Постанова № 30049097, 13.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 березня 2013 року 11:52 №826/2236/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Мороз Ю.М., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомасоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата»додержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 №0011492208 та від 01.11.2012 №0011482208,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Асоціація «Українсько-Ізраїльська торгова палата» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 №0011492208 та від 01.11.2012 №0011482208.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва ДПС на підставі хибних висновків акту перевірки від 11.10.2012 №827/22-8/23153841 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп», прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 №0011482208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 149 654,00 грн. та від 01.11.2012 №0011492208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 187 066,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 11.10.2012 №827/22-8/23153841 та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 №0011492208 та від 01.11.2012 №0011482208. Так, відповідачем вказано на нікчемність господарських операцій між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків за відсутності факту реальності господарських операцій.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку асоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» за період з 01.01.2008 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» підпункту 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 119 723,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 149 653,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 11.10.2012 №827/22-8/23153841 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 01.11.2012 №0011482208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 149 654,00 грн., у тому числі: 119 723,00 грн. - основний платіж, 29 931,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 01.11.2012 №0011492208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 187 066,00 грн., у тому числі: 149 653,00 грн. - основний платіж, 37 413,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС від 11.10.2012 №827/22-8/23153841 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства України зроблено з огляду на нікчемність правочинів між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» за договорами на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07 як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, за відсутності факту реальності господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» (підрядник) було укладено договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07, відповідного до яких підрядник зобов'язується виконати для замовника ремонтні роботи офісних приміщень замовника в будівлі за адресою вулиця Мечникова, будинок 14/1. Невід'ємною частиною зазначених договорів є локальні кошториси, відомості ресурсів та договірна ціна.

Як вбачається з матеріалів справи, договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07 укладались асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» для ремонту офісних приміщень, які здаються асоціацією в оренду, тобто для реалізації своєї господарської діяльності, пов'язаної з основною діяльністю щодо надання в експлуатацію чи оренду власного чи орендованого нерухомого майна. При цьому позивач звертає увагу, що станом на час здійснення господарських операцій його контрагент був належним чином зареєстрований і як юридична особа, і як платник податку на додану вартість.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07; копії локальних кошторисів, відомостей ресурсів до локальних кошторисів та договірних цін до відповідних договорів; копії довідок про вартість виконаних робіт; копії актів приймання виконаних робіт та відомостей використаних ресурсів до актів; копії податкових накладних за відповідні періоди; копії платіжних доручень та виписок з банку за особовим рахунком за відповідні періоди; копію ліцензії товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» на провадження діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, що підтверджується матеріалами справи.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на спростування реальності господарських операцій, здійснених між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп», вказано на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 №2610/9798/2012, відповідно до якого директора та засновника товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з тексту вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 №2610/9798/2012, наданого відповідачем з Єдиного державного реєстру судових рішень, директором та засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» створено зазначене товариство без мети здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07, укладені між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп», не були предметом судового дрослідження в кримінальній справі №2610/9798/2012.

Таким чином, вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 №2610/9798/2012 не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених за господарськими правовідносинами між позивачем та його контрагентом, а тому зазначений вирок не може бути доказом протиправності дій позивача.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 11.10.2012 №К/9991/37708/12, від 17.12.2012 №К/9991/26113/12, від 12.02.2013 №К/9991/63242/12, від 13.02.2013 №К/9991/58356/12.

Окрім того, під час судового розгляду справи суд витребовував у відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті відповідачем до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення, з приводу якого подано позов, зокрема, і відомості щодо набрання законної сили вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 22.05.2012.

Разом з тим, відповідачем зазначеної інформації суду не надано, як і належним чином завіреної копії вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 №2610/9798/2012.

Окрім того, під час перевірки асоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата» відповідачем не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, а також рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп», жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Разом з тим, сама по собі фіктивність реєстрації контрагента не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій. Доказів того, що позивач знав або повинен був знати, що директор контрагента був номінальним керівником, податковим органом не подано, узгодженості дій позивача та контрагента, спрямованих виключно на штучне створення умов для виникнення податкової вигоди, державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва ДПС не наведено.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства.

В свою чергу, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції не надано вироків у кримінальних справах щодо наявності мети, суперечної інтересам держави та суспільства чи вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб асоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата».

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги асоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 №0011492208 та від 01.11.2012 №0011482208 підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС від 01.11.2012 №0011492208, від 01.11.2012 №0011482208.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 15.03.2013