Ухвала суду № 30071398, 20.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2013 р. м. Київ К-27683/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010 по справі №2а-961/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон»до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, стягнення суми бюджетного відшкодування

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.04.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон»до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.01.2010 №0001122360/1. Зобов'язано Ленінську міжрайонну державну податкову інспекцію у місті Луганську відобразити у картці особового рахунку з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон» наявність бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за декларацією від 09.02.2007 за 4 квартал 2006 у розмірі 27446,00грн., що декларувалось в 3 кварталі 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства в Луганській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон» суму бюджетного відшкодування за 4 квартал 2006 року в розмірі 27446,00грн.

При цьому, суди виходили з того, що право позивача на бюджетне відшкодування підтверджено наданими доказами та не залежить від дотримання норм чинного законодавства контрагентами позивача.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 13.07.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 18.08.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон України №168/97-ВР), ст. ст.86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією в місті Луганську була проведена невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон» питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника в банку за 4 квартал 2006 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в 3 кварталі 2006 року. За результатом перевірки було складено акт від 09.12.2009 №1106\23-616\21843398, на підставі якого та за результатом адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.01.2010 №0001122360/1 про зменшення розміру бюджетного відшкодування на суму 27446,00грн., визначено податкове зобов'язання до сплати у розмірі відшкодованої суми - 508,74грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 254,37грн.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування та визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. 1.8, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3, п.п.7.2.4, п.п.7.2.8 п.7.2, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, яке виразилося в завищенні суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за 4 квартал 2006 року у розмірі 27446,00грн. та пов'язано з відсутністю відповіді за зустрічними перевірками по ланцюгу постачання, зокрема щодо ДП «Кові-Сервіс».

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст.7 Закону України №168/97-ВР, відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 п.7.7. ст.7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

За встановлених судом обставин щодо виконання позивачем всіх умов, передбачених Законом, висновок судів попередніх інстанцій про підтвердження права позивача на бюджетне відшкодування є правомірним.

При цьому, слід зазначити, що Закон України №168/97-ВР не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв