Постанова № 30058055, 18.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2013 року № 810/231/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 11.01.2013 № 0000632220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 178131,75 грн. (за основним платежем - 118754, 50 грн. та за штрафними санкціями - 59377,25 грн.) та від 11.01.2013 № 0000642220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 2151,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних здійснено амортизаційні відрахування та сформовано податковий кредит під час придбання основних фондів, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 06.03.2013 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. За поясненнями відповідача правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат за рахунок амортизаційних відрахувань. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судове засідання 06.03.13 не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не надсилав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області 17.12.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.12.2012 № 616/22-2/31863903 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 118 754,50 грн. та заниженні суми податку на прибуток у розмірі 136568,00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» матеріалів податкової перевірки контрагента позивача, а саме акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 02.06.2012 № 672/22-20/35467396 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Русто» за серпень 2011 року (а.с.110-124 Том I).

У свою чергу, як вбачається з акту перевірки ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», висновки щодо нікчемності укладеної між підприємством та ТОВ «Русто» угоди ґрунтуються на обставинах, встановлених актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 07.12.2011 № 1452/3-23-40-37412684 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Русто» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за серпень 2011 року.

Так, у ході перевірки контрагента позивача ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» податковим органом встановлено, що ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» на підставі усних домовленостей та рахунків-фактури у серпні 2011 року придбало у ТОВ «Русто» обладнання (модуль, комутатор, маршрутизатор, блок живлення, кабель, відеокамеру, радіо мікрофонну систему та інше мережне обладнання) на загальну суму 1464305,16 грн. ( у тому числі ПДВ 244050,86 грн.)

Під час дослідження даних правовідносин перевіряючими зазначено, що у ТОВ «Русто» відсутні трудові ресурси та матеріальні засоби для здійснення господарської діяльності. Окрім того, перевіряючими взято до уваги висновки експертного дослідження, відповідно якого, ймовірно, підпис від імені директора ТОВ «Русто» ОСОБА_2 в представлених на дослідження документах іншою особою. Так, за результатами перевірки ТОВ «Русто» не було підтверджено обсягів проведених операцій з постачання товарів (робіт, послуг) на користь ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» за серпень 2011 року та поставлено під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля.

З підстав наведеного, податковим органом зроблено висновок про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» господарських операцій з поставки обладнання позивачеві через відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у ТОВ «Русто», чим встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочину, який не спрямовано на реальне настання правових наслідків.

Водночас, податковий орган дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України за серпень 2011 року, з підстав чого встановлено неправомірність формування податкового кредиту за серпень 2011 року у розмірі 244051,00 грн.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача - ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» приписів цивільного та господарського законодавства правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», має протиправний характер та є нікчемним. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем надано відповідачеві заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача задоволено частково та змінено висновки акту перевірки позивача у частині заниження суми податку на прибуток у розмірі 136568,00 грн. та зменшено грошове зобов'язання по податку на прибуток до суми 2151, 00 грн. В іншій частині заперечення залишено без задоволення, а акт перевірки - без змін, про що позивача повідомлено листом від 08.12.2012 № 21/0/1700-13.

З урахуванням відповіді на заперечення позивача до акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 № 0000632220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 178131,75 грн. (за основним платежем - 118754,50 грн. та за штрафними санкціями - 59377,25 грн.) та від 11.01.2013 № 0000642220, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 2151,00 грн.

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що 19.07.2011 між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» укладено договір поставки обладнання № 021907 (а.с.61-66 Том І).

За умовами договору поставки постачальник (ТОВ «Айті Бізнес Солюшн»), зобов'язується поставити та передати замовнику (ТОВ «Ай Ті Сізтемз») обладнання, найменування, номенклатура, кількість, термін поставки і якість якого вказується в додатках до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Поставка товару здійснюється силами постачальника. Дата поставки товару засвідчується товарною накладною та актом прийому-передачі обладнання (пункт 4 розділ 2 договору від 19.07.2011 № 021907).

Розрахунок між сторонами проводиться у безготівковій формі.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту поставки обладнання за спірною угодою.

Так, на виконання вищевказаних умов договору ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» у серпні 2011 року надано позивачеві видаткові накладні, а саме :

від 30.08.2011 № PH-0000196 (модуль MX-MPC2-3D, модуль MIC-3D-4XGE-XFP) на загальну суму 392811,00 грн. (а.с.71 Том І);

від 03.02.2011 № PH-0000194 (маршрутизаторMX480BASE-AC, JUNOS-WW) на загальну суму 280575,60 грн. (а.с.72 Том І).

Матеріали справи також містять копію акта здачі-прийняття робіт від 30.08.2011 № ОУ-0000016 на підтвердження технічного обслуговування поставленого позивачеві обладнання на суму 32617,00 грн. (а.с.73 Том І).

