Постанова № 30070363, 18.03.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

13.03.2013 р. справа №5009/4914/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Чернота Л.Ф.суддівСтойка О.В., Шевкової Т.А.від позивача:Самокиш В.Ю. - дов. №21-12/12-2 від 21.12.2012р.від відповідача:Москаленко Д.Ф. - дов. № 1 від 08.01.2013р. Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів», м.Оріхів Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької областівід24.01.2013 рокуу справі№5009/4914/12 (суддя Гандюкова Л.П.)за позовомТоварситва з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київдо відповідача Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів», м.Оріхів Запорізької області про витребування майна з незаконного володіння та стягнення 176565,64грн. ВСТАНОВИВ:

У 2012 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ, звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів», м.Оріхів Запорізької області про витребування майна з незаконного володіння та стягнення 176565,64грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.11.12р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ, задоволені частково. Зобов»язано Приватне акціонерне товариство «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів», м.Оріхів Запорізької області повернути екскаватор марки Hyundai, модель ROBEX500LC -7, серійний (заводський) номер NB0210148, двигун номер 35188485, 2007 року випуску у кількості 1шт. В іншій частині позову було відмовлено.

Відповідач, Приватне акціонерне товариство «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів», м.Оріхів Запорізької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права України та порушенням норм процесуального права. Тому, він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просять Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Запорізької області від 24.01.13р. скасувати в частині задоволення позовних вимог та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу, який долучено до матеріалів справи та у судовому засіданні просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Райффайзен Лізинг Аваль» та Відкритим акціонерним товариством «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів» (у подальшому замінено на Приватне акціонерне товариство «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів») був укладений договір фінансового лізингу №L1284-10/07 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого, лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) (надалі - «договір купівлі-продажу») зобов»язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток №2 до цього договору) (надалі- «Предмет лізингу»), а лізингоодержувач зобов»язується прийняти предмет лізингута сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток №1 до договору) (надалі- «Графік»), та не може бути менше одного року (п.1.2 договору).

Місце передачі предмету лізингу лізингоодержувачу визначається у договорі купівлі-продажу предмета лізингу (п.2.3 договору).

У випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем цього договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають (п.6.3 договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов»язків за цим договором (п.8.1 договору).

До договору між сторонами були підписані: Додаток №1 - Графік платежів від 22.10.2007р.; Специфікація (Додаток №2 до договору), відповідно до якої предметом лізингу є екскаватор, марки Hyundai модель ROBEX500LC -7, 2007 року випуску у кількості 1 шт. за ціною 1371769,17грн. без ПДВ, загальна сума з ПДВ - 1646123,00грн.; Додаток № 4- «Загальні умови фінансового лізингу».

30 жовтня 2007р. між продавцем за спірним договором, лізингодавцем та лізингоодержувачем був підписаний акт прийому-передачі предмету лізингу.

02.11.2012р.(повторно - 19.11.2012р.) позивачем на адресу відповідача направлена вимога №1878-10/12, про повернення предмету лізингу у 7-денний строк з моменту отримання вимоги шляхом транспортування предмету лізингу, яка отримана відповідачем та залишена відповідачем без відповіді.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Законом України "Про фінансовий лізинг" (ст. 11) встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу (ст. 10 зазначеного Закону).

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, право власності предмета лізингу за даним договором належить ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», та сторонами не оспорюється.

Згідно з ст.ст.397,398 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Тобто, право вимоги повернення предмету лізингу від лізингоодержувача є правовим наслідком закінчення строку лізингу.

Відповідач після закінчення строку лізингу (жовтень 2012 р.) предмет лізингу (екскаватор) позивачу не повернув. Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач посилається на той факт, що, на його думку, строк договору лізингу не скінчився. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що позивач не виконав свої зобов'язання за договором (не передав технічну документацію на екскаватор, свідоцтво про його державну реєстрацію, не провів сертифікацію предмету лізингу), що унеможливило користування відповідачем предметом лізингу. Отже, відповідно до п. 8.1 договору, строк договору лізингу не скінчився, а відтак, у відповідача не виникло обов'язку по поверненню позивачу предмету лізингу. На підтвердження своїх заперечень відповідач надав розпорядження № 6-12 від 16.10.2008р. Територіального управління Держгірпромнагляду по Запорізькій області, відповідно до якого заборонено експлуатацію екскаватора Hyundai R500LC-7, оскільки зазначений екскаватор не пройшов експертизу на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці України, не отримано дозвіл на експлуатацію екскаватора, екскаватор не зареєстрований в територіальному органі Держнаглядохоронпраці. Крім того, відповідач посилається на постанову Вищого господарського суду України від 20.07.2011р. у справі № 8/266/10 стосовно встановлення касаційною інстанцією факту щодо неможливості ВАТ "Оріхівський кар'єр формувальних матеріалів" експлуатації екскаватора через недотримання ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" умов договору лізингу.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні господарського суду Запорізької області від 25.02.2011р. у справі № 8/266/10 та у постанові Запорізького апеляційного господарського суду від 16.11.2010р. у справі № 11/83/10 за участю тих самих сторін (ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" та ВАТ "Оріхівський кар'єр формувальних матеріалів") встановлений факт невиконання лізингодавцем свого обов'язку щодо реєстрації екскаватора та відсутності у лізингоодержувача в зв'язку з цим можливості користуватися предметом лізингу.

