Рішення № 30064491, 15.03.2013, Деснянський районний суд м. Чернігова

Єдиний унікальний номер 2506/9928/2012

Номер провадження 2/750/141/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.03.2013 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого - судді Лямзіної Н.Ю.

при секретарі - Будаш М.В.,

за участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Деснянської районної у місті Чернігові ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області, Комунальне підприємство ЧМБТІ, Управління державного комітету по земельних ресурсах у м.Чернігові про усунення прешкод у користуванні власністю та зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа- Деснянської районної у місті Чернігові ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області, Комунальне підприємство ЧМБТІ, Управління державного комітету по земельних ресурсах у м.Чернігові, Чернігівської міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою,-

встановив:

01.11.2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання його за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні позивачу належним йому на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинного збудованого житлового будинку АДРЕСА_1 під літерами «Б-1» площею 67,8 кв.м. з прибудовою «Б1» площею 18,4 кв.м., погреб цегляний б-1, ганок, сарай дерев'яний «Д-1» та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 500 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та вивезти будівельні матеріали.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що згідно договору купівлі-продажу від 31.07.1979 року №1-6344 (а.с. 7-8) придбав у ОСОБА_3 будинок з належними до нього надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 на земельний ділянці розміром 1000 кв.м. Право власності підтверджується свідоцтвом права власності на нерухоме майно від 09.08.2010 року. Виходячи з положень земельного законодавства, чинним на час придбання ОСОБА_1 житлового будинку, ОСОБА_1 є належним користувачем земельної ділянки розміром 1000 кв.м. на який розташований зазначений будинок. В 1983 році на даній земельній ділянці самочинно без належних документів відповідач збудував: житловий будинок, прибудова, погреб цегляний, ганок, сарай. Дозволу на це позивач не давав і цим відповідач робить перешкоди у користуванні його майном.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримав і наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідача позов не визнала та подала зустрічний позов про встановлення порядку користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Представник третьої особи Деснянської районної у місті Чернігові ради не з'явився, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області не з'явився, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи КП « Чернігівське міжміське Бюро технічної інвентаризації не з'явився, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи Управління комітету по земельним ресурсах не з'явився, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи ЧМР первинний позов не визнав, зустрічний підтримав та просив задовольнити .

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 31.07.1979 року №1-6344 (а.с. 7-8). Придбав у ОСОБА_3 будинок з належними до нього надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 на земельний ділянці розміром 1000 кв.м. ОСОБА_4 рішенням № 789 від 11.07.1947 року було виделено земельну ділянку для будівництва будинку площею 1000 кв.м. Згідно відповіді КП ЧМБТІ (а.с.170), що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 вперше було зареєстровано 17.05.1971 року за ОСОБА_5 на підставі договору про право забудови від 21.08.1971 року № 14213. Згідно даних технічної інвентаризації від 15.04.1953 року площа земельної ділянки за вказаною адресою становила 1265 кв.м. (зареєстрована земельна ділянка площею 1000 кв.м, крім того надлишки 265 кв.м).

Відповідно до ст.90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року ( в редакції чинній на момент набуття права власності 31.07.1979 року визначено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

В п.18 г) Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що суди мають виходити з того що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на який розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчудження.

В цьому ж пункті Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2002 року № 7 також зазначено, що суди вирішують спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК) одержані до 01.01.2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди, що були раніше передбачені чинним законодавством. В договорі купівлі-продажу від 31.07.1979 року визначено, що житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці 1000 кв.м.

Право власності ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом права власності на нерухоме майно від 09.08.2010 року. Виходячи з положень земельного законодавства, чинним на час придбання ОСОБА_1 житлового будинку, ОСОБА_1 є належним користувачем земельної ділянки розміром 1000 кв.м. на який розташований зазначений будинок. В 1983 році на даній земельній ділянці самочинно без належних документів відповідач по первинному позову збудував: житловий будинок, прибудова, погреб цегляний, ганок, сарай. Самочинне будівництво розташоване на чужій земельній ділянці, користувач ОСОБА_1 заперечує проти визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане майно, земельна ділянка в установленому законом порядку у ОСОБА_1 не вилучалась і ОСОБА_2 не виділялась. Постановою № 44 про накладення адміністративного стягнення від 26.11.1983 року адміністративна комісія при виконкомі Деснянської районної Ради народних депутатів притягнула ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за самовільно побудований будинок на подвір'ї брата.

