Постанова № 30085861, 19.03.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. Справа№ 5011-73/12475-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Хасанов О.В., представник за довіреністю № б/н від 29.12.2012,

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-73/12475-2012 (суддя Баранов Д.О.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Асортимент" до комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" про стягнення 33 821 грн. 78 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Асортимент" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" про стягнення пені в сумі 15 836 грн. 50 коп., відсотків в сумі 17 949 грн. 87 коп. та інфляційних в сумі 35 грн. 41 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2012 по справі № 5011-73/12475-2012 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 3 959 грн. 13 коп. пені, 17 949 грн. 87 коп. відсотків та 35 грн. 41 коп. інфляційних втрат; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення про часткове задоволення позову суд виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару за договором поставки від 19.05.2011 № 94/11.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 по справі № 5011-73/12475-2012 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові частково та стягнути з відповідача інфляційні в сумі 35 грн. 41 коп., відсотки в сумі 3 932 грн. 69 коп. та пеню в сумі 1 296 грн. 54 коп.

Крім цього, апелянт просить відстрочити виконання судового рішення на шість місяців.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на невірність розрахунку пені та відсотків.

Стосовно пені апелянт вказує, що вона має бути стягнута виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а не з розміру в 0,5% від суми боргу, як передбачено п. 7.2 договору.

Стягнення судом відсотків у розмірі 17 949 грн. 87 коп. апелянт теж вважає неправильним та вказує на можливе стягнення 3% річних, а не 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення, як плату за користування чужими грошовими коштами, що передбачено договором.

Також, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що поставка товару на суму 5 858 грн. 47 коп., що підтверджується видатковою накладною № Ма-1245 від 23.05.2011 була здійснена не за договором поставки № 94/11 від 19.05.2011, оскільки в вищезазначеній накладній відступні посилання на даний договір.

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки поставка товару за даною накладною є позадоговірною, то відсотки в сумі 234 грн. 34 коп., інфляційні в сумі 23 грн. 43 коп. та пеня в сумі 1 296 грн. 54 коп. не підлягають нарахуванню.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" у справі № 5011-73/12475-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є.Ю.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі №_5011-73/12475-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 по справі №5011-73/12475-2012 апеляційна скарга Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 20.02.2013 року.

У судовому засіданні 20.02.2013 було оголошено перерву до 19.03.2013.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 19.03.2013 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Позивач правом на участь в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: в судовому засіданні 20.02.2013, в якому оголошувалась перерва до 19.03.2013, представник позивача був присутній та розписався про ознайомлення з датою та часом перерви.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальності "Торгова Компанія "Асортимент", як постачальником та Філією "Перлина Печерську" Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд", як покупцем, 19.05.2011 року укладено договір поставки № 94/11.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався у встановлений договором строк, відповідно до заявок покупця, передати продукти харчування у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору товар відвантажується покупцю зі складу постачальника за цінами, визначеними у специфікації або накладній, що є невід'ємним додатком до цього договору.

Ціна товару за кожну окрему поставку вказується у товарних і податкових накладних (п.6.1 договору).

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом семи календарних днів з дати його поставки.

Згідно з п. 7.2 договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі, тобто за весь період заборгованості.

Відповідно до п. 7.3 договору за порушення строків платежу постачальник має право вимагати у покупця сплату 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що є платою за користування чужими грошовими коштами згідно зі ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Проценти сплачуються за весь період прострочення платежу.

Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договором, а саме, покупцю було поставлено товар на загальну суму 49 136 грн. 30 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними: № Фв-2447 від 27.02.2012 на суму 22 861 грн. 97 коп.; № Ок-0793 від 11.10.2011 на суму 2 904 грн. 29 коп.; № Ок-0763 від 11.10.2011 на суму 12 326 грн. 70 коп.; № Ав-1931 від 30.08.2011 на суму 2 610 грн. 71 коп.; № Ил-1220 від 21.07.2011 на суму 2 206 грн. 96 коп.; № Ил-1279 від 21.07.2011 на суму 367 грн. 20 коп.; № Ма-1245 від 23.05.2011 на суму 5 858 грн. 47 коп.