Разом з тим, предметом позову у справі, що розглядається, є витребування майна (предмета лізингу) від відповідача в зв'язку з закінченням строку лізингу (строку, в період якого відповідач мав право володіти та користуватися предметом лізингу).

Як було встановлено судом, строк лізингу за договором скінчився в жовтні 2012 р. Зазначений строк лізингу був встановлений сторонами в п. 1.2 договору фінансового лізингу. Відповідач невірно ототожнює строк лізингу (визначення якого є у ст.6 спеціального Закону України "Про фінансовий лізинг") та строк дії договору фінансового лізингу.

Законом України "Про фінансовий лізинг" (ст. 11) встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу (а не строку договору) повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідачем не надано доказів до матеріалів справи про звернення до суду щодо зобов»язання вчинити дії.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів суду наявність у нього права користування та володіння предметом лізингу після закінчення строку лізингу та не оспорив права власності на нього, а повернення предмету лізингу вважається законним та доведеним.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 176565,64грн. неустойки у зв»язку із невиконанням відповідачем своїх зобов»язань.

Нараховуючи неустойку, позивачем взято в подвійному розмірі суму за користування предметом лізингу, яка була сплачена відповідачем в розмірі 44141,41 грн., згідно з виставленого позивачем рахунку № L1284-10/07/14 від 01.12.2008р. Відповідно до даного рахунку, відшкодування частини вартості предмета лізингу складає суму 21673,95 грн. з ПДВ, комісія лізингодавця 22467,46 грн. без ПДВ. Період нарахування неустойки, зазначений позивачем, листопад-грудень 2012р. (термін прострочення повернення предмета лізингу).

Графіком платежів до договору встановлено суму щомісячних лізингових платежів, яка є різною в залежності від періоду лізингу (зменшується щомісячно).

Специфікою лізингових платежів є те, що вони не є тотожними платі за користування об'єктом найму, а складаються із декількох частин, зокрема, обов'язково включають частину вартості об'єкта лізингу (п.4.1 договору). Разом з тим, позивачем не обґрунтовано і не доведено, що саме зазначена ним сума є платою за користування предметом лізингу, не доведено чому саме ця сума (остання оплата відповідача згідно з рахунком від 01.12.2008 р.) взята за основу нарахування неустойки за листопад та грудень 2012р.. Крім того, розмір цієї суми позивачем також не доведено. У додатку №1 встановлено розміри лізингових платежів. Заявлена до стягнення сума не співпадає із жодним із лізингових платежів, вказаних у графіку. У графіку передбачена можливість коригування (зміни) розміру лізингових платежів за відповідні лізингові періоди за правилами пунктів 6.1.1-6.1.5 Загальних умов. Відповідно до цих умов можлива зміна при наявності декількох підстав, зокрема: 1) зміни встановленого розміру ставки USD LIBOR (фіксованої індикативної ставки, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації; фіксується на 11.00 за Лондонським часом для певних валют та строків кредитування. При реалізації цього Договору ставка визначається за дату за даними системи РЕЙТЕРС); 2) у випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з предметом лізингу; 3) у разі перевищення комісії лізингодавця за договором подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення (а.с.65-67). Таким чином, яка сама підстава в даному випадку була застосована лізингодавцем і обґрунтованість розрахунку суми в цій частині позивачем не доведено і суд не має можливість перевірити її правильність.

До договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм, а ст. 785 ЦК України, на яку посилається позивач, є спеціальним положенням про найм, то до правовідношень лізингу дана правова норма відповідно до приписів ч.2 ст.806 ЦК України не застосовується.

Зокрема, спірним договором фінансового лізингу передбачена інша відповідальність лізингоодержувача у випадку, якщо у встановлений строк предмет лізингу не переданий лізингодавцю.

Отже, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у позовних вимогах в цій частині у зв»язку із недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 24.01.2013 року у справі №5009/4914/12 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар»єр формувальних матеріалів», м.Оріхів Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 24.01.2013 року у справі №5009/4914/12 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 24.01.2013 року у справі №5009/4914/12 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.Ф. Чернота

Судді О.В.Стойка

Т.А. Шевкова