Постанова № 30032630, 06.03.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2013 р. Справа № 5019/1790/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Дужич С.П. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Кнапець М.В.

за участю представників сторін:

позивача - Тарновецький П. Я.

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.12 р. у справі № 5019/1790/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-ЕКО"

до Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве"

про стягнення заборгованості в розмірі 122444 грн. 67 коп.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.12.2012р. у справі №5019/1790/12 (суддя Мамчено Ю.А.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-ЕКО" до Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" про стягнення заборгованості в розмірі 122444 грн. 67 коп. - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-комунальне спеціалізоване ремонтно-будівельного підприємство "Галузеве", звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2012 року справі №5019/1790/12 скасувати частково. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Арм-Еко» в стягненні пені в сумі 3 458,92 грн. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм-Еко» на користь Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції в суді 860,25 грн.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договором від 01.04.2012р. між ТОВ «Арм-Еко» та ЖК СРБП «Галузеве» на технічне обслуговування та ремонт ліфтів та диспетчерського обладнання, за яким виникла заборгованість, інше не встановлено.

Відтак, нарахування позивачем пені за період з 11.05.2012р. по 18.12.2012р. є неправомірним та суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки строк нарахування штрафної санкції повинен був припинитися з 11.11.2012р.

Усупереч цьому, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що ним перевірено розрахунок пені та визнано вірним.

Крім того, за умовами ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявністю інших обставин, які мають істотне значення.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Прострочення виконання грошового зобов'язання за договором від 01.04.2012р. на технічне обслуговування та ремонт ліфтів та диспетчерського обладнання виникло через скрутне фінансове становище відповідача, яке пояснюється збитковістю діяльності підприємства та несвоєчасним проведенням розрахунків контрагентами, а також не залежить від волі посадових осіб відповідача.

За наведених вище обставин, нараховуючи пеню за договором, позивач не довів, що відповідач навмисно прострочив виконання основного грошового зобов'язання, а тому не мав права на неустойку.

Крім цього, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, поза увагою суду першої інстанції залишилося добровільне погашення відповідачем основного боргу на суму 25 000,00 грн. після порушення провадження у справі, що стверджується банківським виписками від 21.11.2012р., від 25.11.2012р., від 04.12.2012р., від 10.12.2012р.

З огляду на зазначене, апелянт вважає, що суд першої інстанції мав достатньо правових підстав для зменшення розміру нарахованої позивачем пені або ж звільнення відповідача від сплати пені. Усупереч наведеному, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення пені згідно наданого позивачем розрахунку.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 р. у даній справі апеляційну скаргу Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

У судовому засіданні представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Арм-Еко" Тарновецький П.Я. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.12 р. у справі №5019/1790/12 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання апеляційної інстанції, 06.03.2013р. представник відповідача не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2012 року між ТОВ "АРМ-ЕКО" (підрядник, позивач) та ЖК СРБП "Галузеве" (замовник, відповідач) укладений підрядний договір №01-04/1 на технічне обслуговування та ремонт ліфтів та диспетчерського обладнання (далі - Договір), відповідно до якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе організацію і виконання робіт по технічному обслуговуванню і ремонту пасажирських ліфтів та диспетчерського обладнання.

Відповідно до п. 3.1. Договору щомісячна плата за виконання робіт згідно з Договором визначена Сторонами у Додатку №2, який є також невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору винна сторона несе відповідальність визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов визначених змістом договору.

Згідно з п.5.1. договору, після завершення кожного календарного місяця підрядник надає замовнику два примірники акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.2. Договору, замовник повинен протягом трьох календарних днів з моменту отримання акту виконаних робіт та переліку повинен його підписати та передати , або надати свої обґрунтовані письмові заперечення.

Пунктом 5.7. договору визначено, що замовник самостійно сплачує плату за виконані роботи не пізніше 10 числа наступного місяця, що передує місяцю у якому виконувалися роботи.

Відповідно до п.6.2 договору у разі порушення строку оплати за виконані роботи замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р. Момент підписання Договору є дата, зазначена в преамбулі Договору (п. 7.1. договору)

За період з 1 квітня 2012 року по 1 листопада 2012 року позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 105000,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт №ОУ-0000180 від 28.04.2012 року, №ОУ-0000253 від 31.05.2012 року, №ОУ- 0000313 від 30.06.2012 року, №ОУ-0000382 від 31.07.2012 року, №ОУ-0000451 від 31.08.2012 року, №ОУ-0000535 від 28.09.2012 року, №ОУ-0000625 від 31.10.2012 року, підписаними уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріпленими відбитками їх печаток.

Відповідач лише частково виконав свій обов'язок з оплати виконаних позивачем робіт та сплатив позивачу грошові кошти в сумі 24020,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок від 31.07.2012 року, від 01.08.2012 року, від 07.09.2012 року, від 11.09.2012 року та від 26.11.2012 року; крім того, відповідачем після порушення провадження у справі оплачено 25000,00 грн., що стверджується банківськими виписками від 21.11.2012 року, від 25.11.2012 року, від 04.12.2012 року, від 10.12.2012 року.

В матеріалах справи відсутні докази оплати заборгованості в розмірі 55980,00 грн..

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті -ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Згідно ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст.530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За своєю правовою природою, укладений договір є договором підряду на технічне обслуговування та ремонт ліфтів та диспетчерського обладнання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до положень ч.1 ст.854 ЦК України встановлено: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на вищевказане позовні вимоги про стягнення з відповідача 55980,00 грн. заборгованості за виконані підрядні роботи згідно Договору №01-04/1 на технічне обслуговування і ремонт систем диспетчеризації ліфтів та диспетчерського обладнання від 01.04.2012 року підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

За змістом ч.1 ст.229 ГК України та ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання на суму боргу за період з 11.05.2012 року по 18.12.2012 року нараховано пеню в розмірі 4158,17 коп.. Розрахунок перевірено судом та визнано вірним.

Відповідальність сторін у випадку порушення зобов'язань за договором встановлена його (договором) умовами, а також, регулюється приписами ЦК України та ГК України, зокрема статтями 546 та 549 ЦК України, статтями 230, 231, 343 ГК України та Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з частиною 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, надаючи сторонам можливість самостійно визначати розмір неустойки, зокрема, пені, законодавством передбачені певні обмеження у її розмірі, що підлягає стягненню у випадку порушення зобов'язання на забезпечення якого ця пеня і була встановлена.

Так, згідно зі статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне положення закріплено й у частині 2 статті 343 ГК України, якою передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Виходячи з аналізу даних положень статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини 2 статті 343 ГК України, то вказані положення не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із зазначених мотивів, колегія суддів вважає обґрунтованим, нарахування позивачем 3% річних в розмірі 670,57 за період з 01.05.2012 по 16.11.2012.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 55980 грн. 00 коп. основного боргу, 3% річних в розмірі 670 грн. 57 коп. та пені в сумі 4158 грн. 17 коп. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

З урахування вище викладеного, доводи апеляційної скарги Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-комунального спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства "Галузеве" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2012р. у справі №5019/1790/12 - залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №5019/1790/12 повернути до господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.