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати вартості поставленого товару виконав повністю на суму 49 136 грн. 30 коп., проте оплати здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару за договором поставки № 94/11 від 19.05.2011, останній звернувся з позовом до суду про стягнення з Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" пені в сумі 15 836 грн. 50 коп., відсотків в сумі 17 949 грн. 87 коп. та інфляційних в сумі 35 грн. 41 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2012 по справі № 5011-73/12475-2012 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 3 959 грн. 13 коп. пені, 17 949 грн. 87 коп. відсотків та 35 грн. 41 коп. інфляційних втрат; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт, зокрема, зазначає про те, що поставка товару на суму 5 858 грн. 47 коп., що підтверджується видатковою накладною № Ма-1245 від 23.05.2011 була здійснена не за договором поставки № 94/11 від 19.05.2011, оскільки в вищезазначеній накладній відступні посилання на даний договір.

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки поставка товару за даною накладною є позадоговірною, то відсотки в сумі 234 грн. 34 коп., інфляційні в сумі 23 грн. 43 коп. та пеня в сумі 1 296 грн. 54 коп. не підлягають нарахуванню.

З вищенаведеними висновками колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Так, в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія податкової накладної (а.с.154), яка підтверджує той факт, що поставка товару відповідачу на суму 5 858 грн. 47 коп., оформлена видатковою накладною № Ма-1245 від 23.05.2011 була здійснена за договором поставки № 94/11 від 19.05.2011.

Крім того, апелянтом не доведено, що між сторонами у спірний період існували також інші правовідносини на підставі яких могло бути передано товар на підставі вказаної накладної.

За таких обставин, суд вважає доведеною поставку товару відповідачу на суму 5 858 грн. 47 коп., оформлену видатковою накладною № Ма-1245 від 23.05.2011, саме за договором № 94/11 від 19.05.2011.

З огляду на наведене, зазначені доводи відповідача відхиляються за необґрунтованістю.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом семи календарних днів з дати його поставки.

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати вартості поставленого товару виконав повністю на суму 49 136 грн. 30 коп., проте оплати здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2 договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі, тобто за весь період заборгованості.

Позивачем здійснено розрахунок пені на суму 15 836 грн. 50 коп. виходячи з розміру в 0,5% від суми простроченого платежу.

Вимога по стягненню пені, що ґрунтується на такому розрахунку підлягає задоволенню частково виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за змістом положень договору, сторонами передбачена відповідальність у вигляді пені.

Законодавством обмежений максимально граничний розмір пені, що не було враховано позивачем при здійсненні розрахунку та судом при ухваленні рішення.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є чинним на даний час, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім цього, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.02.2012 № 01-06/2224/2012 "Про доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" викладена аналогічна позиція з приводу даного питання.

Так, зазначено, що у спорах, які виникають внаслідок порушення грошових зобов'язань договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Так, здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення неустойки без врахування максимального граничного розміру пені обмеженого законодавством, у сумі 15 836 грн. 50 коп. є неправильним.

При здійсненні апеляційного провадження суд визнає обґрунтованою пеню, розраховану за подвійною обліковою ставкою НБУ у сумі 1 256 грн. 77 коп.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведені положення законодавства, що призвело до ухвалення рішення про стягнення пені у більшому розмірі.

Разом з тим, місцевим господарським судом задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір пені на 75%, у зв'язку з чим її стягнуто у сумі 3 959 грн. 13 коп.

Колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення даного клопотання з наступних підстав.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім цього, за перерахунком суду апеляційної інстанції розмір пені, який підлягає задоволенню є значно меншим, аніж заявлено до стягнення позивачем та тим, що присуджено до стягнення судом першої інстанції при зменшенні на 75%.

За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає відхиленню, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 256 грн. 77 коп. Відповідно рішення суду першої підлягає зміні в цій частині.

Позивачем, також окрім пені заявлено вимоги про стягнення відсотків в сумі 17 949 грн. 87 коп.

Пунктом 7.3 договору поставки № 94/11 від 19.05.2011 передбачено, що за порушення строків платежу постачальник має право вимагати у покупця сплату 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що є платою за користування чужими грошовими коштами згідно зі ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Проценти сплачуються за весь період прострочення платежу.

Позивач наданими до суду додатковими поясненнями зазначив про те, що п.7.3 договору поставки № 94/11 від 19.05.2011 містить окрему умову щодо сплати відповідачем процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку порушення строків оплати товару.

Апелянт вважає за можливе стягнення 3% річних, а не 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення, як плату за користування чужими грошовими коштами, що передбачено договором.

Згідно ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч.1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами в порядку ч. 2 ст. 536 ЦК України нараховано на підставі п. 7.3 договору, в порядку та розмірі визначеному даним пунктом договору.

