Рішення № 30079599, 12.03.2013, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/259/13- ц

Провадження №2/541/255/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 березня 2013 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренка Ю.В.,

секретаря - Кійченко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

1 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В своїй заяві позивач вказує, що 8 вересня 2012 року він як приватний підприємець на прохання відповідачки продав їй з розстрочкою платежу (в кредит), різного роду товар для дітей на суму 1320 гривень. Відповідачка надала позивачу власноручно нею написану боргову розписку, в якій зобов'язувалась оплатити товар не пізніше 15 жовтня 2012 року. В подальшому, ідучи назустріч проханням відповідачки, строк оплати переносився на 10 листопада 2012 року, а потім на 15 грудня 2012 року. Позивач декілька раз усно повідомляв відповідачку про необхідність повернення коштів, але вона їх не повернула, тому він направив відповідачці письмову вимогу про повернення позики до 20 січня 2013 року. Відповідачка не повернула гроші у визначений строк, тому він звернувсь до суду з вказаним позовом. Просив стягнути з відповідачки 1320 гривень боргу.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги зменшив, просив стягнути з відповідачки 820 грн. з підстав, викладених у позовній заяві, оскільки 500 грн. відповідачкою було повернуто, по суті позову пояснив, що відповідачка 8 вересня 2012 року придбала у нього в магазині дитячих товарів на загальну суму 1320 гривень, при цьому надала власноручно написану боргову розписку, в якій зобов'язувалася сплатити кошти до 15 жовтня 2012 року. В подальшому на прохання відповідачки строк оплати переносився на 10.11.2012 року, а потім 15.12.2012 року. Відповідачка сплатила 500 грн., про що було відмічено у розписці, але решту коштів в сумі 820 грн. не повернула. Позивач декілька раз усно повідомляв відповідачку про необхідність повернення коштів, потім направив відповідачці письмову вимогу про повернення позики до 20 січня 2013 року. Відповідачка не повернула гроші у визначений строк і ніяк не відреагувала на його вимогу, тому він звернувся до суду з вказаним позовом. Просив стягнути з відповідачки 820 гривень боргу та судові витрати.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що вони є безпідставними, тому що вона повернула кошти за придбані у позивача товари частинами, спочатку, 12.11.2012р. - 820 грн., потім, 15.12.2012р. - 500 грн. Кошти вона передавала через свого чоловіка, який віддавав їх дружині позивача, яка здійснювала торгівлю в його магазині.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 8 вересня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу одягу та інших речей на суму 1320 грн., що визнається сторонами, отже відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Відповідно до розписки відповідачки від 08.09.2012 р. вона зобов'язувалася виплатити позивачу 1320 грн. до 15.10.2012 року.

Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності з ст. 1047 ЦК України, якщо сума позики не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно підтверджених розпискою умов договору позики відповідачка повинна була повернути борг в сумі 1320 гривень до 15 жовтня 2012 року, в подальшому, після часткового погашення боргу, строк повернення залишку боргу в сумі 820 грн. відкладався до 10 листопада 2012 року, 15 грудня 2012 року (а.с. 6)

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 1320 гривень з кінцевим терміном повернення 15 грудня 2012 року.

У відповідності з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Ч.2 ст.59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Оскільки оглянутий у судовому засіданні борговий документ - розписка від 8 вересня 2012 р., знаходиться у позивача, і відповідачка не навела доказів того, що вона вимагала її повернення, а позивач у порушення вимог ст.545 ЦК України відмовився це зробити, суд вважає, що відповідачка не повернула кошти, вказані у розписці. Одночасно знаходження боргової розписки у позивача є доказом обґрунтованості його вимог, отже борг підлягає стягненню з відповідачки в сумі 820,00 грн.

Відповідно ст. 88 ЦПК України документально підтверджені судові витрати позивача на оплату правової допомоги адвоката в сумі 200 грн. (а.с.24) підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, а судовий збір - на користь держави.

Керуючись, ст.ст. 526, 530, 545, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, 208, 209, 215, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Олександрівка Тарутинського району Одеської області, ідентифікаційний номер ДРФО НОМЕР_1, що проживає в АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 820,00 грн. (вісімсот двадцять гривень 00 коп.) боргу та 200,00 грн. (Двісті гривень 00 коп.) у відшкодування судових витрат.

Всього стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1020,00 грн. (одну тисячу двадцять гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати на користь держави в розмірі 214,60 грн. (двісті чотирнадцять гривень 60 коп.) на р/р 31210206700012; код класифікації доходів бюджету 22030001, отримувач коштів - УДКСУ у Миргородському районі, код отримувача за ЄДРПОУ 37845125, банк отримувача ГУДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, призначення платежу: « 22030001 Судовий збір; 26436309 (п.1.1.)».

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з часу проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Ю. В. Сидоренко