Відповідно до п. 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини - звільняються від доказування

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.01.2012 року та Ухвалою Іменем України від 19.09.2012 року встановлено, що відсутні підстави для задоволення позову у частині визнання за ОСОБА_2 прав та обов'язків забудовника на незданний в експлуатацію житловий будинок, оскільки будівництво здійснювалось ним без належного виділення земельної ділянки під таке будівництво. Оскільки спірний житловий будинок збудовано ОСОБА_2, то він є власником матеріалів та обладнання, що були використанні у процесі будівництва.

Позивач по первинному позову ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 є землекористувачем земельної ділянки 1000, 0 кв.м., це підтверджується договором купівлі-продажу цього житлового будинку від 31.07.1979 року та рішенням Деснянського райвиконкому №277 від 12.10.2009 року про прийняття в експлуатацію прибудов до житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР Інструкція втратила чинність (згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 56) Об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Під домоволодінням розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

П.9 передбачає право користування земельними ділянкам, на яких розташовані будинки або домоволодіння з обслуговуючими їх будівлями та спорудами, реєструються окремо, відповідно до інструкції МКГ УРСР від 23.08.52 р. "Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР".

IV. Порядок реєстрації права власності на будинок або домоволодіння згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР Інструкція втратила чинність (згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 56)

Бюро технічної інвентаризації в своїй роботі по реєстрації будинків і домоволодінь зобов'язані:

а) ознайомитись з документами, поданими установами, підприємствами, організаціями і окремими громадянами на підтвердження їх права власності на будинок (домоволодіння);

б) з'ясувати підстави виникнення і порядок переходу до установи, підприємства, організації чи громадянина права власності, правильність оформлення документів, число учасників спільної власності і частку, яка належить кожному із співвласників.

На підставі правовстановлюючих документів, перелічених в додатку N 1, бюро технічної інвентаризації складає письмовий висновок, в якому зазначається:

а) адреса будинку (домоволодіння), площа земельної ділянки і кількість основних будівель;

б) дані про власників з зазначенням відносно громадян прізвища, ім'я та по батькові, а для установ, підприємств і організацій - повного їх найменування;

в) детальний перелік поданих документів, що встановлюють право теперішніх власників;

г) вид власності (державна, кооперативна, громадська, особиста);

д) участь кожного із співвласників у спільній власності відповідно до належної йому частки (1/4, 1/2, 1/3 і т. д.).

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом , якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ним. Приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення споруд, здійснюється за рахунок громадян, які самовільно зайняли ділянки.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Будинок по АДРЕСА_1 відповідачем по первинному позову збудований на даній земельній ділянці самочинно без належних документів. Самочинне будівництво розташоване на чужій земельній ділянці, користувач ОСОБА_1 заперечує проти визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане майно, земельна ділянка в установленому законом порядку у ОСОБА_1 не вилучалась і ОСОБА_2 не виділялась.

Під час судового засідання представник відповідача по первинному позову заявив клопотання про застосування строків позовної давності. Суд дослідивши обставини справи, встановив, що данне порушення є тривалої дії, а тому не можуть бути застосовані строки позовної давності, оскільки станом на день розгляду справи порушення його права тривають.

Відповідно до ч. 2 та ч. 5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом встановлено, що відповідачем було здійснено самочинне будівництво шляхом здійснення на даній земельній ділянці самочинно без належних документів були збудовані: житловий будинок, прибудова, погреб цегляний, ганок, сарай.

У зв'язку з цим, статтею 211 ЗК України самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

З урахуванням положень Земельного кодексу України, зміст терміну «самовільне зайняття земельних ділянок» розкрито у Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Відповідно до абзацу десятого статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, в основі самовільного зайняття земельних ділянок лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок.

В судовому засіданні встановлено відсутність у відповідача по первинному позову правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташована самочинна будівля (добудова), в тому числі й відсутні рішення відповідних органів про передачу (надання) йому цієї земельної ділянки. Відповідно дана земельна ділянка є самовільно зайнятою відповідачем.

