Постанова № 30050896, 18.03.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2013 р. Справа№ 5011-50/15776-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» від 26.12.2012 року за № 08-03-12/30945 на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 року

у справі № 5011-50/15776-2012 (суддя - Головатюк Л.Д.)

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»

про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 48 676, 95грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися,

відповідача: Лінкевич О.В. за дов.

ВСТАНОВИВ:

05.11.2012 року до господарського суду м. Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 48 676, 95грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на договір добровільного страхування наземного транспорту марки «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК за № КЗВ1АЕ000076391 від 18.04.2008 року, відповідальність власника транспортного засобу -автомобіля марки «ВАЗ - 21093», д.н. АМ 2485 АА, яким скоєно ДТП і який застраховано у відкритому акціонерному товаристві Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/5869761), норми ст.27 Закону України «Про страхування», ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 993, 1166, 1188 ЦК України, які регламентують правовідносини сторін у разі виплати страхового відшкодування страхувальнику внаслідок настання страхового випадку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2012 року у справі № 5011-50/15776-2012 позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» задоволено частково. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» 48 166 грн. 95 коп. страхового відшкодування та 1 592 грн. 76 коп. в повернення судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, через місцевий господарський суд, 11.01.2013 року подав апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на її подання, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково сумі 24 990,00 грн. та стягнути судовий збір пропорційно задоволених вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що місцевим господарським судом порушено вимоги ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою передбачено, що відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу в межах ліміту відповідальності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 року у справі прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 18.03.2013 року.

Представник апелянта у судовому засіданні 18.03.2013 року підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

08.08.2010 року по вул. 11-та Лінія у м. Ірпінь сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого автомобіля марки «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК під керуванням громадянина Єфремова П.О. та автомобіля марки «ВАЗ - 21093», д.н. АМ 2485 АА під керуванням громадянина Поліщука В.М.

Згідно довідки ДАІ України Київської обл. про дорожньо-транспортну пригоду №1/10-0541/1 від 10.08.2010 року громадянин Поліщук В.М., керуючи транспортним засобом «ВАЗ - 21093», д.н. АМ 2485 АА, порушив п. 12.1 Правил дорожнього руху України, вчинив зіткнення з автомобілем «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК, що призвело до механічних пошкоджень вказаного транспортного засобу.

Постановою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 11.10.2010 року у справі №3-461/ 2010р. Поліщука В.М., водія автомобіля «ВАЗ - 21093», д.н. АМ 2485 АА було визнано винним у вчинені ДТП із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в порядку ст. 124 КупАП .

Матеріалами справи встановлено, що транспортний засіб «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК застрахований власником у ПрАТ «СК «Інгосстрах» (позивач у справі) згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №КЗВ1АЕ000076391 від 18.04.2008 року (договір страхування), згідно якого позивач прийняв на себе зобов'язання відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК (надалі - застрахований автомобіль).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням вказаним транспортним засобом на випадок настання подій, перелік яких наведено у Договорі, а саме до страхових випадків відноситься: дорожньо-транспортні пригоди; незаконне заволодіння; протиправні дії третіх осіб; інші випадкові події (пожежа, вибух або самозаймання транспортного засобу, стихійне лихо чи природні явища і т.п.).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за укладеним договором одна сторона за договором зобов'язалася за винагороду (страховий внесок), котра сплачується іншою стороною, відшкодувати їй збитки, завдані застрахованому транспортному засобові в результаті настання визначеного договором страхового випадку. Застрахованим майном за вказаним договором є автомобіль «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК, а страховим випадком крім інших, вважаються також збитки: пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу або його частини в результаті ДТП та ін.

Страхувальник, в строк визначений договором, повідомив страховика про настання страхового випадку та 10.08.2010 року звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно Звіту № 0553 від 16.08.2010 року матеріальні збитки спричиненні страхувальнику транспортного засобу «MITSUBISHI LANCTR», д.н. СВ 2349 АК складають 89 735 грн. 88 коп.

На підставі заяви на виплату страхового відшкодування від 10.08.2010року, страхового акту № И-6203 від 13.09.2010 року, розрахунку суми страхового відшкодування, позивач на виконання умов договору страхування виплатив на рахунок, визначений страхувальником, страхове відшкодування у розмірі 48 676 грн. 95 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1143 від 21.09.2010 року, належним чином засвідчена копія якого представлена в матеріалах справи .

У відповідності до вимог ст.ст. 1187, 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правову відповідальність Поліщука В.М. водія автомобіля «ВАЗ - 21093», д.н. АМ 2485 АА, з вини якого сталося ДТП, застраховано у відкритому акціонерному товаристві Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №ВС/3905052, що підтверджується довідкою МТСБУ № 30309/7-3-11 від 22.11.2012.

Вина Поліщука В.М., який керував транспортним засобом «ВАЗ - 21093», д.н. АМ 2485 АА, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 11.10.2010 року у справі № 3-461/2010 року.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування.

Аналіз предмету та інших істотних умов зазначеного договору дає підстави для висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, які регулюються ст.ст. 979-999 ЦК України, Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регрес (зворотна вимога) - це право вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і обов'язок останнього виконати цю вимогу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки «MITSUBISHI LANCTR», державний реєстраційний номер СВ2349АК відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № КЗВ1АЕ000076391 від 18.04.2008 року, перейшло право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за завдані його страхувальником збитки.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ наданої Моторним (транспортним) страховим бюро України ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25 500,00 грн. з встановленною франшизою - 510,00 грн.

Відповідно до пункту 12.1ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

У зв'язку з наведеним, заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу підлягає задоволенню в межах встановленого ліміту відповідальності за мінусом франшизи в сумі 24 990 грн.(25 500 грн. - 510,00 грн.)

Доказів сплати позивачу визначеного відшкодування відповідачем не надано.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно яких при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. При цьому, відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з ст. 38.2.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, але в межах ліміту відповідальності, встановленого полісом за мінусом франшизи, що не враховано місцевим господарським судом при постановлені рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, але помилково стягнуто суму відшкодування без врахування ліміту відповідальності, тому рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2012 року у справі № 5011-50/15776-2012 підлягає зміні, згідно ст.103 ГПК України.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, за розгляд справи в суді І інстанції розподіляються пропорційно задоволених вимог.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 року у справі № 5011-50/15776-2012 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 року у справі № 5011-50/15776-2012 змінити.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4.Стягнути з відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49094, м. Дніпропетровськ, Жовтневий р-н, вул. Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 33248430) суму страхового відшкодування у розмірі 24 990, 00 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 826 (вісімсот двадцять шість) грн. 32 коп.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49094, м. Дніпропетровськ, Жовтневий р-н, вул. Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 33248430) на користь відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) судовий збір в сумі 567 (п'ятсот сімдесят сім) грн. 00 коп. за розгляд справи в апеляційній інстанції.

6. В решта частині рішення - залишити без змін.

7. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

8. Справу № 5011-50/15776-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Жук Г.А.

Судді Мальченко А.О.

Остапенко О.М.