Бурда М.Р.,

за участю:

представника позивача - Кічури Г.В.,

представника відповідача - Дзьоби Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

до Приватного підприємства «Дах Cервіс ІФ»

про накладення арешту на кошти,-

ВСТАНОВИВ:

10.01.2013 року Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську Державної податкової служби (далі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Дах Cервіс ІФ» (далі - відповідач) про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться на рахунках у банківських установах.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено податковий борг у розмірі 2247864,63 гривень, який утворився у зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань. В добровільному порядку суму податкового боргу відповідач не сплачує. Враховуючи факт, що за відповідачем не зареєстровано права власності на нерухоме майно, та з огляду на право податкового органу у відповідності до підпунктів 20.1.16, 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, який має податковий борг, позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в адміністративному позові. Додатково суду пояснила, що згідно даних довідки, виданої Управлінням Державтоінспекції УМВС в Івано-Франківської області за №16/436 від 25.02.2013 року (а.с.80), згідно бази даних автоматизованого обліку зареєстрованого автомототранспорту Державтоінспекції області АІПС «Автомобіль» за відповідачем зареєстровано транспортний засіб - КАМАЗ 53212, (1991), зелений, №дв.763052, №шас.ХТС532120М0070070.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши думку представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази, суд прийшов до висновку, що даний адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.02.2007 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Приватного підприємства «Дах Cервіс ІФ», що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.8-9).

Відповідач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у місті Івано-Франківську, як платник податків.

За результатами проведеної 30.03.2009 року службовими особами позивача виїзної планової перевірки відповідача з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 02.03.2007 року по 31.12.2008 року складено акт №4220/23-2/34844899 від 30.03.2009 року, виявлено факт заниження податку на прибуток в сумі 831956 грн., та податку на додану вартість у сумі 670866 грн. (а.с.15-35).

Позивач, на підставі акту перевірки податковими повідомленнями-рішеннями за №0000722302/0 від 13.04.2009 року на суму 1249067 грн. та №0000732302/0 від 13.04.2009 року на суму 1006299 грн., застосував до відповідача штрафні (фінансові) санкції, які підприємством не сплачені (а.с.14, зворотній бік а.с.14).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пунктів 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Статтею 16 Податкового кодексу України визначені обов'язки платника податків, згідно положень якої платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4).

Положеннями статті 36 Податкового кодексу України визначено суть податкового обов'язку, згідно положень якої податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1).

Підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті Податкового кодексу України встановлено, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відповідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У відповідності до підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, грошові зобов'язання з сплати штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за неподання податкової звітності з податку на додану вартість, у відповідності до підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України, є узгодженими з моменту отримання відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

На виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України, органом Державної податкової служби відповідачу 05.01.2011 року надіслано податкову вимогу форми «Ю» за №1/52310/10/24-150/81, яку відповідачем отримано, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.10).

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідач суду не надав.

Судом, в судовому засіданні встановлено, що позивач з метою виявлення активів платника податків направляв запити до обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» та управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Івано-Франківській області. Згідно відповіді обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» нерухоме майно у відповідача відсутнє (а.с.73).

Згідно довідки Управління Державтотрансінспекції УМВС в Івано-Франківській області за №16/436 від 25.02.2013 року, за Приватним підприємством «Дах Сервіс ІФ» зареєстрований транспортний засіб - КАМАЗ 53212, (1991), зелений, №дв.763052, №шас.ХТС532120М0070070 (а.с.80).

Згідно витребуваної судом довідки, позивач вказує про наявність трьох відкритих на ім'я відповідача розрахункових рахунків у банківській установі станом на 03.01.2013 року, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом (а.с. 63).

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м.Івано-Франківську складено акт опису майна відповідача у податкову заставу на загальну суму 217 грн.(а.с.46), а також підтверджено факт відсутності на день складення акту майна, що може бути предметом податкової застави.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Позивач на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться на рахунках у банківських установах, котрі обслуговують відповідача.

Згідно статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Положеннями пункту 7.3 розділу VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків» Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Мінфіну України від 07.11.2011 № 1398, для застосування арешту коштів на рахунках платника податків, орган державної податкової служби звертається до суду з позовною заявою у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Таким чином, реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків в день прийняття відповідного рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника податку. Тобто, повноваження податкового органу щодо звернення до суду із позовом про накладення арешту коштів на рахунках платника є нерозривним та неможливим без дотримання вимог статті 94 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Приписами абзацу 1 підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Суд зазначає, що податковим органом не надано суду доказів прийняття позивачем рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податку в день подачі позову до суду, а отже порушений порядок накладення такого виду арешту.

Також, суд зазначає, що наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування арешту коштів на рахунку платника. Арешт коштів не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість арешту коштів, як і адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом, що врегульовано Розділом VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків» Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Мінфіну України від 07.11.2011 за №1398 та який прийнято на виконання вимог Податкового кодексу України.

Суд не заперечує того, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, встановлена підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України норма, надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Проте, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Крім того, в матеріалах справи відсутні інші докази відсутності, станом на час звернення до суду з адміністративним позовом, у відповідача зареєстрованих на праві власності земельних ділянок, спеціальної техніки, а також доказів відсутності відповідача за юридичною адресою чи в службовому, офісному, складському приміщеннях іншого рухомого майна такого платника податку (оргтехніки, станків, обладнання, меблів, тощо), вартість якого не достатня для погашення податкового боргу у розмірі 2247864,63 грн.

Необхідно зазначити, що у провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за №2а-1925/11/0970 за позовом Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську до Приватного підприємства «Дах Сервіс ІФ» про стягнення заборгованості в сумі 2279329,60 грн. На виконання вимоги суду про витребування додаткових доказів, позивачем надано довідку відділу документального забезпечення - канцелярія Івано-Франківського окружного адміністративного суду, згідно якої постанова у даній справі від 16.08.2011 року не набрала законної сили у зв'язку з оскарженням (а.с.78).

Згідно з статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що органом Державної податкової служби не доведено суду необхідність застосування арешту коштів на рахунках Приватного підприємства «Дах Сервіс ІФ», як виняткового способу забезпечення виконання останнім податкових зобов'язань, а тому вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.< Резолютивна частина рішення - НЕ ВИДАЛЯТИ >

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Скільський І.І.

Постанова складена в повному обсязі 18.03.2013 року.