Відповідачем не були вжиті заходи щодо усунення наслідків самочинного будівництва (добудови).

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

Згідно ч. 2 та ч. 5 ст. 319 ЦК України, при здійсненні даного права та виконанні своїх обов'язків, відповідач не має права вчиняти дії, які при цьому порушують права та інтереси інших осіб, суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, згідно ч. 3 ст. 319 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 318 ЦК України усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ст. 376 ч. 4 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, згідно ч. 2 ст. 212 ЗК України.

Поняття права власності визначено ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а у відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений його чи обмежений у його здійсненні, відповідно до ст. 321 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно ст. 391 ЦК України.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно ст. 373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 1 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Посилання представника відповідача по первинному позову на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 позивачу по первинному позову не виділялася не відповідає вимогам закону. Тобто купуючи житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці 1000 кв.м. ОСОБА_1 набув право на користування і земельною ділянкою на якій розташований будинок.

Суд критично відноситься до рішення Чернігівської міської Ради про надання дозволу на розробку технічної документації, у зв'язку з тим, що ЧМР дозволила виготовлення технічної документації на земельну ділянку, яка була виділена у користування позивачу, для обслуговування житлового будинку в законному порядку. Дана земельна ділянка у ОСОБА_1 не вилучалась та не передавалась у користування відповідачу за первинним позовом. Судом оцінується також та обставина, що відповідачу виділенна вся ділянка і не встановлені межи для розробки технічної документації. Розмір земельної ділянки не визначався для відведення та виготовлення технічної документації, тому жодних підстав для виділення земельної ділянки законом не передбачено.

Жодний нормативно-правовий акт, не дозволяє з цих підстав порушувати Закон, в тому числі, порушувати права та інтереси інших осіб. Реалізація права, передбаченого ч. 2 ст. 383 ЦК України, не звільняє власника від обов'язку дотримання, встановлених законодавством умов і порядку проведення будівництва (добудови).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що первинний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, в задоволенні зустрічного позову про встановлення порядку користування земельною ділянкою не підлягає задоволенню.

Станом на день розгляду справи збудований об`єкт в експлуатацію не прийнятий.

Самочинним будівництвом порушені права позивача по первинному позову і впливає на його інтереси, при цьому суд враховує Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.01.2012 року та Ухвалою Іменем України від 19.09.2012 року встановлено, що відсутні підстави для задоволення позову у частині визнання за ОСОБА_2 прав та обов'язків забудовника на незданний в експлуатацію житловий будинок, оскільки будівництво здійснювалось ним без належного виділення земельної ділянки під таке будівництво. Оскільки спірний житловий будинок збудовано ОСОБА_2, то він є власником матеріалів та обладнання, що були використанні у процесі будівництва.

Судом неодноразово надавалась сторонам можливість для вирішення спору мирним шляхом, в тому числі для з`ясування можливості перебудови нерухомості, але жодних дій щодо цього вчинено не було.

При цьому суд також враховує роз`яснення, що містяться в п.п. 17, 22-24 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Згідно ст. 152 ч. 2 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, крім інших, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ст. 158 ч.2 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Тому на підставі ч. 4 ст. 376 ЦК, а також ст.ст. 391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України, зобов'язати ОСОБА_2 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 належним йому на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом звільнення від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих на по АДРЕСА_1 та вивезти їх за власний рахунок.

Враховуючи викладене, суд вважає право позивача за первинним позовом порушеним і таким, що підлягає захисту, тому позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає солідарному стягненню судовий збір в сумі 53, 65 гривень.

Керуючись ст. ст.10, 60, 208-209, 212, 213, 224-226, 292, 294 ЦПК України, ст. ст. 88, 89, 152 Земельного Кодексу України, ст.ст. 358, 369, 375, 376, 391 ЦК України, Постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України» (про правовий режим самочинного будівництва) Закон України «Про основи містобудування», ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» Законів України «Про планування та забудову територій», «Про основи містобудування», суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Деснянської районної у місті Чернігові ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області, Комунальне підприємство ЧМБТІ, Управління державного комітету по земельних ресурсах у м.Чернігові - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 належним йому на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом звільнення від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих на по АДРЕСА_1 та вивезти їх за власний рахунок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 53 грн.65 коп.

В іншій частині позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя