Рішення № 30053296, 12.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2937/13 12.03.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський компресор»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія»

Про стягнення 11790, 41 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача не з'явився

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський компресор» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 11790,41 грн., з яких 10001,20 грн. основного боргу за договором № 12/07-624 від 12.07.2012 року та 1789,21 грн. неустойки, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання з боку відповідача умов договору №12/07-624 від 12.07.2012 року в частині поставки позивачу оплаченого товару та обґрунтовані ст.ст. 193, 265 ГК України, ст.ст. 693, 610, 611 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/2937/13, розгляд справи призначено на 12.03.2013 року.

05.03.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, надано документи, витребувані ухвалою суду від 15.02.2013 року.

В судове засідання 12.03.2013 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником 24 липня 2012 року було укладено договір № 12/07-624 (далі за тестом договір), за допомогою електронного та факсимільного зв'язку.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник поставляє, а покупець приймає та оплачує матеріали, пойменовані в подальшому «товар», на умовах передбачених дійсним договором. Згідно п. 1.2 договору номенклатура, кількість, якість та строки товару, що поставляється вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.2. договору поставка здійснюється партіями, кількість та ціна відображаються в рахунку-фактурі.

Оплата партії товару здійснюється відповідно до рахунку-фактури (п. 5.1. договору), умови оплати товару - 100% передплати, поставка вантажу - протягом трьох робочих днів (п. 5.3. договору).

Відповідно до п. 8.3. договору постачальник у випадку порушення строку поставки продукції, виплачує покупцю неустойку в розмірі 0, 1% від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочки.

Відповідно до Специфікації № 1 від 12.07.2012 року до договору найменування товару, кількість товару та ціна відповідно - прокат круглий алюмінієвий ф 130 мм марки АК-4 ГОСТ 21488097, 150 кг, вартістю 10 501, 20 грн. з ПДВ.

13 липня 2012 року позивачу відповідачем було виставлено Рахунок - фактуру № СФ - 0000623 від 13.07.2012 року на суму 10501, 20 грн., який було оплачено позивачем 25 липня 2012 року відповідно до платіжного доручення № 1883.

Оплачений товар у строки передбачені договором поставлений відповідачем позивачу не був. Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення передплати сплаченої за непоставлений товар, в розмірі 10501, 20 грн., в тому числі з листом Вих. № 23/3522 від 07.08.2012 року, проте вказані кошти повернені відповідачем не були.

05 вересня 2012 року позивачем була направлена на адресу відповідача Претензія на суму 10889, 74 грн. про повернення грошових коштів у сумі 10501, 20 грн. та сплати неустойки за прострочення постачання продукції у сумі 388, 54 грн. Вих. № 19/4129, яку відповідач отримав 13.09.2012 року, що підтверджується матеріалами справи. Вказаною претензією позивач вимагав повернути на його поточний рахунок грошові кошти перераховані у порядку попередньої оплати у сумі 10501, 20 грн. та сплатити неустойку у розмірі 388, 54 грн.

За твердженням позивача, відповідач зазначену вище претензію залишив без відповіді, проте 26.09.2012 року здійснив часткове повернення коштів згідно листа 07.08.2012 року без номера, в розмірі 500, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

На момент звернення позивачем до суду з позовною заявою про стягнення 10001,20 грн. неповернутої передплати, відповідачем вказана заборгованість перед позивачем не погашена, доказів іншого матеріали справи не містять.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 10001, 20 грн. не повернутої йому передплати за договором та 1789, 21 грн. неустойки за договором за період з 31.07.2012 року по 26.09.2012 року відповідно до п. 8.3. договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Приписами ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо.

На підставі викладених норм та обставин справи, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних питань, щодо поставки позивачу відповідачем зазначеного вище товару, тобто укладено договір поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочки боржника виконання зобов'язань втратило інтерес для кредитора, він має можливість відмовитись від прийняття виконання зобов'язань. Згідно положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Із наявних матеріалів справи, достеменно встановити дату отримання відповідачем вимоги про повернення грошових коштів передплати від позивача, можливо лише із повідомлення про вручення поштового відправлення направленого відповідачу 05.09.2012 року та отриманого ним 13.09.2012 року. Зазначеним повідомленням відповідачу була направлена позивачем претензія Вих. № 19/4129 від 05.09.2012 року.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що саме з 13.09.2012 року позивач відмовився від виконання відповідачем обов'язку по поставці товару та вимагав повернути грошові кошти, сплачені у якості передплати по договору № 12/07-624.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, обов'язок повернути грошові кошти передплати за договором в сумі 10 501, 20 грн. виник у відповідача перед позивачем 20 вересня 2012 року, і мав бути виконаний на вказану дату.

Проте, як встановлено судом виконаний не був, відповідачем лише 26.09.2012 року була перерахована частина попередньої оплати за договором позивачу в розмірі 500, 00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по поверненню передплати за договором становить 10 001, 20 грн., і відповідно позовні вимоги щодо стягнення з відповідача зазначеної суми є доведеними обґрунтованими і таким, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог, про стягнення з відповідача 1789,21 грн. неустойки за договором за період з 31.07.2012 року по 26.09.2012 року, відповідно до п. 8.3. договору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до умов договору, а саме п. 8.3. сторони погодили сплату неустойки постачальником у випадку порушення строку поставки продукції, в розмірі 0, 1 % від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочки.

Судом встановлено, що постачальником (відповідачем) були порушені строки поставки продукції, так відповідно до умов договору постачальник зобов'язаний був поставити товар покупцю протягом 3 днів після оплати товару. Тобто вже 31.07.2012 року постачальником були порушені строки поставки товару. Обумовлений договором товар поставлений позивачу так і не був, в наслідок чого покупець відмовився від договору 13.09.2012 року.

Оскільки, відповідно до п. 8.3. договору неустойка сплачується за кожен день прострочки поставки товару, тобто до моменту фактичної поставки товару, враховуючи, що в зв'язку з відмовою покупця від договору 13.09.2012 року зобов'язання постачальника по поставці товару з 13.09.2012 року припинилося, і у останнього виникло зобов'язання по поверненню грошових коштів, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 789, 21 грн. неустойки за договором за період з 31.07.2012 року по 26.09.2012 року, відповідно до п. 8.3. договору, підлягають частковому задоволенню.

А саме, стягненню з відповідача підлягає неустойка відповідно до п. 8.3. договору за період з 31.07.2012 року по 13.09.2012 року, сума якої за розрахунком суду, становить 472, 96 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягає 10001, 20 грн. передплати за договором, 472,96 грн. неустойки відповідно до п. 8.3. договору за період з 31.07.2012 по 13.09.2012 року.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, б. 30; код ЄДРПОУ 37309821; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський компресор» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 210; код ЄДРПОУ 002217840) 10 001 (десять тисяч одну) грн. 20 коп. передплати за договором, 472 (чотириста сімдесят дві) грн. 96 коп. неустойки за договором та 1528 (одну тисячу п'ятсот двадцять вісім) грн. 43 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству «Мелітопольський компресор» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 210; код ЄДРПОУ 002217840) оригінали документів наданих ним у справу.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.03.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко