Ухвала суду № 30076605, 14.07.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2011 р.справа № 2а-14676/09/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Туркіної Л.П. Мельника В.В.

при секретарі судового засідання: Мачихіні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2010р. у справі № 2а-14676/09/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітас", м.Дніпропетровськ

до Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська

про скасування рішення,

встановила:

Позивач звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасуваня рішення відповідача від 03.06.2009 р. №0000262200 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 56006,52грн. за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті. В обгрунтування позову зазначалось, що позивач не згоден з висновками перевірки, оскільки відповідачем не прийнято до уваги, що товар за імпортною операцією був ввезений на митну територію України із застосуванням митного режиму «митний склад»та з оформленням ВМД ІМ-74 від 01.10.2007 р.; митний режим декларант визначає самостійно, відповідно до ст.186 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України); ввезений позивачем товар 01.10.2007р. розміщений на митний ліцензійний склад, про що складено відповідний акт. У позові позивач посилається на ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»від 16.04.1991р. № 959-ХІІ , відповідно до якої моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України, тобто 01.10.2007 р.; ВМД ІМ-40 позивач оформив партії товару, який після перетину кордону знаходився в митному режимі «митний склад». Позивач стверджує, що до товарів, які знаходяться на митному складі, не застосовуються обмеження валютного законодавства. Позивач також вважає помилковим висновок податкового органу щодо відсутності індивідуальної ліцензії НБУ у позивача, оскільки це суперечить фактичним обставинам. Тому позивач вважає, що рішення відповідача суперечить нормам вищезазначеного законодавства.

В порядку заперечення проти задоволення позову відповідач зазначав, що оформлення позивачем ВМД ІМ-40 здійснено з порушенням 90-денного строку, встановленого ч.І ст. 2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1009 р. № 185/94-ВР, в редакції, що діяла до 01.01.2008 р. Відповідач стверджував, що індивідуальної ліцензії НБУ позивач не отримав, тому до позивача правомірно застосована штрафна (фінансова) санкція у вигляді пені. Відповідач також посилався на пункт 3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку Укр від 24.03.1999 р. № 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 р №338/3631 (далі по тексту - Інструкція № 136), відповідно до якого банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з ввезенням її на територію України, якщо така продукція підлягає митному оформленню на підставі ВМД (типу ІМ-40 „Імпорт", ІМ-41 „Реімпорт". IМ-72 „Магазин безмитної торгівлі", ІМ-75 „Відмова на користь держави", ІМ-76 „Знищення або руйнування") та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД; при цьому датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України слід вважати дату завершення оформлення ВМД типу ІМ-40 „Імпорт"'.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено. При винесенні рішення суд зазначив, що в ході судового розгляду не знайшли підтвердження порушення, що викладені в акті перевірки від 21.05.2009р. №1575/220/32857230; що помилковим є твердження відповідача про те, що товар від нерезидента надійшов позивачу за ВМД ІМ-40 з порушенням ст.2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". При цьому судом було встановлено, що позивач здійснив ввезення товару на митну територію України з оформленням 01.10.2007р. ВМД ІМ-74 з порушенням 90-денного терміну лише в частині товару, оплата за який здійснена 28.04.2007р., за що позивачу було нараховано пеню в сумі 9679,49грн. на підставі попереднього спірному акту (№1575/220/32857230).

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову. Апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права. З посиланням на норми ст.1 п.2, ст.78, 185 Митного кодексу України, ст.2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Інструкцію № 136 апелянт стверджує, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, слід вважати дату завершення оформлення ВМД типу ІМ-40 «Імпорт». Апелянт наполягає, що станом на 01.10.2007р., 01.01.2008р. та 01.04.2008р. у позивача обліковувались валютні цінності за межами України, які є дебіторською заборгованістю (передплата за імпортним контрактом). На 01.10.2007р., 01.01.2008р. та 01.04.2008р. позивач не подав до податкового органу декларацію щодо валютних цінностей, доходів та майна, такі дані не подавалися і до НБУ, чим порушено ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. №15-93, п.3 Наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995р. №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами, п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2000р. №419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності». З урахуваннім зазначеного апелянт вважає, що застосування до позивача санкцій за спірним рішенням відповідає вищевказаним актам.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, судове рішення вважає законним та обгрунтованим, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено матеріалами справи, позивач, як юридична особа, зареєстрований виконкомом Кіровської райради 05.02.2004 p., на податковий облік позивача взято 20.02.2004р.

Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України при виконанні умов зовнішньоекономічного контракту № 20/04/07 від 20.04.2007 р. за податковий період з 20.10.2007р. по 18.05.2009 p.