Стягнення на підставі даного положення договору як % річних (що теж передбачено ст. 625 ЦК) є неправильним з огляду на закладений сторонами розрахунок.

Так, в п. 7.3. договору сторони чітко визначилися сплата 0,5% від суми боргу має здійснюватися за кожен день прострочення платежу.

Отже, за своєю правовою природою такі відсотки не підпадають під природу річних, стягнення яких передбачене ст. 625 ЦК.

Більш того, сторони в тому ж пункті - 7.3 договору, визначили, що наведені відсотки є платою за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, слід зазначити, що пеню, як один із видів неустойки, яка стягується за кожен день прострочки, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

Передбачені п. 7.3 договору проценти не є штрафом та пенею, тобто не є неустойкою, а є саме процентами за користування чужими коштами за ч. 5 ст. 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд".

Зазначені проценти за своєю правовою природою являються боргом, тому зменшення їх розміру є неможливим.

Аналогічної правової позиції, щодо можливості стягнення передбачених договором відсотків, розрахованих за кожен день прострочення платежу, як відсотків за користування чужими коштами передбачених ч. 5 ст. 694 ЦК України, дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 25.09.2012 по справі №32/5005/3471/2012.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.

Так, позивачем при розрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами не вірно визначено період їх нарахування, оскільки дні у які відповідачем здійснювались оплати за поставлений товар включено у період прострочення.

За перерахунком суду обґрунтованим розміром відсотків за користування чужими грошовими коштами є 17 111 грн. 66 коп.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої підлягає зміні в частині визначення суми цих відсотків.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 35 грн. 41 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором поставки № 94/11 від 19.05.2011 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 35 грн. 41 коп., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Апелянт в апеляційній скарзі просить суд відстрочити виконання рішення суду на шість місяців, оскільки відповідач на протязі опалювального сезону здійснює оплату отриманої теплової енергії, на що витрачаються практично всі наявні грошові кошти та на час ухвалення рішення підприємство відповідача має значну заборгованість по сплаті теплової енергії перед постачальником.

Колегія суддів розглянувши матеріали справи дійшла висновку про відсутність правових підстав для відстрочення виконання рішення суду з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У п.1.1. Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 12.09.1996р. №02-5/333 зазначено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

За положеннями п.2 вказаного роз'яснення підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися у встановлений строк.

Згідно п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення є обов'язковими до виконання усіма органами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

При цьому, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання у тому числі із застосуванням заходів примусового характеру передбачених законодавством.

Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тяжкий його фінансовий стан також не є підставою для відстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постановах від 20.03.2007 р. по справі №16/242/06, від 24.03.2009р. по справі №10/1994 та багатьох інших.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст. 34 Господарського процесуального кодексу України. Згідно із приписами вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів того, що після спливу шестимісячного строку на який він просить відстрочити виконання рішення суду, фінансовий стан його підприємства поліпшиться.

Також, відповідачем не наведено будь-яких пояснень та не надано жодних доказів, що могли б свідчити про те, що він вживав всіх необхідних заходів до виконання договірних зобов'язань у строк, а також про те, що трапилася виняткова обставина, яка унеможливила таке виконання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову у наданні відповідачу відстрочки виконання рішення суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що в свою чергу спричинило невірне визначення суми пені, яка підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині розміру присуджених до стягнення пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 875 грн. 73 коп. та апеляційної скарги в сумі 468 грн. 06 коп. покладаються на відповідача.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" відповідачу підлягає поверненню зайво сплачена ним сума судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 00 грн. 75 коп.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-73/12475-2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Асортимент" до Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" про стягнення 33 821 грн. 78 коп. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-73/12475-2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Асортимент" до Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" про стягнення 33 821 грн. 78 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21587506) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Асортимент" (02100, м. Київ, м. Попудренка, 22, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31455995) пеню в сумі 1 256 грн. 77 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 17 111 грн. 66 коп., інфляційні втрати в сумі 35 грн. 41 коп. та 875 грн. 73 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Асортимент" (02100, м. Київ, м. Попудренка, 22, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31455995) на користь Комунального підприємства Київської обласної ради "Управління споруд" (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21587506) судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 392 грн. 19 коп.

5. Повернути Комунальному підприємству Київської обласної ради "Управління споруд" (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21587506) з Державного бюджету України зайво сплачену ним суму судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 00 грн. 75 коп., яка була перерахована платіжним дорученням від 21.12.2012 р. № 320. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи № 5011-73/12475-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.