Постанова № 30055483, 14.03.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. Справа № 5015/4625/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант» с.Наварія Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2012р.

у справі № 5015/4625/12

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м.Львів

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант» с.Наварія Львівської області

про стягнення 184 055,60 грн

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 - представник за договором про надання правової допомоги №20/11 від 20.11.2012 р.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області (суддя Деркач Ю.Б.) від 24.12.2012 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант» с.Наварія Львівської області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 140 900 грн. основного боргу, 8 397, 64 грн. інфляційних втрат, 9 146, 95 грн. 3% річних та 3 168, 89 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач свої зобов'язання за договором переводу боргу №12/09 від 02.03.2010 р. та угоду про реструктурування боргу № 13 від 02.03.2010 р. виконав повністю. Натомість відповідачем заборгованість в сумі 140 900 грн. не погашена. Крім цього, судом стягнено 3% річних заявлені позивачем в повному обсязі та частково відмовлено у задоволенні інфляційних втрат за період з січня 2012 року по листопад 2012 року, оскільки сукупний індекс інфляції за вказаний період є 0,99598, інфляційні втрати за цей період відсутні.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Скаржник в своїй апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування матеріальних та процесуальних норм судом першої інстанції без посилань на конкретні факти та обставини справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з посиланням на обставини, зазначені у рішенні суду першої інстанції.

В судове засідання скаржник вдруге не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання. Разом з тим, в прохальній частині клопотання вказано про неможливість прибути в судове засідання призначене на 28.02.2013 р. Одночасно, необхідно зазначити, що у попередньому судовому засіданні 28.02.2013 р. аналогічне клопотання було задоволено судом, а ухвалою розгляд справи відкладено до 14.03.2013 р. З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні такого клопотання як безпідставного та вважає за можливе розглянути справу за відсутності скаржника.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2010 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позивач), товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант» (новий боржник - відповідач) укладено договір переводу боргу №12/09. Відповідно до п. 1 вказаного договору, первісний боржник повністю переводить свій борг в сумі 140 900,00 грн., що існує на момент підписання даного договору, відповідно до договору від 10.07.2008р., укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімекс Україна», а також акту звірки взаєморозрахунків від 10.02.2010 р. за період з 01.01.2010 р. по 10.02.2010р. між цими ж сторонами на загальну суму 140 900,00 грн. на відповідача - нового боржника.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно п.2 вказаного договору, відповідач зобов'язався сплатити заборгованість, що випливає з основних договорів станом на день укладення цього договору на рахунок позивача.

Відповідно до п.3 даного договору, позивач не заперечував проти заміни первісного боржника новим боржником - відповідачем в основних договорах і, підписуючи цей договір, дав свою згоду на відповідне переведення боргу.

Окрім цього, згідно п. 8 договору, відповідач - новий боржник зобов'язувався виконати зобов'язання первісного боржника перед позивачем на умовах та в строки, що додатково будуть погоджені позивачем та відповідачем - новим боржником.

Місцевим господарським судом також встановлено, що того ж 02.03.2010 р., що і укладено основний договір про перевід боргу, відповідач звернувся до позивача з листом-проханням №98 від 02.03.2010 р., яким просив реструктуризувати борг, у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання.

Таким чином, з огляду на вищевказаний лист, між позивачем та відповідачем 02.03.2010 р. було укладено угоду про реструктурування боргу №13, у зв'язку з неможливістю виконання своїх зобов'язань боржником - відповідачем.

Відповідно до ст.1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики.

Таким чином, вищевказану угоду про реструктурування боргу було укладено сторонами з дотриманням вимог, які встановлюються для новації та договору позики.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, згідно п.п. 2.1, 2.2, 3.1 вказаної угоди, позивач надав позику шляхом відмови від негайного стягнення заборгованості, відповідач зобов'язався повернути позику за умовами, викладеними в угоді.

Відтермінування по сплаті позики становить шість місяців.

Відповідач зобов'язувався погасити позику в термін до 01.09.2011р., згідно графіку платежів, що є невід'ємним додатком №1 до даної угоди, відповідно до якого перший платіж мав бути сплачений до 30.09.2010 р.

Необхідно зазначити, що вказана угода про реструктурування боргу, згідно п.4.4, була укладена з умовою, згідно якої, у випадку прострочення сплати чергового платежу угода втрачає чинність, а решта заборгованості (заборгованість, яка була реструктуризована, але ще не виплачена), стає простроченою і підлягає стягненню разом із сумою нарахованої пені в порядку, передбаченому законодавством.

З огляду на вищевикладене, судова колегія звертає увагу на таке.

В даному випадку йдеться не про втрату чинності угоди, оскільки чинність - це часова характеристика правочину. В спірних правовідносинах має місце настання певних правових наслідків при недотриманні конкретної умови угоди. Тобто, у випадку несвоєчасної сплати чергового платежу, передбаченого графіком, заборгованість підлягає стягненню на загальних підставах, у порядку передбаченому законодавством.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, позивач свої зобов'язання за договором переводу боргу №12/09 від 02.03.2010 р. та угоду про реструктурування боргу № 13 від 02.03.2010 р. виконав повністю, натомість відповідач заборгованість не погасив, що і стало підставою звернення до суду.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку щодо стягнення заборгованості з відповідача в сумі 140 900, 00 грн.

Відповідно до ст.610 та 625 ЦК України, порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволено позов в частині стягнення з відповідача 9 146, 95 грн. 3 % річних.

Разом з тим, з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог та зменшення позовних вимог в частині стягнення пені, судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення пені з відповідача.

Щодо заявлених позивачем інфляційних втрат за період з жовтня 2010 р. по листопад 2012 р. у розмірі 18 240, 85 грн., належить зазначити наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Така позиція висвітлена у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011р.

№ 23/466 та листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р.

Судом першої інстанції здійснено, а апеляційним господарським судом перевірено перерахунок суми належного до стягнення розміру інфляційних втрат, відповідно до якого сукупний індекс за період з січня 2012р. по листопад 2012р. є 0,99598 %. Отже, інфляційних втрат за вказаний період немає.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 8 397,64 грн. за період з жовтня 2010 р. по листопад 2012 р., тому в частині стягнення решти інфляційних втрат правомірно відмовлено.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2012 р. у справі

№ 5015/4625/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.03.2013 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.