Ухвала суду № 30037810, 25.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2012 р.справа № 2а-0870/1117/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Пасічник Т. В.

за участю представників:

позивача: - Верещак Т.В. дов від 06.08.2012

відповідача: - Крючек К.В. дов від 28.03.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року

у справі № 2а-0870/1117/11

за позовом відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.02.11 № 0000010801/0,-

встановила:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000010801 від 16.02.2011, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 27711546,00 грн. за листопад 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про порушення підприємством Закону України «Про податок на додану вартість»при визначенні суми податкового кредиту за жовтень 2010 року. Позиція податкового органу полягає в тому, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжність, яка виникла по операціям з придбання брухту металів за рахунок того, що підприємства (первісні власники металобрухту), які не є контрагентами комбінату, не декларували відповідні суми податкових зобов'язань при первісній реалізації відповідного товару. Проте, твердження податкового органу щодо встановлення в Законі України «Про податок на додану вартість»прямого взаємозв'язку між фактом сплати до бюджету даного податку та його відшкодування з бюджету є безпідставним.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2011 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.2 а.с.241), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що норма пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає обов'язкову наявність такої підстави як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку на додану вартість. Вказаним Законом встановлений прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартьіс та відшкодуванням такого податку.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідачем подано до суду письмове клопотання про заміну відповідача у даній справі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.

За результатами розгляду клопотання та доданих до нього документів колегія суддів відповідно до ст.55 КАС України здійснює заміну відповідача його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає, що рішення судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000010801 від 16.02.2011, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 27711546,00 грн. за листопад 2010 року, застосовано фінансові санкції відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України в розмірі 6927886,50 грн.

Підставою для прийняття означеного податкового повідомлення-рішення стали висновки, зроблені відповідачем в результаті проведеної позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетною відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2010 по 30.10.2010 (акт перевірки № 65/08-01/00191230 від 08.02.2010).

Актом перевірки встановлено, що підприємством в порушення п.1.3. п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 №244, п.5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №166, завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2010 року на загальну суму -27711546 грн.

До такого висновку відповідач дійшов, виходячи з того, що позивачем до складу податкового кредиту, від'ємного значення жовтня 2010 року та бюджетного відшкодування листопада 2010 року включено суми податку на додану вартість з операцій придбання металобрухту на загальну суму ПДВ 27711546,00 грн. від постачальників, які виступають транзитерами з залученням вигодоформуючих підприємств, які не декларували податкові зобов'язання, не знаходяться за місцем реєстрації, встановлені розбіжності.

Так по контрагентам позивача ПП "КВВМПУ" (сума ПДВ 27689589 грн.), ТОВ "БАРІОН КОМПАНІ" (ПДВ на суму 21957 грн.) згідно з даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів з'ясовано відповідність задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань постачальників, проте по ланцюгу постачання виявлено постачальників вказаних підприємств, у яких відсутні податкові зобов'язання, встановлено факти неподання (умисного неподання) податкових декларацій з податку на додану вартість, встановлено розбіжність між податковими зобов'язаннями та податкового кредиту.

Виходячи з наведених обставин, відповідачем зроблений висновок, що продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки, учасники якого обізнані стосовно один одного. Здійснення операцій, які не мають економічної ділової мети, а лише намір отримати бюджетне відшкодування у спосіб, що суперечить вимогам законодавства, вказує на нікчемність операцій.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість такого висновку відповідача, оскільки цей висновок базується на помилковому тлумаченні чинного законодавства України.

В даному випадку відомості про контрагентів постачальників позивача не впливають і не спростовують факт здійснення господарських операцій між позивачем і вказаними вище постачальниками (його контрагентами).

Факт відвантаження на адресу позивача металобрухту та отримання позивачем вказаного товару в межах укладених ним відповідних договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідачем не заперечується, підтверджений відповідними первинними документами. Товарність вказаних операцій податковим органом не оспорюється.

Виходячи з умов укладених договорів між позивачем та його контрагентами -постачальниками металобрухту, їх фактичних дій, вказані договори не містять ознак фіктивності або інших ознак, за яких він може бути визнаний нікчемним.

На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні постачальники позивача були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлені, перебували на обліку в податкових органах як платники податку на додану вартість.

Отриманий позивачем товар оплачений шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників, в тому числі податку на додану вартість в ціні вказаного товару, про що свідчать банківські виписки, та оприбуткований в установленому порядку, що підтверджується реєстрами оприбуткування.

З огляду на викладене висновок відповідача в акті перевірки про нікчемність операцій є безпідставним, таким, що не підтверджений в установленому порядку. Відповідні докази, як того вимагає ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані під час вирішення справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції відповідачем не подані, в матеріалах справи відсутні.

Також помилковим є висновок відповідача про неправомірність віднесення позивачем суми податку на додану вартість до податко вого кредиту з тих підстав, що податковий кредит не підтверджується податковими зобов'язаннями контрагентами продавців товару.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п.7.2 ст.7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 № 165.

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пункт 5 Порядку заповнення податкової накладної визначає, коли податкова накладна вважається недійсною, а саме: у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).

Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

Як зазначено в п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається в тому числі у випадку, коли зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.

Відповідачем доказів анулювання свідоцтва про реєстрацію контрагентів позивача в якості платника податку на додану вартість, виключення їх з реєстру платників податку на додану вартість не надано, податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними вище особами у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що свідчить про правомірність видачі податкових накладних.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Зако ном зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшко дуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податко вого періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. "а" пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.

Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Виходячи з положень пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.

Згідно ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст. 19 Конституції України). Згідно з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.

Діюче законодавство, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлює зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість і до бюджету, якщо такий податок не був (не буде) сплачений продавцем, контрагентами продавця, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом податкового законодавства, або обов'язок здійснювати контроль за сплатою контрагентом податків та порядок коригування податкового кредиту у разі їх несплати або визнання статутних та реєстраційних документів недійсними.

Тобто, невиконання постачальником товару, його контрагентами своїх зобов'язань перед бюджетом не передбачено законодавцем як підстава для втрати покупцем права на податковий кредит і, в подальшому, на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у встановлених Законом випадках.

В даному випадку, якщо контрагент позивача або особа, яка має (мала) договірні відносини з контрагентом позивача, і не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних (податкових) періодах, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку правомірність зменшення суми бюджетного відшкодуванні податку на додану вартість.

Виявлені відповідачем порушення з боку контрагентів постачальників позивача ґрунтуються лише на результатах перевірок податкових органів. Жодним документом, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, не встановлено фактів несплати податків контрагентами позивача.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що фактичні дії позивача під час укладення договорів з вказаними вище особами, їх виконання та відображення відповідних господарських операцій в податковому обліку не свідчать про протиправність дій позивача, наявність у нього мети, яка б суперечила інтересам держави та суспільства, була спрямована на порушення публічного порядку. Викладені відповідачем в акті перевірки факти не є законодавчо встановленими підставами для визнання укладених позивачем угод нікчемними з відповідними правовими наслідками.

Таким чином, позивачем правомірно до податкового кредиту включено суму податку на додану вартість з придбаного товару, яка підтверджена належним чином оформленими податковими накладними, та відображено в податковій декларації з податку на додану вартість, у відповідача відсутні правові підстави для зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість та зменшенні розміру бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищезазначені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у справі № 2а-0870/1117/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко