Постанова № 30073940, 20.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 р. Справа № 5017/2160/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого),

Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Електро" на рішення господарського суду Одеської області від 24 вересня 2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 січня 2013 року у справі № 5017/2160/2012 за позовом приватного підприємства "РІАС" до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Електро" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року приватне підприємство "РІАС" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Електро" про стягнення 114275,75 грн., які складаються з 105000 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу обладнання № 129 від 7 лютого 2011 року, 3995,75 грн. 3 % річних і 3780 грн. інфляційних, нарахованих за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, та 1500 грн. збитків, понесених внаслідок оплати юридичних послуг.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24 вересня 2012 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 січня 2013 року, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 105000 грн. заборгованості, 3982,79 грн. 3 % річних, 1668,67 грн. інфляційних, 1500 грн. збитків і судовий збір. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Сторони у справі не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 7 лютого 2011 року сторонами укладено договір купівлі-продажу № 129, за умовами якого позивач продає відповідачу обладнання на загальну суму 105000 грн. на умовах поставки EWX - Франко-завод до м. Києва.

Згідно ст. 4 договору право власності на продукцію зберігається з продавцем до моменту повної оплати відповідачем її вартості.

На виконання умов договору позивач за актом приймання-передачі від 25 лютого 2011 року, скріпленим підписами сторін та їх печатками, передав відповідачу продукцію в обумовленій договором кількості та асортименті.

Відповідно до ст. 5 договору оплата за продукцію повинна бути здійснена на основі окремої заставної угоди та прямого платежу в розмірі 100 % її вартості з моменту поставки. Підписанням акту приймання-передачі сторони погодили, що оплата продукції буде здійснена відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту передачі обладнання.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач оплату поставленого товару не здійснив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Розглядаючи по суті заявлені позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, встановивши зазначені обставини, керуючись нормами ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 662, 664, 692, 697, 712 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 105000 грн.

Враховуючи положення ст.ст. 610, 612, 615, 625 Цивільного кодексу України, той факт, що останнім днем виконання зобов'язання є 27 березня 2011 року - вихідний день (неділя) і, таким чином, строк продовжено до 28 березня 2011 року, що не було враховано позивачем під час здійснення розрахунку 3 % річних, помилковість розрахунку позивача щодо суми інфляційних втрат, суд, здійснивши відповідний перерахунок, дійшов висновку про задоволення позовних вимог стосовно стягнення даних сум частково, стягнувши з відповідача 3 % річних в розмірі 3982,79 грн. та інфляційні в розмірі 1668,67 грн.

Разом з тим, судом задоволено й вимогу позивача щодо стягнення збитків в сумі 1500 грн., понесених внаслідок оплати юридичних послуг, наданих приватним підприємством "Юридична фірма "Евіденс" за умовами договору № 01/07 від 2 лютого 2012 року стосовно питання стягнення з відповідача заборгованості, з посиланням на норми ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України та встановлений судом факт наявності причинно-наслідкового зв'язку між здійсненням відповідачем правопорушення (залишення без належної оплати отриманого товару) та завданими цим правопорушенням збитками, понесеними позивачем.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний суд, залишивши його без змін.

Висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 105000 грн. основної заборгованості, 3982,79 грн. 3 % річних, 1668,67 грн. інфляційних є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень в зазначених частинах.

Проте, з висновком судів про задоволення позову стосовно стягнення збитків, понесених внаслідок оплати юридичних послуг, в розмірі 1500 грн. погодитись не можна з огляду на наступне.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим порушенням збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Збитками, в розумінні ч. 2 вказаної статті, є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри цивільної відповідальності як стягнення збитків необхідно з'ясувати наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Виходячи з положень наведених норм матеріального права, витрати, понесені позивачем внаслідок оплати юридичних послуг, не є збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України та не входять до складу збитків, які, в силу ст. 225 Господарського кодексу України, підлягають відшкодуванню. Необхідний причинно-наслідковий зв'язок між порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу та оплатою вартості наданих позивачу юридичних послуг в даному випадку відсутній, оскільки оплата позивачем юридичних послуг обумовлена не діями відповідача, а умовами договору № 01/07 від 2 лютого 2012 року про надання юридичних послуг.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позову стосовно стягнення збитків в розмірі 1500 грн. не можна визнати законними, прийнятими у відповідності з нормами чинного законодавства, а тому, в даній частині вони підлягають скасуванню, а позовні вимоги про стягнення 1500 грн. збитків - залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Електро" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 24 вересня 2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 січня 2013 року у справі № 5017/2160/2012 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 1500 грн. збитків, понесених внаслідок оплати юридичних послуг, скасувати і в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті судові рішення залишити без змін.

Головуючий П.А. Гончарук

Судді І.Д. Кондратова

Л.В. Стратієнко