За наслідками перевірки 21.05.2009р. відповідачем складено акт №1575/220/32857230, в якому зазначається про порушення з боку позивача 90-денного терміну з моменту перерахування коштів нерезиденту-продавцю до оформлення ВМД ІМ-40 на імпортний товар та без отримання індивідуальної ліцензії НБУ, що є порушенням ст. 2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та підставою для нарахування пені. В акті перевірки також зазначено, що за результатами попередньої перевірки позивачу було нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД 27.09.2007 р. (включно) до моменту перетину ВМД ІМ-74 № 150454 від 01.10.2007 р. у сумі 9679.49 грн. (а.с.10).

На підставі зазначеного акту №1575/220/32857230 відповідачем було прийнято рішення №0000262200 від 03.06.2009, яким до позивача застосувано штрафні (фінансові) санкції у вигляді пені на загальну суму 56006,52грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 20.04.2007 р. між позивачем (покупець) та його контрагентом - WENZHOU ATLANTIC ІМР&EXP CO..LTD (ООО „Венджоу Атлантик Імпорт и експорт") - продавцем укладено зовнішньоекономічний контракт №20/04/07 на поставку продукції.

На виконання умов зовнішньоекономічного контракту позивачем 28.04.2007p., 13.08.2007p., 23.08.2007p., 10.09.2007p., 13.09.2007р. перераховано на рахунок продавця грошові кошти на загагальну суму 35053 доларів США.

01.10.2007 p. позивачем ввезено товар на митну територію України на загальну суму 35053 доларів США з оформленням ВМД ІМ-74 (Митний склад) № 150454 та передано т на зберігання на митний ліцензійний склад, про що складено акт приймання-передачі М 84.

Передача товару позивачу з митного складу для вільного обігу на території України проведено певними партіями 09.10.2007р., 11.12.2007р., 07.02.2008р., 23.04.2008р., з оформленням відповідних ВМД ІМ-40 (Імпорт) № 151743, № 151743, № 162524, № 104427, № 119379.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»(№ 959) моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.

Як встановлено ст.185 МК України, відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджуються такі види митного режиму: імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт, транзит, тимчасове ввезення (вивезення), митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території України, переробка за межами митної території України, знищення або руйнування, відмова на користь держави.

Відповідно до п.2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №574 від 09.06.1997р. ( далі по тексту -Положення №574), митний режим -це сукупність норм, установлених законами з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Вантажна митна декларація (ВМД) -це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

За приписами ч. 1 ст. 186 МК України декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Статтями 212-213 МК України встановлено, що митний склад -митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання; у режим митного складу можуть поміщатися будь- які товари, за винятком товарів, заборонених до ввезення в Україну.

Згідно зі ст. 214 МК України строк зберігання товарів, ввезених із-за меж митної території України, в режимі митного складу не може перевищувати трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим; товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою до іншого митного режиму.

В даному випадку, позивачем, в межах чинного законодавства, при ввезенні товару на митну територію України, обрано митний режим - митний склад та оформлено ВМД ІМ-74. а згодом, до закінчення терміну зберігання, задекларовано до іншого митного режиму - імпорт та оформлено ВМД ІМ-40. Моментом здійснення поставки товару позивачу є дата перетину товаром митного кордону України та оформлення ВМД ІМ-74, тобто 01.10.2007 р.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) ) далі по тексту -Закон №185) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачаїьника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

За нормами ст.4 Закону № 185 порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0.3 відсотка вартості недопоставленого товару в іноземній ваноті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості; загаїьний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості недопоставленого товару.

Таким чирном, відповідальність, яка встановлена Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", застосовується за порушення строків поставки продукції, робіт, послуг (товарів) на митну територію України, а не за ввезення товару в режимі «імпорт»в строк, передбачений ст.2 даного Закону. З урахуванням зазначеного висновок суду про те, що спірне рішення відповідача не грунтується на вимог закону є вірним. Крім того, податковий орган сам визначився щодо моменту надходження спірнорго товару на митну територію України -01.10.2007р., про що вказано в акті перевірки від 19.10.2007р. №1909/220/32857230 (попередня перевірка) (а.с.143). Враховуючи вищезазначене, а також з урахуванням висновку податкового органу з посиланням на встановлене під-час попередньої перевірки позивача (а.с.10, арк 5 акту перевірки №1575/220/32857230 від 21.05.2009р.), суд вірно визначився щодо оцінки фактичних обставин спору.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обгрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2010р. у справі № 2а-14676/09/0470 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2010р. у справі № 2а-14676/09/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: В.В. Мельник