Поряд із цим, ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» у серпні 2011 року виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, а саме:

від 25.08.2011 № 252 (маршрутизатор MX480BASE-AC, JUNOS-WW) на загальну суму 106879,05 грн. (в т.ч. ПДВ - 17813, 18 грн.) (а.с.67 Том І);

від 29.08.2011 № 255 (маршрутизатор MX480BASE-AC, JUNOS-WW) на загальну суму 173696,55 грн. (в т.ч. ПДВ - 28949,42 грн.) (а.с.68 Том І);

від 30.08.2011 № 260 (модуль MX-MPC2-3D, модуль MIC-3D-4XGE-XFP) на загальну суму 392811,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 65468,50 грн.) (а.с.69 Том І);

від 30.08.2011 № 259 (технічне обслуговування) на загальну суму 39140,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 6523,40 грн.) (а.с.70 Том І).

Як то встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість продукції та послуг, поставлених позивачеві ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», становить - 593772,50 грн. (у тому числі ПДВ - 118754, 50 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.74 Том І) та платіжними дорученнями (а.с.149-161 Том І).

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2011 року у розмірі 118754,50 грн. і відображені у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість та віднесено до валових витрат амортизаційні відрахування за придбані основні фонди на суму у розмірі 9352,58 грн. за ІІІ квартал 2011 року.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних облікових документів, видаткових та податкових накладних, специфікація обладнання, акт здачі-прийняття робіт а також належним чином засвідчена копія банківської виписки та платіжних доручень, що підтверджують факт перерахування коштів за товари.

Суд звертає увагу, що такі документи були використані податковим органом під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.02.2013 (а.с.128-129 Том І), одним із основних видів діяльності позивача є діяльність у сфері проводового та безпроводового електрозв'язку та видання іншого програмного забезпечення.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб від 04.02.2013 (а.с.130-131 Том І), одним із основних видів діяльності ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» є, зокрема, оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що отримані від ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» товари (обладнання) та послуги були належним чином відображені у власному бухгалтерському та податковому обліку. На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи відповідні накази про введення в експлуатацію основних засобів, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (а.с.82-86 Том І) та оборотно-сальдові відомості (а.с.81, 132-148 Том І).

При цьому суд звертає увагу на той факт, що позивачем надано до матеріалів справи письмові пояснення, за якими придбане у ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» обладнання встановлено у приміщенні ТОВ «Ньютелко Україна» за адресою: місто Київ, вулиця Гайдая, 50, відповідно до договору № 30-0074 від 01.07.2011 (а.с.172-178 Том І). Водночас, на підтвердження факту виконання умов договору № 30-0074 від 01.07.2011 позивачем надано копії актів приймання-здачі (робіт) послуг з(а.с.179-210 Том І).

Водночас, на підтвердження здійснення ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» основного виду діяльності, позивачем надано до матеріалів справи договори, специфікацію послуг, акти початку надання послуг, акти здачі-прийняття робіт, акти приймання-передачі обладнання та податкові накладні (а.с.1-176 Том ІI), що засвідчують надання позивачем телекомунікаційних послуг іншим суб'єктам господарювання.

Відтак, враховуючи правочин, предметом якого є купівля технічного обладнання, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента і наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

У той же час, відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судом перевірено фізичні, технічні та технологічні можливості ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», які необхідні для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, як то вбачається з акту перевірки контрагента позивача, станом на 31.08.2011 року загальна чисельність працюючих на підприємстві складала 9 осіб, у тому числі за сумісництвом -1 особа, підприємство має основні засоби та використовує у своїй діяльності офісні та виробничі приміщення.

Доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента останнього, тобто по ланцюгу постачання.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як то встановлено судом, позивачем у серпні 2011 року, за рахунок операцій з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», сформовано податковий кредит у сумі 118754,50 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що згідно податкових накладних, отриманих у серпні 2011 року від ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем здійснення амортизаційних відрахувань на основні фонди, що були придбані у ТОВ «Айті Бізнес Солюшн», що призвело до заниження податку на прибуток у III кварталі 2011 року на суму 2151,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом із тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: судом досліджені договір, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт тощо.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання товарів та послуг позивачеві з боку ТОВ «Айті Бізнес Солюшн» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів та послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 139, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження даних податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акту перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 11.01.2013 № 0000632220, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 178131,75 грн. (за основним платежем - 118754,50 грн. та за штрафними санкціями - 59377,25 грн.) та від 11.01.2013 № 0000642220, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 2151,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» сплачений судовий збір у розмірі 1802 (одна тисяча вісімсот дві) грн. 83 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.